Чому ініціативи Трампа зазнають невдачі – від Гази до України.

Автором даного тексту є Олександр Хара, який займає посаду виконавчого директора Центру оборонних стратегій. Він також є експертом у "Майдані закордонних справ" в період з 2014 по 2020 рік та членом Ради громадських об'єднань етнічних меншин України.

Натхненний вісімкою зупинених конфліктів, хоч і лише в своїй уяві, Дональд Трамп готовий зосередити свої зусилля на перетворенні світу відповідно до власних уявлень. Проте його ініціатива створення Ради миру, яка мала б стати альтернативою ООН, виглядає як нежиттєздатний задум. Вона базується на спрощеному розумінні складних процесів, інституцій та історичного контексту. Крім того, варто зазначити, що США за Трампа вже не є тією наддержавою, якою вони були за часів Рейгана.

Минулого жовтня, після того як Ізраїль та ХАМАС підписали перший етап "мирного плану Трампа", президент США оголосив про "закінчення війни". У рамках цього плану була створена Рада миру, яка стала вищим органом, до складу якого увійшли лідери держав і урядів країн-учасниць.

До Виконавчої ради включено державного секретаря США, зятя Трампа, спеціального посланника США, колишнього прем'єр-міністра Великої Британії та ще кількох осіб. Для координації регіональної співпраці створено окрему Виконавчу раду щодо Гази, до якої увійшли представники Туреччини, Катару, Єгипту, ОАЕ та інших країн. На найнижчому рівні сформовано Національний комітет з управління Газою -- палестинський технократичний орган, відповідальний за повсякденне адміністрування.

Голова Ради, яким буде Трамп, займатиме цю посаду довічно. Він матиме право самостійно приймати рішення щодо членства — або на власний розсуд, або за "членський внесок" у розмірі 1 мільярда доларів. Серед нових деталей стало відомо, що Владімір Путін, день народження якого співпало з атакою ХАМАС на Ізраїль понад два роки тому, отримав запрошення до цієї "миротворчої" організації. Це особливо примітно, оскільки КДБ був одним із "батьків" терористичних груп на Близькому Сході, а сучасна Росія під керівництвом Путіна активно підтримувала їх. Вашингтон, таким чином, фактично надав можливість Москві відновити вплив після приниження, яке вона зазнала в Сирії та Ірані, де втратила значну частину своїх позицій.

На відміну від звичних миротворчих структур, Хартія Ради миру не включає конкретних механізмів для раннього реагування, медіації або превентивної дипломатії. Замість цього, вона проголошує загальну мету, описуючи Раду як "міжнародну організацію, що має на меті посилення стабільності, відновлення надійного та легітимного управління, а також забезпечення тривалого миру в регіонах, які постраждали або перебувають під загрозою конфлікту". Крім того, зазначається, що підхід Ради базується на "прагматичному аналізі, розумних рішеннях та сміливості відмовитися від методів і інститутів, що неодноразово зазнавали невдач".

Втім, у Газі встановився доволі химерний "мир". Уже за кілька днів після оголошення "припинення війни" Ізраїль завдав авіаударів по Сектору Гази. У березні знову спалахнули сутички з ХАМАС, а в листопаді угруповання оголосило про вихід із домовленостей щодо припинення вогню. Навіть після старту другого етапу американського плану (в січні 2026 року) фіксувалися бойові зіткнення. Лише наївна людина може вірити, що затяжний конфлікт, у якому обидві сторони діють за логікою "нульової суми", можна розв'язати одним політичним жестом.

Не зважаючи на ці "незначні недоліки" миру в Газі, Трамп замахнувся поширити "успішну" практику й на Україну, де стратегія Росії також ґрунтується на грі з нульовою сумою -- Україна має програти все. До Ради миру щодо України планують залучити Україну, Європу, НАТО, США й... Росію. Тобто держава-агресор переходить у статус підтримувача або гаранта миру.

Раду планується створити як орган, що займатиметься моніторингом дотримання "мирної" угоди, контролюватиме спостереження вздовж лінії конфлікту та ухвалюватиме рішення про санкції у випадку порушень з боку Росії. У цій схемі США готові надати "гарантії безпеки, подібні до статті 5", а також брати участь у відновленні України, зокрема в рамках "вільної економічної зони на Донбасі", проте здебільшого за рахунок інших країн.

Чому миротворчі ідеї Трампа приречені на провал?

Для досягнення припинення вогню, не кажучи вже про встановлення миру, потрібні певні умови. У нашому випадку, коли жодна зі сторін не зазнала поразки і компроміс виглядає малоймовірним, це стане можливим лише в тому випадку, якщо Росія перегляне свої стратегічні цілі. Вона повинна усвідомити їхню недосяжність перед обличчям значних втрат або ж вичерпає ресурси для ведення війни через економічні, політичні чи інші обставини. Намір знищити українську державність і перетворити це на домінування в Європі залишається лише "ілюзією" для прихильників "русского міра". Вони готові продовжувати жертвувати людськими життями та матеріальними ресурсами заради реалізації цієї мети. Таким чином, концепція "мир через торгівлю", що виникла в Німеччині, не ефективна в контексті авторитарних режимів.

Росія володіє достатніми демографічними, промисловими та фінансовими ресурсами, щоб підтримувати військові дії принаймні ще один-два роки. Крім того, Путін може сподіватися на підтримку з боку "старшого китайського товариша" і бути впевненим, що американський союзник не вживатиме серйозних заходів тиску з приводу України. Захоплення російського танкера з венесуельською нафтою свідчить про доктрину Монро, а не про спроби змусити Путіна до миру.

Поки ці умови залишатимуться незмінними, Путін не прийме жодного варіанту, який не означав би фактичну капітуляцію України. Таким чином, узгоджений із європейськими та американськими союзниками план із 20 пунктів залишиться лише на папері. Його єдина реальна цінність полягає в формалізованих запевненнях щодо безпеки: готовності надавати підтримку, інвестувати в оборонну промисловість України тощо. Незважаючи на заяви української влади та міжнародних партнерів, ці кроки не можуть бути вважані справжніми гарантіями безпеки, оскільки не передбачають ані ядерного захисту від нових загроз, ані спільних військових дій у відповідь. У теперішніх розрахунках наших партнерів баланс "ризиків і переваг" щодо членства в НАТО складається не на користь України.

Світ не можна зводити до постів Трампа у Твіттері або до простої відсутності військових дій. Як зазначає британський військовий історик Майкл Говард, "справжній мир означає створення справедливого та стабільного порядку як всередині країн, так і між ними. Це вимагає розвитку інститутів, норм і механізмів, які здатні запобігати конфліктам і вирішувати суперечки без використання сили".

Навіть у відредагованому вигляді разом із партнерами "мирний" план не можна вважати справедливим. Непорушність державних кордонів, суверенітет і рівність країн залишаються основними принципами міжнародного порядку. Лише "підтвердження суверенітету України" з боку Росії — це формулювання, яке виглядає абсурдно, адже за ним приховані обмеження цього суверенітету: щодо чисельності збройних сил, вимоги зберегти без'ядерний статус, а також спільного управління Запорізькою АЕС. Цей план ігнорує питання звільнення окупованих територій, покарання за військові злочини та відшкодування завданих збитків.

Який справедливий, тобто демократичний, порядок може існувати в Росії, коли там утвердився фашистський режим, що прагне неоімперських завоювань і геополітичної величі?

Рада миру Трампа навіть у найоптимістичніших прогнозах не сприймається як орган, здатний забезпечити мир, а вже й говорити про відсутність чітких норм і засобів для запобігання конфліктам. Вся ця структура зосереджена навколо особистості однієї людини, яка, судячи з усього, є досить непередбачуваною.

Яким чином ця Рада зможе продемонструвати кращі результати, аніж гарантії безпеки, закріплені в Будапештському меморандумі? Трамп неодноразово зривав поставки військової допомоги Україні, і жодного разу не висловлював публічної критики на адресу Путіна, а також не вживав серйозних заходів тиску на нього. Як він реагуватиме на нові порушення "миру" з боку Росії — це цілком очевидно. Таким чином, у відсутності ефективних механізмів примусу, відсутня й можливість досягнення успіху.

