рус.укр.
17:28
20 листопада

Ми живемо за
київським часом

 
Головна / Форум / Судебные решения / Щодо обов'язку уповноваженого органу державної влади забезпечити особу житловою площею
Автор Тема
“Pravochyn” Attorneys-at-Law
Повідомлень: 3
22-березня-2010 15:18
Щодо обов'язку уповноваженого органу державної влади забезпечити особу житловою площею

Наталя Мисько, юрист Адвокатської компанії "Правочин"
Суд: Апеляційний суд м. Києва
Дата: лютий 2010 р.

Як вбачається із ухвали Апеляційного суду м. Києва, в даній ситуації спір виник між колишнім військовослужбовцем, який під час бойової операції в період проходження ним військової служби в складі Радянських військ в Афганістані отримав множинне вогнепальне поранення голови (контузію) та Міністерством оборони України з приводу невиконання останнім, покладеного на нього обов’язку у відповідності до п.14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі – Закону), а саме, незабезпечення позивача протягом встановленого законом строку – двох років з моменту постановлення позивача на квартирний облік, житловою площею.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін після його перегляду судом апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено в повному обсязі.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції вбачає ту обставину, що у відповідності до ст. 43 ЖК України та п. 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР (надалі – Правил), громадянам, котрі перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Виходячи з цього, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що оскільки позивач перебуває в загальній черзі під №983, а в черзі першочерговиків під №1151, то задоволення вимог позивача призведе до порушення прав інших військовослужбовців, які перебувають в черзі на отримання житла перед позивачем.
Водночас, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції важко погодитись, в зв’язку з тим, що вони не відповідають положенням п.14 ст. 12 Закону, оскільки даною нормою закону встановлюється обов’язок уповноваженого органу забезпечити особу житлом протягом фіксованого терміну – двох років, а дія даної норми не ставиться у залежність від дії інших норм права (ст. 43 ЖК України та п. 38 Правил), та не передбачає будь-яких обмежень чи умов її застосування. Саме невиконання вищезгаданої імперативної норми відповідачем змусило позивача звернутися до суду з позовом для відновлення порушених прав. Фактично відмова суду першої інстанції в задоволенні позову лише з посиланням на наявність черги та ймовірність порушення прав інших осіб позбавляє позивача права скористатися тими гарантіями, які передбачені для нього, як для військовослужбовця, що отримав поранення, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Що стосується порушення прав інших осіб в черзі, вважаємо, що задоволення позову позивача не знаходиться в причинному зв'язку з таким порушенням, оскільки такі особи мають аналогічне право на звернення до суду. Сам факт знаходження їх в черзі перед позивачем свідчить про порушення їх права на отримання житла та ігнорування державою в особі Міністерства оборони встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» норм закону.
Крім того, як відомо з теорії цивільного процесу позов підлягає задоволенню за наявності фактичної та юридичної підстави позову. В даному випадку є наявними як фактична підстава позову – це отримання позивачем, як учасником бойових дій поранення голови (контузії), так і юридична підстава позову - п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону, який встановлює обов’язок Міністерства оборони України забезпечити позивача жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а тому, даний позов, на наш погляд, повинен був бути задоволений. В іншому разі фактично суд своїми рішеннями нівелює застосування імперативних норм закону.
Цікавою є практика Верховного суду України з цього питання, а саме інтерес викликає та обставина, що приблизно до 2006 року Верховний суд України не вважав норми, встановлені у ст. 43 ЖК України та п. 38 Правил перешкодою для задоволення позовних вимог такого характеру. Такої ж позиції притримувались і апеляційні суди, які у своїх рішеннях наголошували на тому, що:
1) наявність черги по наданню житла не звільняє відповідача від обов'язку забезпечити позивача житлом протягом встановленого законом строку після взяття на облік;
2) оскільки законом встановлюється строк, протягом якого особа має бути забезпечена житлом, то незабезпечення особи житлом протягом встановленого законом строку порушує права такої особи, а тому права останньої підлягають відновленню у судовому порядку.
Проте, згодом (приблизно з 2006 року) суди вищих інстанцій змінили свою думку на протилежну та й до цього часу притримуються позиції про те, що задоволення вимог однієї особи призведе до порушення прав інших осіб, які перебувають в черзі на отримання житла перед нею, в зв'язку з чим відмовляють у задоволенні таких позовів.
Черговий та красномовний приклад того, як економічна доцільність (відсутність коштів в державному бюджеті на фінансування будівництва житла) безпосередньо впливає на рішення судів з цього і багатьох інших соціальних питань.

Приєднані файли
Ухвала, 36.5 Kb
цитувати
Якщо Ви помітили помилку в тексті, будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter