5 книг, які допоможуть вам розібратися у всьому - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка
Юджин Вебер. Від селянства до французької ідентичності: формування сучасної нації. - К.: Наш Формат, 2025.
"Прийшов до нас якийсь чоловік, який каже, що він українець. Що воно таке? Ми його тим часом замкнули", - листували у 1917 році до редактора київської газети "Рада" стривожені незрозумілою патріотичною ідентифікацією незнайомця українські селяни. Те саме в книжці Юджина Вебера "Із селян у французи: творення модерної нації", де нагадують про те, як попри всі зміни, що їх принесла революція, ще впродовж цілого століття мільйони селян не розмовляли французькою, не вважали себе французами, не приймали французьке військо за своє, а саме поняття "Франція" мало що для них значило. І нехай багато хто сприймає як очевидне, що сучасним уявленням про націю ми завдячуємо Французькій революції кінця XVIII століття, а декларація прав людини, революційні конституції та радикальні реформи взагалі створили нову, модерну спільноту, але охоплювала вона далеко не всіх французів. Тож автор книжки - історик, колишній декан Коледжу грамоти й науки Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі - всебічно аналізує надзвичайно строкату мозаїку Франції та французького селянства ХІХ століття. Адже як із цього калейдоскопу на початок ХХ століття таки постала модерна французька нація, що змогла пройти випробування Великою війною 1914-1918 років? "Цивілізація - ось чого бракувало селянам, - впевнений автор. - У 1850 році Закон Грамона, який прирівнював жорстоке поводження з домашніми тваринами до легкого злочину, був натхненний бажанням "цивілізувати народ" та дітей. У 1850-ті роки ніколи не вагалися, висловлюючись із цього приводу. Священик із Босу відчував, що найбільше його парафіянам потрібно цивілізуватися. У Верхній Луарі човнярі річки Альє показували подиву гідний "ступінь цивілізованості" завдяки тому, що зустрічали "більш цивілізовані нації" на своєму шляху до Парижа. Так само як жителі Сен-Дідьє, торгові стосунки котрих із Сент-Етьєном сприяли "більшій цивілізації". У Морвані, навпаки, путівник 1857 року зазначав, що сільської місцевості "ледь торкнулася цивілізація"; військові інспекції виявили схожий стан речей також у Лоті та Авероні".
Як представник романтизму, автор цієї роботи не міг залишити поза увагою ідею індивідуальності та героїзму в історії. Особливу увагу він приділяє поняттям героя та героїчного у своїй праці "Герої, культ героїв та героїчне в історії", яку Томас Карлайл презентував у форматі лекцій між 1837 і 1840 роками. "Хто є герой і яке його призначення?" - таке питання підіймає автор у часи, коли домінував матеріалістичний підхід до історії. Проте, на відміну від теорій, що акцентують увагу на економічному розвитку суспільства, Карлайл пропонує свій унікальний погляд на історію, що базується на концепції героїчного віталізму. Відповідно, він вважає, що рушійною силою для суспільства є не фабрики, акціонерні товариства чи профспілки, а конкретні особистості, які завдяки своєму генію, мужності та самовідданості надихають людство на нові досягнення. Автор виділяє архетипи героїв через певні постаті - правителів, мислителів, релігійних лідерів і навіть міфологічних божеств. "Ми вирішили обговорити Великих Людей, - розпочинає він, - зокрема, звідки вони виникають у сучасному світі, який слід залишають в історії, як їх сприймає суспільство та яку роль вони відіграють. Ми поговоримо про Героїв та про те, як їх бачать люди і що вони можуть досягти – це, власне, те, що я називаю поклонінням Героям і героїчному в людських справах. Це дійсно важлива і масштабна тема, яка заслуговує на набагато серйозніше ставлення, ніж те, що ми спостерігаємо сьогодні. Це велика тема, безперечно! Неповторна і широка, як сама всесвітня історія! На мою думку, всесвітня історія, що відображає досягнення людства, в основі своїй є історією Великих Людей, які творили на цій землі. Великі Люди були провідниками для інших; вони були візіонерами, зразками для наслідування і, в широкому сенсі, творцями всього, до чого прагнула загальна маса".
...Кажуть, до богів були богині, але суспільство, однак, століттями вважало чоловіче домінування природним для людського виду. Але яким було б наше розуміння гендерної нерівності - уявного минулого і суперечливого сьогодення - якби ми не вважали, що чоловіки завжди панували над жінками? У своїй сміливій і радикальній книжці "Патріархи: витоки нерівності" Анжела Саїні досліджує коріння того, що ми називаємо патріархатом: як він уперше вкорінився в суспільствах і поширився по всьому світу від доісторичних часів до сьогодення. Авторка подорожує до найдавніших відомих людських поселень, аналізує найновіші результати досліджень, а також простежує культурні та політичні історії, доводячи, що колоніалізм та імперії кардинально змінили спосіб життя в Азії, Африці та Америці, поширюючи жорсткі патріархальні звичаї і підриваючи те, як люди організовували свої сім'ї та роботу. Таким чином, у книжці продемонстровано, яким великим шахрайством є роздуми про коріння гендерної нерівності, що ґрунтуються на хитких припущеннях про людську біологію та соціальні норми, а також зруйновано міф про усталеність чоловічого панування і розкрито історичні факти існування інакших суспільств. Хай там як, але опираючись на дослідження археології, антропології та стародавньої історії, авторка доводить, що ні гендерна рівність, ні патріархат не є чимось заздалегідь визначеним. "Першу жінку у світі на посаду прем'єр-міністерки обрали у Шрі-Ланці у 1960-му, - нагадують нам. - Сірімаво Вандаранаїке зрештою пробула на посаді три окремі терміни, Після 1960 року кількість країн, у яких найвищу посаду виконавчої влади обіймала жінка, стабільно зростала з лише єдиним випадковим провалом і сягнула 18 у 2019-му. За даними ООН, на початку 2020 року 14 країн також мали уряди з принаймні половиною міністерок: Іспанія, Фінляндія, Нікарагуа, Колумбія, Австрія, Перу, Швеція, Руанда, Албанія, Франція, Андорра, Канада, Коста-Рика й Гвінея-Бісау".
Мабуть, багатьом з нас відомо, як саме досліджують свою генеалогію ті, хто має для цього кошти. І кошти чималі, адже агентства, які цим займаються, виконують справді складну й скрупульозну роботу. Натомість книжка Світлани Столбюк "Де бере початок ріка, або Як написати свою родинну історію" допоможе обійтися без особливих витрат, адже це детальна покрокова інструкція для кожного, хто вирішив самотужки досліджувати минуле свого роду. "Генеалогія доступна кожному!" - так стверджує авторка і небезпідставно: випускниця факультету журналістики, редакторка за фахом, вона змогла знайти своїх предків до 10 покоління. І пропонує вам зробити те ж саме! Варто додати, що в книжці немає родоводів знаменитостей, які можна знайти навіть у Вікіпедії, натомість на прикладі життів звичайних людей, слідуючи вказівкам що, де та як шукати, ви зрозумієте, як вивчати власну родинну історію, дізнаєтеся минуле свого роду та складете генеалогічне дерево. По-перше, як підказує авторка, розпитати своїх дідусів та бабусь, озброївшись ручкою та зошитом, а не покладаючись на власну пам'ять. А також взявши до уваги приміщені в книжці зразки запитів, корисні посилання, без яких генеалогічний пошук просто неможливий. Загалом, якщо ви чекали на знак "згори", щоб нарешті почати досліджувати свій рід, або шукаєте гарний подарунок для тих, хто цікавиться генеалогією, -- ця книга саме для вас! Тож не зволікайте
Ця книга є захоплюючим сплавом науково-популярної літератури, історії медицини та реальних злочинів, в якій автор досліджує одинадцять небезпечних отрут і їхній вплив на людський організм на молекулярному, клітинному та фізіологічному рівнях. Адже отруєння – один із найпоширеніших методів, що обирають хитрі вбивці. Отруту можна додати до напою, нанести на вістря стріли або ручку дверей, чи навіть розпилити для вдихання через легені. Але яким чином отрута руйнує нас зсередини? У своїй книзі "Отрута на будь-який смак" Ніл Бредбері, доктор медичної біохімії та професор фізіології і біофізики, майстерно поєднує розповіді про зрадливих коханців, сумнівних науковців, підозрілих лікарів та політичних убивць. Від смертоносного походження коктейлю джин-тонік до шпалер з миш'яком у спальні Наполеона – ця книга занурює читача в захоплюючу подорож складними системами, що підтримують наше життя. "Серед усіх злочинів в історії людства вбивство є, мабуть, найогиднішим," зазначає автор. "І серед методів убивства небагато що може викликати таку нездорову цікавість, як отрути. На відміну від імпульсивних, спонтанно скоєних злочинів, холоднокровно сплановане отруєння ідеально відповідає юридичному визначенню 'злочинного наміру'. Отруєння вимагає ретельної підготовки: потрібно добре знати звички жертви та обдумати, як саме застосувати отруту. Деякі речовини вбивають за лічені хвилини, інші ж можна давати протягом тривалого часу, щоб вони накопичувалися й вели жертву до неминучої смерті."
