Будущее под вопросом: каким образом нападение на антикоррупционные структуры скажется на стремлении Украины к членству в ЕС?

Є час збирати, а є час розкидати каміння. Аж до цьогорічної Конференції з питань відновлення у Римі, де насправді гостро стояло і питання переговорного процесу України та ЄС, я була твердо переконана, що зараз час саме збирати каміння.

Тобто - час на подальше просування до членства у ЄС.

Останні пів року українська влада та багато представників організацій громадянського суспільства наполягали на відкритті першого з шести кластерів переговорного процесу з ЄС. Це було б чітким сигналом не лише того, що на Україну чекають в Європейському Союзі, але й того, що Союз також готовий трансформуватись на користь збереження своїх цінностей і цілісності.

Більше того, ми настійно підкреслювали, що Україна виконала всі необхідні умови, і Європейський Союз повинен був використовувати свій власний підхід, ґрунтуючись на досягнутому прогресі, а не піддаватися політичним маніпуляціям з боку угорського уряду. Крім того, я вже була в курсі рішення, яке готувалося протягом кількох місяців щодо створення кластера з 26 країн (без участі Угорщини), і це стало відомо лише зараз.

Здавалося, що існує ясне усвідомлення прогресу в інтеграції нашої країни до Європейського Союзу.

Вважаю, що не лише переважна частина українського населення та члени Європейського Союзу, а й сам Віктор Орбан та Владімір Путін були здивовані таким неймовірним ходом подій.

22 липня Верховна Рада ухвалила проєкт Закону №12414, що загрожує незалежності антикорупційних органів. Попри це та незважаючи на опір громадян, що зібралися на мирні акції протесту в містах України, вночі президент таки поставив свій підпис.

Слід підкреслити, що ряд організацій, у тому числі Коаліція РПР, що об'єднує тридцять провідних аналітичних центрів та правозахисних громадських організацій України, звернулися з вимогою до президента ветувати закон і негайно надіслали йому офіційний лист.

Попри відсутність російських дронів і ракет у повітряному просторі, тривога наростала з таким же блискавичним друком тексту в "Голосі України" -- закон набув чинності.

Як зазначено в нашій заяві, основна проблема цього закону полягає у його невідповідності принципам, які були закладені в антикорупційне законодавство після Революції гідності.

Закон руйнує незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підриває довіру до інституцій, створених у тому числі неймовірними зусиллями громадськості й міжнародних партнерів, а також створює умови для політичного втручання у кримінальні провадження, зокрема щодо високопосадовців. Тому найочевидніший наслідок прийняття цього закону -- відкат реформ та демократичного розвитку, наступ на верховенство права.

Проте мої особисті тривоги не обмежуються лише можливим відкатом реформ — це, можливо, не найгірший наслідок ухвалення цього закону. Уявна Угорщина має можливість пережити повернення назад у реформах і нехтування демократичними нормами. В цій країні вже декілька років спостерігається відвертий тиск на громадянське суспільство та медіа.

Проте Угорщина є частиною Європейського Союзу та НАТО, і на найближчих виборах має можливість підтримати нового кандидата, що може сприяти відновленню курсу на європейські цінності.

Україні не доступна така розкіш. Вона перебуває в стані найбільшої екзистенційної війни в своїй історії.

Незважаючи на критичну значущість самих реформ, для України надзвичайно важливо визначити, до якої спільноти вона бажає належати: європейській та демократичній, чи, навпаки, російській та авторитарній.

Якщо відповідь, сформульована Революцією гідності, досі актуальна, тоді членство в ЄС мало б раз і назавжди закріпити цю позицію.

На сьогоднішній день для нас, як представників громадянського суспільства, надзвичайно важливо не лише активізувати процес інтеграції до Європейського Союзу, але й працювати на те, щоб запобігти зворотному розвитку реформ.

Це нелегке завдання — привести тисячі законодавчих актів у відповідність до стандартів ЄС у умовах війни, водночас зберігаючи демократичні цінності без можливості організації чесних і прозорих виборів. Однак ще важче — намагатися потрапити в ЄС, коли власна нога поранена внаслідок власних дій.

Для України демократичний прогрес є синонімом європейського розвитку. Більше того, сьогодні це єдиний шлях, який забезпечує наше існування як національної держави.

Я сподіваюся, що українська влада усвідомить наслідки цього закону. Він може спричинити не лише регрес у реформах, а й викликати серйозне напруження та протести в умовах війни.

Навряд чи людей, які досі проживають в Україні, засинають під початок тривоги і платять -- кожен по своєму -- занадто велику ціну за збереження незалежності, можуть залякати можливі наслідки протестів.

На жаль чи на радість, але розширення Європейського Союзу, включаючи Україну, залишається важливою складовою європейської безпеки. Багато європейських лідерів вже висловили свої критичні думки щодо новоприйнятого закону.

Одночасно, за словами єврокомісара з питань безпеки Андрюса Кубілюса, "у період конфлікту довіра між населенням і його керівниками є важливішою за сучасні озброєння. Її важко заробити і зберегти, проте втратити можна всього за одну серйозну помилку з боку влади".

І додає ще:

"Лише через прозорість та відкритий європейський діалог можна відновити втрачену довіру."

Я щиро сподіваюся, що ця ситуація не призведе до негативних наслідків для нашої євроінтеграції і не зменшить значення переговорів для всіх учасників процесу.

Невизначеність щодо можливого розширення Європейського Союзу та втрачена Україною можливість приєднатися до європейської спільноти можуть створити реальні ризики для безпеки всього континенту.

Це не є простим ігноруванням проблем чи поступками, а скоріше йдеться про ясне донесення важливих повідомлень та впевнену позицію.