16 000 цивільних осіб вже роками перебувають у російському полоні. Чому їх повернення виявляється значно складнішим процесом, ніж повернення військових?
Росія незаконно утримує 16 000 цивільних українських громадян. Щоб не тримати українців гуртом і побоюючись бунту, росіяни навмисно розкидали їх по приблизно 300 місцях - від Криму до Хабаровського краю. Їх тримають у тюрмах, СІЗО, підвалах, гаражах і складах. Ці люди перебувають у стані "інкомунікадо" - вони роками не мають зв'язку з зовнішнім світом і своїми рідними.
У полон може потрапити будь-хто — від журналістів до звичайних вчителів фізкультури, які просто зробили фото з українським прапором. Впродовж повномасштабної війни Україні вдалося визволити близько 950 цивільних осіб, що виявляється майже в десять разів менше, ніж кількість військовополонених. LIGA.net досліджує причини, чому процес повернення всіх затриманих є настільки складним.
Ризик "перманентного обмінного фонду""Міняти цивільних - дуже проблемне питання. Україна не утримує російських цивільних, тож обмінювати тих на тих ми не можемо. А якщо міняти цивільних на військових, РФ знову їх нахапає на окупованих територіях і знову пропонуватиме забирати. Тобто це такий перманентний обмінний фонд, який можна брати фактично з нічого", - розповідає LIGA.net звільнений цивільний полонений, журналіст Володимир Фомічов.Цю проблему пояснює і доктор політичних наук, експерт Центру громадянських свобод (далі - ЦГС) Михайло Савва. За його словами, для цивільних узагалі немає такого механізму взаємного обміну, який працює для військовополонених."Єдиною стратегією є не такі взаємні звільнення, а безумовне звільнення всіх українських цивільних", - каже Савва.Читайте такожПутін хоче більше, ніж українські території.
Що Захід побачив у переговорах в Абу-ДабіНа практиці Росія іноді передає цивільних під час обмінів військовополонених або звільняє їх окремо. Однак це не створює системного механізму повернення: передбачити, кого саме звільнять і коли це станеться, дуже складно.Фомічов знає, як працює ця система зсередини.У грудні 2015 року він приїхав до рідної Макіївки провідати батьків. Після Нового року до нього додому прийшли представники так званого "МГБ ДНР". Під час обшуку нічого не знайшли, але вже під час допиту йому "знайшли" зброю та гранати. Чоловіка звинуватили в екстремістській діяльності, пропаганді українського націоналізму й підготовці диверсій.Про підготовку до обміну чоловік дізнався в останній момент: у грудні 2017 року його змусили написати прохання про помилування і згодом передали українській стороні, і Фомічов повернувся додому.У 2024 році Володимир спробував долучитися до ЗСУ.
Для відбору до ГУР, Сил спеціальних операцій або підрозділів безпілотних систем йому пояснили, що колишні полонені мають пройти спеціальну перевірку та поліграф. Держава враховує, що після полону в людини можуть залишитися контакти на окупованих територіях або в Росії.Фомічов розуміє логіку таких перевірок. Водночас він звернув увагу на іншу проблему: якщо колишній полонений не може потрапити на посаду, що передбачає цю додаткову перевірку, він ризикує опинитися в піхоті. А це, на його думку, створює ризик повторного потрапляння в полон.Він звернувся до президента, уряду, Верховної Ради та Міноборони, домагаючись відстрочки для цивільних колишніх бранців.
У лютому 2025 року уряд України затвердив нове законодавство. Лише 6% цивільних осіб вдалося звільнити з полону. За даними Савви, Росія утримує понад 16 тисяч українських цивільних. Ця цифра є приблизною, оскільки російська влада не інформує родичів про затриманих і не надає цю інформацію Міжнародному комітету Червоного Хреста. Центр громадянських свобод завершив дослідження щодо незаконних затримань і встановив імена або прізвища 8231 особи, що становить приблизно половину всіх цивільних, які опинилися в російському полоні. Інші вважаються зниклими безвісти. За час повномасштабної агресії з російського полону вдалося звільнити близько 950 українців.
Це приблизно 6% від загальної кількості незаконно утримуваних осіб. Женевські конвенції дозволяють інтернування цивільних осіб у певних випадках, зокрема якщо особа становить загрозу для безпеки окупаційних органів. Проте це не дає права на безстрокове затримання. Таке рішення повинно ухвалюватися компетентним органом, а затримана особа повинна мати можливість оскаржити його. За словами Савви, Росія не дотримується цієї процедури. Цивільним не надають інформацію про причини їх затримання, не роз'яснюють їх правовий статус і не визнають факту їхнього утримання. Наразі існує близько 300 місць, де утримуються українські цивільні особи, як на окупованих територіях, так і безпосередньо на території Росії.
Згідно з оцінками Михайла Савви, в Україні існує близько 300 місць утримання, серед яких слідчі ізолятори, виправні колонії та в'язниці, розташовані в різних куточках країни - від Криму до Хабаровського краю. Не всі затримані відразу потрапляють до офіційних установ. Чимало цивільних осіб спочатку утримують у неформальних місцях, таких як гаражі, підвали або склади. Лише згодом їх можуть перевести до слідчих ізоляторів або колоній. На цьому початковому етапі, за словами Савви, особи піддаються жорстоким тортурам, і з них намагаються вибити зізнання, які потім використовуються для відкриття кримінальних справ. Однак навіть після переведення до офіційної установи, людина не завжди отримує чіткий правовий статус. Цю ситуацію відчув на собі і Фомічов.
Протягом двох місяців він перебував у приміщеннях "МГБ". Суд, котрий мав вирішити питання про запобіжний захід, не відбувся. Вимагаючи підпису на зізнанні, вони намагалися створити видимість правового процесу. "Вони прагнуть, щоб людина, після перебування в підвалі, виконала всі їхні вимоги. Мій підпис на документах був для них важливим. Вийти звідти, навіть до СІЗО, можна тільки після того, як скажеш те, що потрібно," - ділився своїми переживаннями Фомічов. Під час допитів та в камері його піддавали побоям і погрожували його батькам. Після перебування в СІЗО його засудили та перевели до колонії №27 у Горлівці. Ще одна серйозна проблема полягає в ізоляції від зовнішнього світу. Савва описує це як стан інкомунікадо, коли людина не має можливості зв'язатися з рідними та часто не може отримати допомогу від адвоката.
Фомічов, скажімо, близько півтора року не мав змоги контактувати з рідними. Читайте також
"Мала уявлення, що всі нас тут ненавидять": як родини з Олешок поверталися на батьківщину в Україну.
Навіть якщо правозахисники встановлять місцезнаходження затриманого, адміністрація слідчого ізолятора може заперечити адвокату в праві на зустріч, аргументуючи це відсутністю кримінальної справи. Раніше представники Міжнародного комітету Червоного Хреста мали можливість відвідувати затриманих і передавати їхнім родичам короткі повідомлення, що підтверджували їхню живість. За словами Савви, до 2024 року такі випадки все ще мали місце, але згодом Росія почала ігнорувати запити на проведення інспекцій. Наразі ця практика практично зникла. Російські силові структури можуть затримувати людей не лише за підозрою у шпигунстві чи диверсійній діяльності, але й через їхню позицію щодо окупантів. Адвокат Андрій Яковлев, керуючий партнер адвокатського об’єднання Umbrella та експерт організації "Медійні ініціативи за права людини", пояснює LIGA.net, що під час так званої фільтрації російські силовики перевіряють телефони, татуювання, дописи в соцмережах та інші елементи, які можуть свідчити про лояльність до України. Таким чином, український прапор, донати, певні файли у телефоні або лайки в соцмережах можуть стати підставою для підозри. За словами Яковлева, російські властивості переслідують людей за їхні погляди, подібно до сюжету роману Джорджа Орвелла "1984". Людина може не брати участі в жодному опорі і не становити жодної фізичної загрози окупаційній владі, але все ж опинитися під переслідуванням. Це трапилося, наприклад, з чоловіком Світлани Шурди – тренером з боксу з Маріуполя.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він був на змаганнях у Луцьку. Повернутися додому негайно не вдалося, адже Маріуполь вже оточили. Проте на початку березня 2022 року чоловік зміг дістатися до родини, що залишалася в місті. Його сім'я активно підтримувала місцевих жителів у волонтерському хабі "Халабуда". 16 березня Світлана разом з молодшою донькою покинула Маріуполь, тоді як чоловік залишився, щоб надавати допомогу іншим. Наступного дня він разом із друзями також спробував виїхати, але на блокпосту його зупинили. Під час перевірки телефону російські військові виявили фотографію з українським прапором і затримали його. Відтоді минуло вже чотири з половиною роки.
Чоловіка досі утримують у полоні. Як повідомила його дружина, російська сторона звинувачує його у "супротиві проведенню спецоперації". Протягом цього часу його перевели між різними місцями утримання. Спочатку він перебував в Оленівці, далі його перемістили до Донецького СІЗО, а майже два роки він провів у Горлівці. Потім чоловіка перевезли до Торецька. У 2024 році його відправили до Бійська в Алтайському краї, а приблизно через рік – до Вязьми в Смоленській області. Останню інформацію про його місцеперебування Світлана отримала в червні 2026 року від інших чоловіків, які повернулися з полону. За її словами, чоловік має серйозні проблеми зі здоров'ям. Ще у 2022 році, коли він був в Оленівці, у нього стався інфаркт.
Його доставили до лікарні в Донецьку, проте після проходження лікування знову відправили назад. З того часу його стан здоров'я значно погіршився. Щодо пошуку зниклих осіб, за цю справу в Україні відповідає Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, в якому беруть участь близько 30 міністерств і служб, Служба безпеки України та Офіс омбудсмена. Одночасно діють правозахисні організації. Центр громадянських свобод займається документуванням випадків незаконних затримань, тоді як Медійна ініціатива за права людини проводить дослідження щодо порушень. Як зазначає Михайло Савва, хоча державні органи мають більше ресурсів і повноважень, їхня діяльність обмежена рамками функцій.
Громадські організації мають можливість діяти з більшою гнучкістю, тому важливо, щоб ці структури взаємодоповнювали одна одну. Одним із ключових аспектів їхньої діяльності є міжнародна адвокація. Савва наводить приклад резолюції Європарламенту, прийнятої 24 лютого 2026 року, в якій висловлено заклик до запровадження цільових санкцій проти ФСБ, військової поліції Міністерства оборони Росії та Федеральної служби виконання покарань. Хоча ця резолюція не є обов'язковою для країн ЄС, вона закликає до тиску на державні інституції, які підтримують систему незаконних арештів. Яковлев зазначає, що масові арешти цивільних осіб можуть бути кваліфіковані як злочини проти людяності, якщо буде доведено їхній масштаб і систематичний характер.
Це може послужити основою для проведення розслідувань як в Україні, так і за її межами, відповідно до принципу універсальної юрисдикції. Проте, щоб звільнити цивільних полонених, необхідно запровадити окремий механізм і забезпечити постійний міжнародний тиск. Читайте також
15 000 бажаючих на 1187 житлових одиниць. Як Маріуполь створює новий житловий комплекс у Білій Церкві.
