укр.укр.
11:19
24 ноября

Мы живем по
киевскому времени

 
Главная / Блоги / Авторы / Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита) / Податкові питання не входять до сфери застосування статті 6 Конвенції
Блоги

Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита)


Податкові питання не входять до сфери застосування статті 6 Конвенції
Податкові питання не входять до сфери застосування статті 6 Конвенції
03 сентября 2016 10:18

Ч. 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Судові рішення, насправді, слугують не лише для вирішення справ у Суді, а і в загалом для того, щоб пояснити, забезпечити й удосконалити норми, визначені Конвенцією, сприяючи таким чином виконанню державами своїх зобов'язань як учасників Конвенції (Ireland v. the United Kingdom (Ірландія проти Сполученого Королівства), § 154).

Отже, основною метою Конвенції є визначення суспільних проблем, які представляють загальний інтерес, таким чином, підвищуючи загальні стандарти захисту прав людини і поширюючи судову практику з захисту прав людини у спільноті держав-учасниць Конвенції (Konstantin Markin v. Russia (Константин Маркі проти Россії) [ВП], § 89).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі,  так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

ЄСПЛ вважає, що факт того, що спір є «матеріальним» за своїм характером, не є підставою для застосування статті 6 § 1 у частині цивільних прав та зобов'язань (Ferrazzini v. Italy (Феррадзіні проти Італії) [ВП], § 25).

ВАЖЛИВО: Серед питань, що не входять до сфери застосування статті 6 – податкові провадження: податкові питання все ще є одним з основних виняткових прав державної влади, але у той самий час стосунки публічного характеру між платником податків і суспільством є домінуючими. За таким принципом, винятком також є сумарні провадження щодо забезпечення розгляду справи стосовно ввізного мита і митних зборів (Emesa Sugar N.V. v. the Netherlands (Emesa Sugar N.V проти Нідерландів).

П. 25. Рішення ЄСПЛ у справі "Феррадзіні проти Італії" (Case of Ferrazzini v. Italy) (Заява N 44759/98) передбачено, що безсумнівно, у податковому провадженні  вирішуються матеріальні  інтереси,  але  просте   доведення,   що   спір   має "матеріальний" характер,  не є саме по собі достатнім для визнання застосовності  пункту 1  статті  6  у  контексті  положення,  яке стосується   цивільних   обвинувачень   (див.   рішення  у  справі "Пьєр-Блок проти Франції" від 21  жовтня  1997  року,  Reports  of 
Judgments  and Decisions 1997-VI,  с.  2223,  п.  51;  та у справі "Пеллеґрін проти Франції" [GC], N 28541/95, п. 60. 
Суд вважає,  що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (п. 29 Рішення).

Разом з цим у п. 39 по справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007‑IV та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104.)

У разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі («Серков проти України») державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення ПДВ із заявника (див. також рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 57, від 14 жовтня 2010 року).

Висновком зазначеного є те, що для ефективного захисту своїх порушених та/або оспорюваних прав у спорах з фіскальними (податковими) органами, платник податку повинен застосовувати Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, адже згідно зі ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

 

  Нет комментариев
Если Вы заметили ошибку в тексте, пожалуйста, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter