укр.укр.
13:22
23 ноября

Мы живем по
киевскому времени

 
Главная / Блоги / Авторы / Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита) / Відповідальність за постановлення незаконного судового рішення
Блоги

Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита)


Відповідальність за постановлення незаконного судового рішення
Відповідальність за постановлення незаконного судового рішення
10 марта 2017 09:17

01.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3139цс16 досліджував питання належного відповідача (судді/суду або держави)  у спорах щодо відповідальності за постановлення незаконного та неправосудного судового рішення.

Однак з початку необхідно наголосити, що ч. 1 ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

У п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 наголошується, що відповідно до ч.5 ст.124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

В свою чергу неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ВАЖЛИВО: Виключне право   перевірки   законності   та  обґрунтованості судових  рішень  має  відповідний  суд  згідно   з   процесуальним законодавством.  Оскарження  у  будь-який  спосіб  судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення  справи  поза передбаченим   процесуальним   законом   порядком   у   справі  не допускається,  і суди повинні відмовляти у  прийнятті  позовів  та заяв з таким предметом.

Органи, які    вирішують    питання     про     дисциплінарну відповідальність  та  відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати  законність  судового рішення.

Предметом дослідження у вищевказаній справі була заява позивача до відповідного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді у зв’язку з постановленням незаконної ухвали, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

ВСУ вказав, що згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

ВАЖЛИВО: Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини  Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004).

До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

ВИСНОВОК: За таких обставин, вбачається, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Стосовно суддів та постановлення ними неправосудних рішень, то підстави для їх відповідальності передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 375 Кримінального кодексу України.

  Нет комментариев
Если Вы заметили ошибку в тексте, пожалуйста, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter