укр.укр.
09:32
25 ноября

Мы живем по
киевскому времени

 
Главная / Блоги / Авторы / Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита) / Строкові обмеження органів державної влади в оскарженні судових рішень
Блоги

Адвокат Морозов Е.А. (судебная защита)


Строкові обмеження органів державної влади в оскарженні судових рішень
Строкові обмеження органів державної влади в оскарженні судових рішень
03 апреля 2017 18:03

Верховний суд висловився щодо процесуальних та строкових обмежень органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень. 

http://advokat-morozov.blogspot.com/2017/04/blog-post_3.html

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).

Неоднакове застосування судами частини першої статті 292, частини третьої статті 297 ЦПК України (обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення) було підставою для розгляду в Верховному суді України.

Разом з тим, 07.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1250цс16 зробив правовий висновок відносно поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження судового рішення з поважних причин, а саме підстав невчасного та/або затримки поштового відправлення останнього.

ВАЖЛИВО: Так, процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Між тим в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим».

Більше того, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України, відмова у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС, не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов’язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.  Виняток з цього правила щодо присічного річного строку для певного кола скаржників зазначений в абзаці третьому частини четвертої статті 214 КАС. (Постанова ВСУ від 30.09.2015 року по справі № 21-2231а15).

22.02.2017 р. усуваючи розбіжності у застосуванні норм процесуального  права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-2054цс16  виходили з нижчевикладеного.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, 29465/04) зазначено, що термін «розгляд справи судом, встановленим законом» у контексті статті 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

За своєю суттю термін «компетенція» означає  сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов’язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції, апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Стаття 27 цього Закону визначає, що апеляційний суд, зокрема, розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом.

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку.

Зміст повноважень як складової компетенції апеляційного суду визначається у положеннях статей   291- 322 ЦПК України.  

За своїм змістом зазначені повноваження суду є дискреційними (визначення поважності причин пропуску процесуальних строків) та чітко визначені законом як обов’язкова процесуальна поведінка суду або обов’язкове процесуально визначене судове рішення. 

Згідно із частиною першою статті 292 ЦПК України право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Зазначене положення закону поширюється на апеляційні скарги подані з 14 січня 2012 року, тобто з дати набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким внесено відповідні зміни до статті 297 ЦПК України.

Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції, ЄСПЛ у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також ЄСПЛ зазначив, що  повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Положення частини третьої статті 297 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють  тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.

ВАЖЛИВО: Поновлюючи строки апеляційного оскарження у справі, що є предметом перегляду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що за положеннями цієї норми органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, однак мають право на захист прав іншим шляхом, і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов’язаний відмовити у відкритті провадження у справі.

Отже, поновлюючи строк апеляційного оскарження органам місцевого самоврядування, апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певна процесуальна дія частиною третьою статті 297 ЦПК України.

В свою чергу необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу «Res judicata» (юридичної визначеності), про що вказує як судова практика Верховного суду України (наприклад, Постанова ВСУ від 13.07.2016 року по справі № 3-774гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986625) так і судова практика Європейського суду з прав людини.

Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення «Устименко проти України» випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

 

 

P.s. 28 березня 2017 року Вищий господарський суд України у справі № 922/4689/15: «Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушення прав дізнався або мав дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій (постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 № 3-23гс1420, від 02.09.2014 № 3-82гс 1421, від 23.12.2014 № 3-194гс1422, від 25.03.2015 № 3-21гс15230, від 22.04.2015 № 3-54гс1524, від 13.05.2015 № 3-126гс1525, від 13.05.2015 № 3-54гс1526, від 01.07.2015 № 6-178цс1527)».

  Нет комментариев
Если Вы заметили ошибку в тексте, пожалуйста, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter