Станьте носіями культурної спадщини.
Які ключові труднощі постають у сфері охорони культурної спадщини на завершення третього року повномасштабного конфлікту?
Денис Яшний: Ці виклики для України з 2014 року принципово не змінилися, лише масштабувалися. На жаль, перед зовнішніми викликами, що спричинені діями Росії, ми наразі майже безсилі. Якщо до повномасштабного вторгнення якісь важелі України й міжнародних організацій ще діяли, то зараз усе складніше.
Изображение: uacrisis.org Денис Яшний
Внутрішні проблеми залишаються в основному незмінними, і основною з них є нездатність державного культурного сектора України адекватно реагувати на виклики війни. У цьому контексті громадянське суспільство виявляється більш активним і професійним.
Наталя Дзюбенко: Я б чітко розділила всі виклики на ті, що виникли внаслідок війни, і ті, які існували раніше. Адже до війни проблем було чимало, і вони не зникли. По-перше, це стосується евакуації та демонтажу постійних експозицій, з якими музеї справлялися в міру своїх можливостей. Щодо нездатності держави, як одного з основних викликів, важливо відрізняти поняття можливостей і спроможності. Наприклад, музей не може нести відповідальність за те, що Міністерство культури не розробило політику, не створило необхідний механізм або не підготувало відповідні інструкції.
Отже, на завершення третього року повномасштабного конфлікту, я б визнала безпекове питання основним викликом у сфері охорони культурної спадщини. Ця проблема стала особливо актуальною з 2014 року. Війна, що почалася в той час, справила значний вплив на музейну діяльність — ми вже тоді стикалися з втратами, вивезенням об'єктів культурної спадщини, а також евакуацією музеїв. Музейна спільнота, безумовно, усвідомлювала потенційні ризики для інших регіонів у разі розширення бойових дій.
Той період показав, як багато проблем маємо в галузі: зокрема, виявилося, що профільне міністерство не має жодних матеріалів-дублів: коли умовний музей окупований і немає доступу до документації, ми залишаємося з порожніми руками.
Изображение: facebook/Natalie Dzyubenko Наталия Дзюбенко
На жаль, з того часу ситуація не зазнала значних змін. Цього року було презентовано Державний реєстр нерухомих пам'яток України, однак цю платформу потрібно наповнити величезною кількістю інформації, перш ніж вона зможе повноцінно функціонувати. До того ж, ми стикаємося з серйозними кадровими проблемами: хтось виїхав за кордон, хтось потрапив на мобілізацію, а хтось змінив місце проживання в межах країни. На сьогоднішній день ситуація з кадрами нагадує снігову кулю, яка постійно збільшується.
Які ще маловідомі виклики існують? Наприклад, Денис вже згадував про взаємодію з міжнародними організаціями у галузі охорони культурної спадщини. Не менш складним є дистанційне спостереження за станом спадщини на територіях, що знаходяться під окупацією. Які ще проблемні аспекти варто врахувати?
Д.Я.: Розпочну з короткого історичного огляду. На початку 2000-х років Кабінет Міністрів ухвалив дві постанови, які визначають перелік музеїв, уповноважених зберігати державну частину музейного фонду. Одна з цих постанов стосується галузевих музеїв, установ та підприємств. У Криму на той час функціонувало 82 музеї, які відповідно до цих документів мали право зберігати державну частину фонду України. Проте, кількість експонатів у цих музеях залишається для нас загадкою. Більше того, деякі з них на момент анексії Криму вже були закриті. Що сталося з їхніми колекціями, залишається невідомим.
Це направду дуже дивне відчуття, коли ти як український експерт зі спадщини змушений у своїй роботі посилатися на каталог музейного фонду РФ, куди вони вносять наші предмети - за ці роки вже внесено 600 тис одиниць зберігання з Криму та Севастополя. І коли ти говориш європейцям, що це ж крадіжка, банальне привласнення, у відповідь чуєш: "А як ви доведете, що це ваші, українські предмети?". І ти розумієш, що навіть не маєш, що відповісти.
Зображення: bnr.bg Дорогоцінності з Перещепинського скарбу, які експонуються в Ермітажі. Цей скарб, що є найціннішим археологічним відкриттям у Східній Європі, був виявлений у 1912 році поблизу села Мала Перещепина, розташованого в Полтавській області, в Новосанжарському районі.
Ще одна серйозна проблема, пов'язана з окупованими територіями, полягає в кадрах. Більшість музейних працівників, які були знайомі з цими колекціями, залишились у Криму. Нестача кваліфікованих спеціалістів, здатних працювати хоча б з деякою інформацією про музеї в окупованих регіонах, є суттєвим викликом.
На жаль, громадські організації не можуть взяти тут на себе роль держави, хоч і працюють з проєктами дистанційного моніторингу. Наприклад, ми в Кримському інституті стратегічних досліджень це робимо. Держава ж за відсутності достатньої спроможності могла б принаймні комікувати про спадщину на окупованих територіях виваженіше. Не можна щоразу виривати з контексту окремі кейси, і надавати їм медійного розголосу, ігноруючи всі решту. Бо це перетворюється на унормування зла, і це дуже небезпечно.
Н.Д.: Я згодна з Денисом - ситуація з Кримом справді дуже непроста. Де-юре колекції лишилися на своїх місцях, де-факто ж нам невідомо, чи щось було переміщено. Ці предмети дійсно заносять до каталогів державного музейного фонду Росії, так само, як і твори, викрадені Росією вже за час повномасштабної війни. В результаті предмети трактують не як викрадені з території України, а як російські.
Існує ще одна важлива проблема для Криму: це питання археологічних досліджень та розкопок, які проводяться на цій території. Вони є незаконними, оскільки Крим є окупованою зоною. Всі артефакти, що виявляються під час розкопок, потрапляють до російського обігу, що також вважається злочином.
Щодо віддаленого спостереження: основна проблема полягає в необхідності створення широкої мережі осінтерів (OSINT, розвідка на основі відкритих джерел), які безперервно відстежують ситуацію з колекціями. Цю діяльність виконують працівники музеїв, зокрема з територій, що перебувають під окупацією, але їхніх зусиль недостатньо. Важливо значно розширити цю мережу.
Зображення: територія, контрольована загарбниками, Заповідник "Херсонес Таврійський", що 23 червня 2013 року разом зі своєю аграрною округою була внесена до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.
Наразі в українському ICOM ми ініціювали новий проєкт, присвячений цій темі. Він охоплює два основних напрямки.
Перший - це моніторинг за допомогою osint-інструментів та навчання цьому. Другий - робота з пропагандою: виявлення кейсів, де російські музеї стають інструментами пропаганди, а російські музейники беруть участь у цих злочинах.
Розшук вкрадених Росією об'єктів культурної спадщини – це питання, яке вимагає тривалого часу та зусиль. Для цього необхідні фахівці з дослідницької і пошукової спільноти, які постійно слідкують за платформами, де можуть з'явитися ці артефакти. Мій досвід у музейній справі підтверджує: якщо предмет не зазнав фізичного знищення, він рано чи пізно знову з'явиться на поверхні. Це може статися завтра, а може через півстоліття. Наші основні завдання полягають у створенні реєстру викрадених артефактів, розробці відповідних політик та підтримці послідовності й терпіння у цій справі.
Чи існує в даний час у держави реєстр цих об'єктів?
Н.Д.: Поки що ні. Це робота на роки для великої кількості людей. Якщо чесно, не знаю, чи це станеться за мого професійного життя.
Чи можна стверджувати, що протягом трьох років повномасштабного конфлікту держава нарешті зрозуміла, що вона охороняє у сфері культурної спадщини та як ефективно з цим працювати як у контексті антикризового управління, так і на стратегічному рівні?
Д.Я.: На мою думку, існує чимало викликів, але, тим не менше, були досягнуті певні успіхи. Я б хотів звернути увагу не лише на останні три роки, а й на період з 2014 по 2022. Зокрема, було засновано Український культурний фонд, що суттєво сприяло збільшенню незалежності музейної та культурної сфери в цілому.
Також в 2019 році Мінкультом був прийнятий Наказ №501 Про внесення змін до порядку обліку об'єктів культурної спадщини, згідно з яким всі об'єкти, що мали облікові картки до вступу в дію українського Закону про охорону культурної спадщини, були поставлені на державний облік. Окрім того, хоч і формально, але були створені управління музеїв окупованих територій - скажімо так, представницькі функції щодо цих музеїв були покладені на директорів інших музейних установ на підконтрольній території. Звісно, цього не було достатньо. На жаль, держава в медійному плані працювала з цим дуже кейсово і не системно.
Після початку повномасштабного вторгнення були вжиті важливі заходи. Зокрема, в 2023 році розпочалася робота над змінами до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини. У цьому контексті була створена спеціальна картка для виявлення об'єктів культурної спадщини, яка включає фіксацію, опис пам'ятки та акт оцінки її візуального стану. Місцеві органи влади беруть на облік ці об'єкти, проте впродовж трьох років органи охорони культурної спадщини на кінцевому рівні повинні підготувати облікову картку для кожного з них. Важливо зазначити, що ці дії можуть виконувати тільки установи з кодом КВЕД №7220 та відповідною чисельністю кваліфікованих фахівців.
Изображение: Общественное телевидение, Денис Яшный
Моя думка така: необхідно встановити часові межі для прифронтових зон. На сьогоднішній день для держави документ, що засвідчує стан пам'ятки, є актом візуальної перевірки. Проте на деякі території наразі неможливо потрапити, або ж перебування там становить загрозу для життя.
Н.Д.: Я можу зазначити, що державні інституції, які повинні працювати в цих складних умовах, демонструють свою неефективність. Вони не здатні оперативно реагувати на всі існуючі виклики. Останніми роками середовище захисту культурної спадщини значною мірою підтримується завдяки спільній діяльності недержавних організацій, окремих експертів та професійних мереж.
Щодо дистанційного моніторингу. Це насправді дуже складно в реалізації, навіть, якщо говорити про рухому спадщину. Наприклад, якщо я через osint-інструменти знайшла якийсь викрадений з окупованих територій об'єкт, то постає питання: як його оформити, аби згодом це могло стати частиною якоїсь кримінальної справи?
На завершення третього року повномасштабного конфлікту виглядає так, що ми більш-менш впоралися з терміновими завданнями, пов'язаними з евакуаціями та охороною колекцій (хоча деякі питання все ще залишаються відкритими). Наступним етапом нашої роботи стане акцент на завданнях, що стосуються документування злочинів Росії проти української культурної спадщини, з метою подальшого звернення до міжнародних судів для відновлення справедливості та повернення втраченого.
Я певна, що тут також важливою буде роль громадських об'єднань і ініціатив. Хоча, звісно, і без держави не обійдеться, тому що саме держава має йти в міжнародні суди. Але все ж на лідерську позицію державних інституцій я б не розраховувала.
Фото: facebook.Alexander Gimanov У ніч проти 15 листопада 2024 року в Одесі внаслідок атаки РФ постраждали пам'ятки культурної спадщини, які знаходяться під захистом ЮНЕСКО. Пошкоджено будівлі "Історичного центру Одеси" , у тому числі приміщення Одеського національного університету ім Мечникова, палеонтологічний музей, який веде свою історію з 1873 року.
Останні три роки продемонстрували, що без підтримки професійних об'єднань та незалежних ініціатив держава не змогла б ефективно охороняти культурну спадщину. Проте ми знову ж таки стикаємось із рівнем політики в цій галузі, яка продовжує залишатися під контролем держави, і яка, на жаль, не була належним чином сформульована. Які, на вашу думку, позитивні зміни відбулися за останні три роки, а що, на жаль, залишилось незробленим?
Д.Я.: Аби витворити будь-які державні політики, ми маємо спершу розуміти, куди взагалі йдемо. Тут багато компонентів, від розробки стратегії до наявності кваліфікованих кадрів для її впровадження. На жаль, держава на це наразі неспроможна. І тут знову виходять на авансцену незалежні інституції, експерти та спільнота в сфері спадщини. Було б чудово, аби до цієї спільноти доєднався також свідомий український бізнес.
Сьогодні ми опинилися на етапі, коли деякі особи в нашій країні - підприємці, очільники місцевих адміністрацій та активні члени громад - починають усвідомлювати свою причетність до культурної спадщини. Проте, постає питання: де ж у цьому процесі державна інстанція? Вона повинна взяти на себе ініціативу, об'єднавши ці запити для формування стратегії збереження спадщини. Важливо розробляти цю стратегію не з верхівки, а з основи. Властиві нашому суспільству горизонтальні зв'язки та здатність до кооперації мають бути спрямовані на створення ефективного механізму захисту нашої спадщини.
В умовах браку ресурсів держава має будувати свої політики, виступаючи хабом ідей. Немає грошей на те, щоб у вас працювало 100 людей, які розробляють стратегії? Чудово, будьте менеджерами своєї задачі: залучіть партнерів, співпрацюйте. Не бійтеся конкуренції з боку ГО, представників місцевих органів влади - вони ж працюють на вас, а часом і за вас. На жаль, наразі відносини центральних органів влади з експертними громадськими організаціями зводяться до того, що всі зустрічаються, підписують меморандуми, тиснуть руки - і все.
Ми спостерігаємо яскраві приклади того, як Росія взаємодіє з українською спадщиною на територіях, що підлягають окупації або знаходяться поблизу фронту: знищення, крадіжка, привласнення тощо. Це виявляє цілісну та систематичну політику, спрямовану на знищення та розмивання української ідентичності. Які ключові аспекти слід враховувати, щоб краще зрозуміти ці патерни?
Н.Д.: Україна — це обширна європейська держава, що славиться своєю різноманітною регіональною культурною спадщиною. Кожен регіон має свої унікальні традиції та звичаї. Водночас, варто пам’ятати, що наша культурна спадщина є складовою частиною світового надбання, яке відзначається своєю різноманітністю та стійкістю.
Изображение: facebook/Natalie Dzyubenko Наталия Дзюбенко
У цьому контексті важливо підкреслити значення спадщини на різних рівнях, адже вона здатна стати потужним каталізатором регіонального розвитку. В Україні існують вражаючі приклади, коли навколо культурної спадщини формується ціла регіональна економіка. Одним із таких прикладів є історико-культурний заповідник Тустань. Це свідчення успішної команди, яка разом із установою протягом 20 років наполегливо працювала над створенням справжньої екосистеми спадщини.
Як масштабувати цей досвід на рівень всієї країни? На допомогу опікунам спадщини мають прийти її користувачі. Зокрема ком'юніті, які роблять бізнес на спадщині, не руйнуючи її, не будуючи умовну шашличну на верхівці заповідної гори, а відповідально зберігаючи її.
Повертаючись до теми, що Росія робить з нашою культурною спадщиною, можна зазначити, що все, що вони здатні привласнити для своїх історичних наративів, стає їхнім. А те, що не підлягає їхній експлуатації, вони просто знищують. Цілі колекції піддаються фізичному знищенню — це стосується як ткацтва, так і місцевих вишитих рушників, а також традиційного одягу. Це свідоме і систематичне знищення української ідентичності. Воно чітко демонструє, що, окрім нас, ніхто не виявить бажання зберігати це багатство. Саме тому наша основна місія полягає у порятунку та збереженні нашої спадщини.
Д.Я.: Держава має говорити з операторами спадщини, з тими, хто працює в цьому полі давно, або приходить до нього зараз із суміжних сфер. Тому що тільки в діалозі з ними держава в особі центральних органів виконавчої влади зможе зрозуміти, де вона знаходиться, і куди йти далі.
На жаль, перемогти Росію в soft power ми найближчим часом не зможемо. Нам просто бракує ресурсів для цього. Стратегічною метою має бути спершу накопичити ресурси, аби вступити в боротьбу за soft power в Європі і в світі. Звісно, паралельно ми маємо говорити про те, що відбувається з нашою спадщиною назовні. Але, на жаль, ці кейси поступово перетворюються на абсолютно однакові ілюстрації злочинів РФ без глибинного аналізу. І це, на жаль, не наближає нас до перемоги в полі міжнародної адвокації України. Відтак, нам треба ці ресурси створити. Державний ж апарат має врешті усвідомити, що він працює лише завдяки спільноті спадщини, і навчитися коректно із нею взаємодіяти.
Фото: facebook/ICOM Ukraine У ніч на 24 серпня 2024 р в Гуляйполі Запорізької області російські окупанти знищили краєзнавчий музей. Будівля спалахнула внаслідок влучання снаряда та вигоріла вщент.
Яким чином Україна могла б оптимально просуватися в міжнародному контексті в галузі спадщини, співпрацюючи з глобальними інститутами? Також важливо обмінюватися досвідом збереження культурної спадщини під час конфліктів, адже це може бути не останній збройний конфлікт на європейському континенті в найближчі роки.
Д.Я.: Нам необхідно змінити підхід, коли держава говорить від імені своїх громадян, на модель, в якій люди висловлюють свої думки на користь держави, а вона, в свою чергу, підтримує та підсилює їхні голоси. Ми повинні відмовитися від "медійного" сприйняття пам’яток і навчитися говорити про нашу спадщину як про щось, що має особисте значення. Нам слід вміти знаходити такі "ключі", які допоможуть умовному британцеві відчути емоції, коли він дізнається про зруйновану українську церкву. Так, ніби це церква в його рідному містечку, якій було, скажімо, 400 років, і яка тепер зникла.
Н.Д.: Як спільнота, що охороняє культурну спадщину, ми повинні діяти в інтересах України, дотримуючись принципу єдності. Важливо активно залучатися до міжнародних подій, розвивати наші мережі контактів та співпрацювати з міжнародними організаціями. Наші фахівці повинні бути активними учасниками роботи в міжнародних установах. У нинішніх умовах, коли багато заходів проходять в онлайн-форматі, ми можемо зекономити час на подорожі і взяти участь у конференціях, підключаючись до них дистанційно. Тому варто використовувати всі можливості для участі в закордонних платформах та представляти Україну. Слід постійно виходити на міжнародну арену і донести до світу правду про наші досягнення, позицію та погляди.
Фото: facebook/ICOM Ukraine Знищений музей в Маріуполі
На жаль, Росія протягом багатьох років активно формувала мережі особистих контактів з різними міжнародними фахівцями та організаціями, розставляючи своїх представників або тих, хто їй симпатизує. Нам слід вжити асиметричних заходів, пропонуючи Європі нашу власну стратегію. І вже маємо деякі успішні приклади. Одним з найзначніших випадків за останні три роки вважаю виставку візантійської ікони з колекції музею Ханенків у Луврі. Ця виставка принесла музею Ханенків більше, ніж ми могли б уявити. Це надзвичайно вагомий жест культурної дипломатії і чудовий приклад для нас усіх, як ефективно представляти українську культуру на міжнародній арені.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to assist you.
Правова інформація
Катерина Бусол, юристка, експертка Кримського інституту стратегічних досліджень:
"З юридичної точки зору є кілька призм, пов'язаних зі злочинами Росії проти української спадщини. Перша - це міжнародне сприйняття. Україна в особі Кримського інституту стратегічних досліджень спільно з депутаткою Євгенією Кравчук, представницею України в ПАРЄ, домоглися важливого зрушення - введення в обіг таких понять, як "придушення культурної ідентичності" чи "культурне зтирання" в звітах Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні та Міжнародної слідчої комісії щодо України. Це дуже важливий зсув у тому, як міжнародне право бачить злочини проти української спадщини.
Фото: helsinki.org.ua Катерина Бусол
У всіх міжнародних судах, що займаються питаннями спадщини, включаючи Міжнародний суд ООН, необхідно закликати європейські країни розглядати злочини, вчинені проти української культурної спадщини, як порушення загальних прав людини. Це є важливим етапом на шляху до підтвердження геноцидального наміру Росії щодо України. Ми нарешті почали вести діалог з міжнародними організаціями не лише про злочини, скоєні Росією, або про незаконне привласнення та переміщення нашої культурної спадщини. Але також і про більш широкі аспекти - деконтекстуалізацію, зміну виставкових наративів, освітніх програм тощо. Все це є частиною більшого контексту злочинів, які Росія вчиняє проти української культурної спадщини.
Другий аспект полягає в фіксації злочинів Росії, пов'язаних із спадщиною, задля подальшого використання в судових процесах. Ключовим питанням є правильність цього процесу. Існують рекомендації від Міжнародного кримінального суду та Євроюсту, які варто враховувати громадським організаціям при документуванні. Крім того, Інститут міжнародних кримінальних розслідувань пропонує корисні матеріали і тренінги, що допомагають у правильному веденні архівів.
Изображение: канал Андрющенко в Telegram. Российские военнослужащие осуществляют грабеж музея в Маріуполе.
І третя призма - це притягнення Росії не лише до кримінальної, а і до інших видів відповідальності. До прикладу, дуже важливою є відповідальність Російської академії та окремих її постатей за злочини Росії (реагування Міжнародної академії на це також є надзвичайно важливим). Досить згадати таких одіозних персоналій, як директор Ермітажу Міхаїл Піотровський, відомий своїми відкрито імперськими поглядами. Цивілізований світ не може толерувати людей, що демонструють повну відсутність професійної доброчесності. І наше завдання - наводити ці факти міжнародним інституціям, і послідовно про них говорити".
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to assist you.
Серію створено за підтримки Кримського інституту стратегічних досліджень; вона виходить у межах Програми сприяння громадській активності "Долучайся!", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов'язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Раван Алтакріті заявив: "Українці та сирійці мають багато спільного, адже нас об'єднує один спільний ворог — Росія".