Темные горизонты для Европы: значение Африки в гибридном конфликте России

Росія активно нарощує свої впливи в Африці, вдаючись не лише до військових або дипломатичних засобів, але й до інформаційних стратегій. Наразі Кремль розвиває в цьому регіоні широку мережу пропаганди, застосовуючи державні медіа, контрольовані платформи та різноманітні гібридні комунікаційні формати. Основна мета полягає в просуванні своїх наративів, послабленні позицій Заходу та демонстрації Росії як "надійного партнера" для африканських країн.

Медіавплив Кремль вибудовує не з нуля. Ще з часів СРСР у деяких африканських країнах зберігається позитивне ставлення до Росії. На цьому тлі сучасні інструменти працюють особливо ефективно: нові технології і стара риторика поєднуються в єдину систему, адаптовану під контекст локальних конфліктів, економічної залежності та антиколоніального дискурсу.

У цьому контексті Москва майстерно експлуатує невдоволення частини африканського населення щодо дій західних держав. Росія позиціонує свої пропозиції як "нейтральну" альтернативу, в той час як заходи з боку Заходу часто розглядаються як нав'язливі та вибіркові. Цей контраст сприяє тому, що російська пропаганда знаходить відгук у свідомості людей, формуючи надійне підгрунтя для подальшого впливу.

Основну увагу Москва зосереджує на медіа. Агентство ТАСС та телеканал RT вже ведуть мовлення в понад 40 африканських країнах, причому на шести різних мовах. З червня 2025 року розпочав свою роботу проєкт Sputnik Africa — нова медіаплатформа, створена спеціально для африканської аудиторії. Вона має сучасний вигляд, стилізована під західні медіа, але передає повідомлення, які повністю відповідають інтересам Кремля.

Через подібні медіа-ресурси Росія реалізує свої стратегічні цілі. Вони видаються за надійні та нібито незалежні джерела інформації. Для багатьох африканців, які втомилися від західного інформаційного впливу, це виглядає як приваблива альтернатива. Проте насправді це всього лише майстерно замаскована пропаганда. Sputnik Africa позиціонується як голос африканського континенту, але насправді його редакційна політика тісно узгоджена з інтересами Кремля.

Залучаючи місцевих репортерів та використовуючи адаптовані формати, ця платформа формує відчуття належності до "рідних" медіа. Це, у свою чергу, допомагає зменшити бар'єри для критичного сприйняття та інтегрується в щоденну медіа-культуру місцевих спільнот.

Контент Sputnik Africa все більш активно інтегрується в офіційні комунікації урядів, що мають тісні зв'язки з Росією. Матеріали цього ресурсу часто цитуються державними медіа, а деякі сюжети використовуються для обґрунтування рішень, що відповідають інтересам Москви. Таким чином, російський інформаційний вплив проникає глибоко в структуру публічного обговорення та інституційної легітимності.

Російський вплив не обмежується телеканалами. Москва все активніше працює з місцевими політиками, військовими та медіаменеджерами. Через спільні проєкти, форуми, "дні дружби" та освітні ініціативи вона закріплюється в регіональному інформаційному просторі. Паралельно просуває образ Росії як захисника національного суверенітету і борця з "неоколоніалізмом".

Антизахідна риторика є ключовим компонентом у цьому контексті. Це особливо помітно в тих регіонах, де спогади про колоніальне минуле залишаються чутливими. Росія позиціонує себе як "партнера без умов", на відміну від Європейських країн і США, які ставлять вимоги щодо демократії, прав людини та прозорості. Таке повідомлення знаходить відгук у тих місцях, де політична еліта прагне стабільності, не бажаючи зайвих зовнішніх втручань.

На практиці це "партнерство" найчастіше означає політичну та медійну лояльність в обмін на економічну або військову підтримку. За фасадом дружніх форумів та обмінів досвідом ховається вибудувана система залежності, де медіа стають важелем впливу, а пропаганда - інструментом тиску на внутрішні та зовнішні рішення африканських урядів.

Крім того, через співпрацю з правлячими елітами Росія посилює свій вплив на внутрішню політику окремих країн. Підтримка лояльних лідерів, поширення вигідних меседжів і дискредитація опонентів - все це перетворює медіамережу Кремля на інструмент формування не тільки громадської думки, але й балансу влади.

У цьому ж контексті важливу роль відігравала і так звана ПВК "Вагнер". До літа 2023 року її бійці діяли в понад 30 африканських країнах: від Малі до Центральноафриканської Республіки. Формально приватна, але фактично контрольована Кремлем, ця структура забезпечувала охорону режимів, участь у бойових операціях і контроль над видобутком ресурсів: від золота до алмазів.

Після загибелі Євгена Пригожина і офіційного розпуску "Вагнера", його функції в Африці перейшли до нової структури - "Африканського корпусу" Міноборони РФ. Під прикриттям зміни назви і керівництва російська присутність лише посилилася. Нові командири, тісно пов'язані з ГРУ, продовжують колишню лінію: безпека в обмін на лояльність, ресурси та інформаційний контроль.

Протягом останніх кількох років, після бунту Пригожина, військові проксі-структури Кремля фактично витіснили Францію з шести африканських держав: Малі, Буркіна-Фасо, Нігеру, Чаду, Центральноафриканської Республіки та Гвінеї. Цей процес супроводжувався не лише зростанням військової присутності під брендом "Африканського корпусу" Міністерства оборони Росії, але й активною медійною експансією.

Особливо тривожить той факт, що саме в Африці вперше була протестована технологія мобілізації ув'язнених, яка згодом була застосована в масовому масштабі проти України, зокрема під час зіткнень у Бахмуті. Цей досвід може стати серйозною загрозою, якщо розглядати роль континенту в контексті глобального конфлікту. Я ділюсь цими занепокоєннями під час лекцій для офіцерів розвідок держав НАТО, наголошуючи на ризиках, які необхідно враховувати. Адже в найближчому майбутньому Європа може опинитися в пастці, яку так полюбляють командири армії РФ: Північний морський шлях та Арктика, де Росія контролює понад половину узбережжя; центральна частина, якщо Україні не вдасться утримати фронт; та Африка, де вплив РФ стрімко росте, виходячи далеко за межі інформаційного простору і набуваючи рис повноцінної експедиційної присутності.

Співпраця з молоддю, активна діяльність у соціальних мережах та формування позитивного іміджу Росії — це складові частини адаптивної, але водночас злагодженої стратегії. Кремль має на меті не лише присутність в Африці, але й встановлення тривалої довіри до себе як до "альтернативи Заходу". Водночас справжні наміри є виключно політичними: зміцнити свій вплив, зменшити конкурентоспроможність інших і здобути засоби тиску.

Подібна інформаційна експансія - це не тільки спосіб просунути свої інтереси, а й інструмент глобального суперництва. Африка стає ареною, де Росія намагається виграти в битві за уми і серця.

У багатьох країнах континенту ці зусилля супроводжуються активною підтримкою лояльних активістів, блогерів та самопроголошених експертів, які всередині країни легітимізують російські наративи. Це створює видимість природної підтримки, хоча насправді мова йде про кампанію, що координується ззовні. Така стратегія дає Кремлю можливість уникати відкритих конфліктів, одночасно поступово змінюючи акценти інформаційного поля в потрібному для нього напрямку.

Паралельно з цим активно створюються візуальні та емоційні методи впливу: відео, меми, документальні стрічки та фальшиві новини оформлюються так, щоб викликати співчуття, ідентифікацію чи національну гордість. Ця естетизація пропаганди робить її більш привабливою, особливо для молоді, яка все частіше отримує інформацію саме через цифрові платформи.

Дії Росії в Африці виходять за межі простого медійного впливу. Це складова великої стратегії. Кремль формує медіаінфраструктуру, що функціонує у взаємозв'язку з політичними та економічними цілями. Під маскою партнерства Москва поширює свої наративи, а за покриттям "м'якої сили" все частіше проглядаються елементи геополітичних розрахунків та ознаки гібридної війни. І з часом ця гра стає все більш очевидною і небезпечною.

Для країн, які вже стали частиною цього впливу, наслідки можуть бути суттєвими: від зниження довіри до незалежних медіа та інститутів до посилення авторитарних практик і навіть залучення місцевого населення під своїми прапорами. У контексті глобальної нестабільності, російська стратегія в Африці є спробою змінити правила міжнародної гри, починаючи з регіонів, де інформаційна вразливість є найбільш помітною.