рус.укр.
21:16
23 липня

Ми живемо за
київським часом

 
Головна / Прес-центр / Публікації / Юридичні публікації / Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача
Прес-центр

Новини
Календар подій
Публікації
Юридичні публікації
Соціальні публікації
Юридичний бізнес
Огляд ринку
Legal Style
Конкурс
Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача

Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача

Дата  16-липня-2010 11:55
Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача
Юліана Малеєва, юрист LCF Law Group

«…..перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність…»
(Гегель, «Філософія права»)

«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним»
(ст. 41 Конституції України)

Механізми захисту права власності закріплені Главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 387 ЦК України закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

Незважаючи на здавалось би досить зрозумілу та просту дефініцію, на практиці при застосуванні даної норми виникають багато питань, судова практика є неоднозначною та, іноді, протилежною.

З контексту вказаної норми та за результатами аналізу судової практики вбачається, що позивачем даної категорії справ може бути лише законний власник, тобто особа, яка володіла майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка безпосередньо заволоділа майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою.

Позов про витребування майна за своєю природою є речово-правовим. Тому, по-перше, об’єктом може бути лише індивідуально-визначене майно (яке існує в натурі на момент подання позову) та в позовній заяві має бути чітко визначено всі характеристики та індивідуальні ознаки майна, що витребовується. По-друге, оскільки, як вже зазначалось, позов про витребування майна має речовий характер, то у випадку попередньої наявності між позивачем та «потенційним» відповідачем зобов’язальних відносин, внаслідок яких до останнього перейшло право власності на спірне майно, то предмет та підстави позову не можуть визначатись, виходячи з положень ст. 387 ЦК України. Зокрема, якщо майно до набувача перейшло за договором із «законним» власником, то необхідно оскаржувати сам договір та застосовувати реституцію.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. У зв’язку з цим, позивач повинен довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу, і сам позивач повинен підтвердити своє право власності на спірне майно – надати правовстановлюючі документи або інші докази, що підтверджують дійсну належність спірного майна позивачу, та довести факт незаконності вибуття з його власності спірного майна.

У більшості випадків позбавлення права власності є наслідком «незаконного» відчуження майна за відповідними правочинами третіми особами. В свою чергу, ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, а отже, враховуючи дану норму та положення ст. 16 ЦК України, якою закріплено способи захисту прав та інтересів особи, часто позивач оскаржує саме договір, на підставі якого було відчужено майно, власне позовні вимоги «дійсного» власника не рідко обмежуються лише проханням визнати недійсним договір.

В таких випадках суди відмовляють в задоволенні позовних вимог з огляду на невірний вибір позивачем способу захисту порушеного права (навіть незалежно від того, чи відповідає спірний договір закону), враховуючи вимоги ст. 216 ЦК України, якою закріплено правові наслідки недійсності правочинів (1). Такими наслідками, як правило, є двостороння реституція – повернення сторін договору у стан, який існував до його укладення. Відтак, з подібною вимогою може звернутись лише сторона договору, оскільки правові наслідки недійсності поширюються виключно на сторін оспорюваного договору. Отже, права особи, яка не є стороною такого договору, по суті не будуть поновлені лише в наслідок визнання договору недійсним. Відповідно, права особи, яка вважає себе власником майна, можуть бути захищені шляхом пред’явлення позову в порядку ст.ст. 387, 388  ЦК України або при поєднанні положень ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст.ст. 387, 388 ЦК України. Останнє обґрунтовується тим, що двостороння реституція застосовується у випадку, якщо законом не встановлено особливі правові наслідки недійсності правочину. Саме, зокрема, витребування майна можна вважати як один із особливих наслідків недійсності договору (2). Тобто наслідком визнання недійсною угоди, укладеної особою, яка не мала правових підстав відчужувати майно, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (звичайно, якщо набувач не є добросовісним набувачем або, якщо протилежне, - відсутні підстави для витребування майна від добросовісного набувача). В такому випадку позивач повинен довести як відсутність правомочностей у особи, яка відчужило майно, на його відчуження, так і те, що набувач не є добросовісним набувачем або наявні обставин, що дозволяють витребувати майно від добросовісного набувача.   

В свою чергу, добросовісним набувачем згідно ст. 388 ЦК України є особа, яка придбала майно в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати.

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить, зокрема, як від умов вибуття майна від законного власника, так і від умов набуття майна таким набувачем.

У добросовісного набувача, який набув майно за відплатним договором, майно може бути витребуване лише у випадках, якщо воно:
  • було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
  • було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
  • вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Зрозуміло, що у недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках незалежно від умов набуття майна таким набувачем.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Зокрема, визнання недійсними прилюдних торгів, на яких майно було реалізовано (в порядку виконання судового рішення про стягнення заборгованості), проведених з порушенням вимог чинного законодавства, не змінює статусу особи, що придбало таке майно; дана особа не перестає бути добросовісним набувачем майна. Проте, визнання судом порушення порядку продажу майна на прилюдних торгах, є підставою для витребування проданого майна від добросовісного набувача (3).  

Також, в разі подальшого скасування рішення суду, за яким майно вибуло з володіння «законного власника», таке майно може бути повернуто за позовом про витребування майна.

Наприклад, в разі подальшого скасування рішення суду, яким попередньо визнано недійсним договір, за яким особа («законний власник») набула майно у власність, то вважається, що майно вибуло з володіння такої особи поза його волею. У випадку, якщо скасуванню такого рішення суду передувало відчуження майна на користь третьої особи, то останній не набуває право власності на дане майно, а отже, законний власник має право витребувати майно від такого набувача, який без відповідної правової підстави володіє ним (4). Більше того, визнання недійсним другого договору не є обов’язковим, та законний власник має звернутись з позовом про витребування майна.

Таким чином, хоча майно і вибуло від законного власника у зв’язку із виконанням рішення суду, проте, оскільки майно вибуло саме за рішенням суду, а отже фактично поза волею законного власника, то це дає можливість законному власнику після скасування такого рішення повернути майно.

Хоча є і протилежна практика (5), яка вказує, що сам лише факт подальшого скасування рішення суду, яким визнано недійсним перший договір, не впливає на законність другого (який було укладено до скасування такого рішення), оскільки на день його укладення таке рішення було чинним, а отже, відчужувач мав правові підстави розпоряджатись майном.

З метою забезпечення однакового застосування законодавства Верховним Судом України було підготовлено Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 (в Узагальненні проаналізовано практику розгляду судами цивільних справ за 2007 рік про визнання правочинів недійсними згідно з положеннями ЦК України), також Пленумом Верховного Суду України прийнято Постанову від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В аспекті теми даної статті доцільно звернути увагу, зокрема, на наступні висновки, що випливають зі вказаного Узагальнення та Постанови:
  • застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином є можливим тоді, коли оспорюється договір, укладений між «законним» власником та набувачем;
  • якщо набувач за «недійсним» правочином в подальшому відчужив майно, то позови власників майна про визнання недійсними наступного(их) правочинів не підлягають задоволенню, – необхідно звертатись із позовом про витребування майна в останнього набувача. Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Отже, аналізуючи як судову практику, крім врахування вказаної позиції Верховного Суду України, рекомендуємо також звертати увагу на те, що позивач має не лише довести незаконність набуття права власності набувачем, недобросовісність набувача, наявність підстав для витребування майна від добросовісного набувача тощо, а й має надати суду безумовні докази на підтвердження свого права власності на майно; та витребуване майно має існувати в натурі на час пред’явлення позову.


  1. Зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 03.02.2009 по справі № 26/406-07; постанова Вищого господарського суду України від 02.07.2008 по справі № 30/351; постанова Вищого господарського суду України від 28.05.2008 по справі № 30/278.
  2. Ухвала Верховного Суду України від 11.03.2009 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
  3. Постанова Вищого господарського суду України від 29.05.2008 по справі № 5/158.
  4. Постанова Верховного Суду України від 03.11.2006 по справі № 11/449-05.
  5. Постанова Верховного Суду України від 23.03.2004, постанова Вищого господарського суду України від 26.11.2003 по справі № 11/133.

* публикуется на языке оригинала


Коментарі - 1 + додати коментар
Приклад позовних вимог

ПРОШУ:
1. Визнати недійсною довіреність від, видану (власником) на ім’я (представника), посвідчену --- приватним нотаріусом ---, зареєстровану в реєстрі за № --.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири ---укладений між (власником)., через представника --, та (покупцем), посвідченого приватним нотаріусом --, зареєстрований в реєстрі за номером --.
3. Витребувати від (останнього власника) на користь (ошуканого власника) квартиру -- у м. Києві.
артём, 08-февраля-2011 16:03
Якщо Ви помітили помилку в тексті, будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter