рус.укр.
05:52
20 листопада

Ми живемо за
київським часом

 
Головна / Прес-центр / Публікації / Соціальні публікації / Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ
Прес-центр

Новини
Календар подій
Публікації
Юридичні публікації
Соціальні публікації
Юридичний бізнес
Огляд ринку
Legal Style
Конкурс
Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ

Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ

Дата  13-травня-2016 08:43
Мовою оригіналу
рос.
Чи гарантує держава: погляд зсередини ФГВ
За останні два роки з банківського ринку України з різних причин були виведені більш 70 фінансових установ.

У будь-якій справі для того щоб акцентовано вийти на результати, необхідно чітке моделювання і розумна градація складових процесу. Так і в системі гарантування вкладів України – щоб пояснити вкладнику, будь то фізична або юридична особа, коли він, вкладник отримає доступ до свого вкладу, і чи отримає взагалі – треба знайти відповіді на всі складові процесу отримання результату.

Останні два роки вся система гарантування вкладів в Україні, як і весь фінансово-банківський сектор, що працює в особливих умовах. Відсутність економічного зростання, девальвація національної валюти, неконтрольоване виведення значної кількості банків з ринку: понад 70 банків за два роки.

Вагомим негативним наслідком цих процесів є зубожіння населення. У тому числі, з-за відсутності доступу до своїх вкладів у ліквідованих банках. Також – повна або майже повна втрата довіри людей до банківської системи, а далі коло замикається – відсутність грошових вливань в економіку та економічного зростання.

Справедливості заради треба відзначити, що економічні кризи є світовими постійними і циклічними процесами, але питання – яка країна і з якими потужностями опору їх зустрічає.

Відновлення платоспроможності банківської системи будь-якої країни після кризи вимагає мудрого державного втручання і значних державних витрат. Історично використовувалися різні способи протидії масовому вилученню вкладів і запобігання криз в економіці. Але тільки створення моделі (системи) гарантування (страхування) вкладів дозволило переломити ситуацію. Тим більше створення і підтримка систем гарантування з боку влади є одним з небагатьох ринкових інструментів регулювання економічних процесів.

Як правило, в системі захисту вкладників пріоритет віддається дрібним вкладами, адже вважається, що їх захист має особливе значення для забезпечення прийнятної норми нагромадження в економіці країни. До речі, системою гарантування вкладів в Україні охоплено понад 98% вкладників. Іншими словами, станом на 1 березня 2016 року (тобто цифри не стосуються вже неплатоспроможних банків) захищеними (від 10 до 200 000 грн.) є вклади 22,5 млн людей на суму 139,3 млрд гривень. Середній розмір захищеного вкладу – 6 187 грн.

Таким чином отримуємо першу проблему: фізичні особи, які мають вклади і залишки на рахунках вище гарантованої суми, або юридичні особи на всю суму внесків-залишків можуть розраховувати або на себе, або на певний, відмінний від класичної схеми гарантування вкладів, спосіб. Тому, що стосується України, вклади фізосіб вище 200 000 (а це близько 250 млрд гривень) і знову ж кошти суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних осіб (це сотні мільярдів гривень), державних інститутів практично в повному обсязі мають всі шанси бути втраченими для економіки країни.

Особливості системи

Свого часу МВФ поділив всі існуючі національні системи гарантування вкладів на два основних типи:

1) система прямо не виражених гарантій (коли держава самою собою зобов'язана захищати банківські вклади);

2) система позитивно виражених гарантій, коли такий обов'язок держави законодавчо закріплена в загальноправових і спеціальних законах.

В Україні, як показала практика останніх років, зробили ставку на окреме законодавство (закон України «Про систему гарантування вкладів» (від 2012 р., із змінами), де чітко визначені рамки системи. А ось «само собою зрозуміле», як показала практика – не прижилося. Не вдавалося утримувати банківську систему в стабільно ліквідному стані, підтримувати стабільність у банківському секторі за допомогою запобігання утворення системних ризиків. Не вдалося створити систему фінансової підтримки банків, страхового фонду, а також ефективно працюючого банку поганих активів (яким планувався банк «Родовід»). В результаті отримали процес «очищення банківської системи» з величезною кількістю неповернених коштів.

Отримуємо другу проблему. Банківський нагляд не виконав свою основну функцію, банки «проїли» капітал, але гірше того – «проїли» активи і депозити. І згодом їх передають під егіду Фонду гарантування вкладів – «такими, як є». В результаті Фонд бере на себе додаткову матеріальну і моральну навантаження, виплачуючи і повертаючи «проїдені» депозити «наздоганяючи» часто неіснуючі активи. А підсилює цю психологічну проблему свята віра вкладників в те, що з проблемних банків можна отримати щось, а не тільки проблеми.

Тут же – і проблема «два (з половиною)». Фонд, на відміну від світової практики, не має достатніх повноважень для супроводу банку в стадії «допроблемности» і «проблемності». Така можливість присутня тільки в цілях підготовки майбутнього плану врегулювання ( «спасіння») банку. І як наслідок – Фонд ніяк не впливає і ніяк не бере участь у підтримці того чи іншого банку на етапі допроблемности. Йому залишається лише ліквідація і тривала продаж вельми сумнівних активів.

Цілком логічно, що функціонування такої системи вимагає очевидних і зрозумілих джерел фінансування. Зі світової практики можна виділити такі форми фінансування системи гарантування депозитів:

1) надання з боку держави початкового капіталу;

2) регулярні внески до фонду для створення системи резерву з боку держави;

3) щорічне резервування у видатковій частині бюджету на поточний рік встановленого законом розміру коштів.

В Україні капітал ФГВ був разово сформований державою в особі НБУ. У 2008-2009 роках фінансування Фонду здійснювалося за рахунок суми перевищення доходів НБУ над витратами, але у розмірі не більше 1 млрд гривень.

Основним джерелом завжди був регулярний збір з банків – учасників системи гарантування вкладів. Він становить 0,5% від загальної депозитної бази у гривні, 0,8% – в іноземній валюті. При цьому для гривні приймаються два поправочних підвищують коефіцієнта для гривневого збору і три – для валютного. Таким чином, скажімо, в 2015 році вдалося зібрати 3,4 млрд гривень. Плюс повернення від банків за результатами продажу майна (за станом на квітень 2016-го загальний обсяг продажів склав близько 2 млрд гривень), а також інші джерела повернення від банків кредитів, виданих раніше Фондом на проведення виплат (більше 4 млрд гривень).

Отримуємо проблему номер три. У «нереволюційних умовах» такої суми для Фонду було достатньо, і питання стояло лише в ефективному інвестуванні вільної ліквідності Фонду. У сьогоднішній ситуації Фонд вже виплатив 70,3 млрд гривень вкладникам неплатоспроможних банків (з них у 2014 році – 15,3 млрд гривень; у 2015-му – 50,3 млрд гривень; за січень-лютий 2016-го – 4,7 млрд гривень). І фінансувався в 2014-2015 роках Фонд виключно позиками з боку НБУ і уряду. Так, від Нацбанку було отримано 9,7 млрд гривень, а від уряду – 51,6 млрд гривень.

І все це – під процентну ставку від 10,9% до 14%. А з урахуванням незначних за оцінкою ліквідаційних мас банків (зараз не більше 90 млрд гривень), а також того факту, що значна частина вищевказаних активів є заставою під рефінансування НБУ, то повернути ці кошти буде вельми проблематично. Така система фінансування Фонду є абсолютно неефективною в умовах кризи.

Підходи до управління

Після проведення виплат гарантованих сум, завданням головного органу у системі гарантування вкладів є подальша захист інтересів вкладників. У світовій практиці використовують чотири основних підходи:

- Банкрутство банку з компенсацією вкладів;

- Продаж або реорганізація банку шляхом злиття з іншим банком;

- Створення нового банку або перехідного банку);

- Надання допомоги проблемному банку через надання позик або придбання його активів.

- В Україні застосовуються ще способи, які забезпечують передачу активів і пасивів приймаючому банку, а також купівлю пасивів.

На черзі – проблема чотири. У країнах з розвиненою економікою вишукуються будь-які шляхи для уникнення банкрутства банків. І лише коли перемагає принцип інвестора – «Навіщо платити хороші гроші за погані гроші», застосовується метод ліквідації (з вищезазначеної виплатою вкладів). В Україні спостерігається чітке небажання створювати механізм допроблемной підтримки банків.

У зв'язку з цим використовується один з найбільш неефективних способів захисту вкладника і виведення банку з ринку – ліквідація (банкрутство), що вимагає не тільки значних витрат коштів Фонду на проведення процедури ліквідації, але і практично (з урахуванням якості продаваних активів ліквідованих банків) не залишає шансів вкладникам з категорії «200 плюс» на повернення своїх коштів.

Часто важливу роль у досягненні цього анти-результату відіграє НБУ, який практично тотально не кваліфікує інвесторів – потенційних покупців проблемних банків.



Джерело: http://news.finance.ua/
Коментарі - 0 + додати коментар
Якщо Ви помітили помилку в тексті, будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter