Біологічна зброя: Росія успадкувала склади Біопрепарату – подробиці щодо таємної лабораторії.

Російська Федерація з перших днів вторгнення в Україну звинувачує українців у створенні біологічної зброї. Водночас саме Москва отримала від СРСР небезпечний спадок: сховища ядерних боєголовок, цистерни з отруйними хімікатами і, нарешті, програму "Біопрепарат". Яку програму біологічної зброї розвивали комуністи й пробірки з якими хворобами перейшли під контроль Кремля?

Інвестуючи в "Біопрепарат", СРСР розраховував, що біологічна зброя зможе забезпечити асиметричну перевагу над Заходом.

Фокус переклав статтю воєнного аналітика порталу The National Interest Гаррісона Касса, присвячену темі біологічної зброї. У матеріалі з назвою "Жахіття наяву: таємна програма СРСР зі створення біологічної зброї" Касс розповів про секретну програму СРСР і про те, у що її перетворила РФ.

У період холодної війни Радянський Союз започаткував амбітну ініціативу зі створення біологічної зброї, відому під назвою "Біопрепарат". Ця таємна програма, що функціонувала на основі перепрофільованих цивільних наукових установ, була представлена громадськості як фармацевтичний і біозахисний конгломерат, що в цілому відповідало дійсності. Проте справжня суть програми, яка передбачала розробку наступальної біологічної зброї, була ретельно прихована від очей суспільства.

У часи свого найбільшого розвитку програма "Біопрепарат" залучала численні дослідницькі інститути, виробничі підприємства та випробувальні центри, де працювали тисячі фахівців по всьому Радянському Союзу. Масштаби цієї програми вражали не лише кількістю об'єктів та трудових ресурсів, а й обсягами досліджень у сфері біологічної зброї.

Ризиковані експерименти "Біопрепарату"

Дослідження "Біопрепарату" були зосереджені на декількох біологічних агентах, таких як сибірська виразка, які, на думку радянських вчених, можна було б з успіхом використовувати як зброю в разі конфлікту.

Сибірська виразка викликана бактеріальними спорами, які, потрапляючи в організм через вдихання, можуть спровокувати серйозну системну інфекцію. Процес вдихання цих спор може призвести до таких наслідків, як лихоманка, дихальна недостатність і шок; без належного лікування це, як правило, закінчується летально. Хоча шкірні форми сибірської виразки менш небезпечні, вони можуть призвести до суттєвих деформацій обличчя та іноді розвиватися в системну хворобу. Сибірська виразка має стратегічне значення через свою високу смертність та здатність спор зберігатися в навколишньому середовищі на тривалий час.

* Віспа. Радянський Союз також досліджував віспу, яка викликає високу температуру, що супроводжується характерним гнійничковим висипом. Віспа летальна; хоча існують вакцини, їх зазвичай не вводять, оскільки хвороба була викорінена в дикій природі. Ті, хто виживає після спалахів віспи, часто залишаються із серйозними шрамами, а іноді й сліпотою. Хвороба також має серйозний психологічний ефект через похмуру історію епідемій цього захворювання.

* Чума. Дослідження також зосереджувалися на Yersinia pestis, відомій під назвою чума. Вплив цієї недуги варіюється в залежності від її форми. Бубонна чума викликає запалення лімфатичних вузлів і загальне порушення функцій організму. Легенева форма хвороби вражає дихальну систему, швидко розвивається, має високу смертність і може передаватися від людини до людини. Спалахи цієї хвороби призводять до швидкого розпаду соціального порядку.

* Туляремія. Хоча туляремія зазвичай не є смертельною, вона може викликати захворювання від легкої до важкої форми з лихоманкою, часто з локальними виразками або порушенням дихання. Туляремія цінується за свою заразність навіть у малих дозах і повністю паралізує життя всього суспільства. Це робило її корисною як військову зброю; радянські солдати могли занести епідемію туляремії в цінний район, дати їй час нейтралізувати захисників цього району, а потім ввести війська з мінімальним ризиком для радянських сил.

* Ботулізм. Подібно до цього, дослідники з радянського періоду займалися вивченням ботулотоксину, що викликає млявий параліч і потребує складної терапії для підтримки пацієнтів. Стратегічна роль ботулізму як зброї полягає у здатності швидко і значно навантажувати медичну інфраструктуру суспільства.

Хоча розробка біологічної зброї під час холодної війни може здатися недоречною, СРСР був не єдиною країною, яка займалася цим. Сполучені Штати здійснювали свою власну програму зі створення біологічної зброї у Форт-Детріку, штат Меріленд, з 1943 по 1969 рік, а інші держави, в тому числі Китай, розвивали власні програми в інших місцях. Більшість програм зі створення біологічної зброї були зосереджені на біологічних агентах, вказаних вище, з незначними відмінностями між країнами.

Стратегічні оцінки Радянського Союзу

Інвестиції в "Біопрепарат" були результатом стратегічних розрахунків СРСР, які вказували на можливість використання біологічних агентів для досягнення асиметричної переваги над західними країнами. У період, коли світ перебував під впливом ядерного стримування і великих конвенційних військових формувань, таких як танки та літаки, біологічні загрози, зокрема сибірська виразка та туляремія, надавали СРСР шанси на правдоподібне заперечення, можливість локального впливу та серйозну дезорганізацію суспільства противника.

Існування "Біопрепарату" також стало важливим уроком для міжнародного контролю над озброєннями. Незважаючи на підписані договори, що офіційно забороняють програми зі створення біологічної зброї, використання інфраструктури подвійного призначення та цивільне прикриття могли приховати такі програми, роблячи договори практично недійсними.

Після розпаду Радянського Союзу стало відомо про "Біопрепарат". Деякі з його об'єктів і вчених інтегрувалися в систему охорони здоров’я та наукові інститути, тоді як інші стали учасниками програм конверсії. Проте знання, накопичені в цій сфері щодо виробництва зброї масового знищення в промислових обсягах, не можуть бути просто забуті.

Чи існують ознаки цієї програми в сучасній Росії? Скоріше за все, ні, принаймні в офіційній формі. Багато з колишніх об’єктів "Біопрепарату" були трансформовані в легальні наукові установи. Проте професійні кадри та знання про масштабну, державну мікробіологічну інженерію залишилися недоторканими.

О авторе

Гаррісон Касс - провідний автор у сфері оборони та національної безпеки в виданні The National Interest. Як адвокат і колишній політичний кандидат, він розпочав свою кар’єру у ВПС США, де проходив службу як льотчик-стажист, але згодом був демобілізований через проблеми зі здоров'ям. Його експертиза охоплює військову стратегію, аерокосмічні технології та глобальну безпеку. Гаррісон отримав юридичний диплом в Орегонському університеті, а також магістерську ступінь у галузі глобальної журналістики та міжнародних відносин в Нью-Йоркському університеті.