В цілому, структура, яку запропонував Трамп, нагадує Комісію, засновану в 1930-х роках італійським мафіозі Сальваторе Маранцано, де злочинці вирішували свої суперечки шляхом досягнення спільних угод. Проте, на відміну від мафії, яка дотримувалася чітко визначеного кодексу честі, учасники цієї конструкції не мали у своєму арсеналі зброї масового ураження.

В пошуках спокою.

Людство подолало довгий і складний шлях у пошуку ідей щодо уникнення конфліктів та підтримання миру. Так, голландський юрист Гуго Гроцій заклав підвалини міжнародного правопорядку, сформулювавши принцип pacta sunt servanda -- договори мають дотримуватися. Ключовим досягненням Вестфальського миру (1648) стало інституціоналізоване визнання державного суверенітету. Квакер Вільям Пенн запропонував план європейської конфедерації та систему колективної безпеки: примус до виконання спільного рішення аж до застосування збройної сили. Жан-Жак Руссо розвинув ідею конфедерації, зокрема доповнивши її положенням про незмінність наявних кордонів.

Іммануїл Кант розробив концепцію вічного миру, яка включала, зокрема, ідею, що жодна країна не має права за допомогою сили втручатися в конституційні структури та політичні системи інших держав. Окрім цього, він представив теорію "демократичного миру", згідно з якою республіки, де громадяни активно беруть участь у прийнятті рішень про війну, мають тенденцію уникати збройних конфліктів, адже саме їм доводиться нести основний тягар війни.

Віденський конгрес 1814-1815 років запровадив "Європейський концерт", що спирався на принципи легітимізму, спільних цінностей, стабільності та балансу сил.

Пакт Келлога — Бріана став важливим документом, що закріпив принцип відмови від війни як засобу ведення національної політики. Президент США Вудро Вільсон висунув свої 14 пунктів, які стали основою для утворення Ліги Націй, а згодом і Організації Об'єднаних Націй. Одним із ключових положень було зобов'язання поважати й підтримувати територіальну цілісність та політичну незалежність усіх членів організації перед зовнішніми загрозами. Також передбачалося введення економічних санкцій і, в разі необхідності, військових дій проти тих держав, які порушили Статут і розв'язали війну.

До нещодавнього часу сучасна система міжнародних відносин базувалася на статуті ООН, Гельсінському заключному акті та, в європейському контексті, на діяльності Північноатлантичного альянсу. Це включало відмову від застосування сили або загроз, принципи рівності, незалежності та суверенітету держав, пріоритет міжнародного права, недоторканність кордонів, дотримання прав людини та забезпечення колективної безпеки.

Його звуть — безлад.

Еволюція європейської думки та гіркий досвід західної цивілізації залишилися поза увагою Дональда Трампа, який руйнує те, що слугувало миру й стабільності протягом кількох десятиліть. Він розпочав рік виходом США з 66 міжнародних організацій та ескалацією політичної війни проти ЄС. Це різко контрастує з повоєнною американською стратегією європейської єдності перед загрозою комунізму. Натомість Трамп стверджує, що ЄС створено для "обкрадання" США.

Його загрози щодо можливого приєднання Гренландії викликали сумніви в життєздатності НАТО та підняли хвилю в Росії. Формально Трамп аргументує ці дії необхідністю стримування Росії та Китаю, хоча США могли б укріпити свою військову та економічну присутність на острові без фактичної анексії. Цікаво, що в грудневій Стратегії національної безпеки Гренландія взагалі не згадана. Таким чином, це, швидше за все, свідчить про особисте его Трампа, який, подібно до Путіна, прагне залишити свій слід в історії як "збирач земель".

Якби Росія дійсно була сприйнята як загроза, Вашингтон активно б тиснув на Путіна, щоб той припинив військові дії, замість того щоб підтримувати "мирний план" з 28 пунктів, що його пропонує Кремль. Особливо це виглядає іронічно на фоні новин про переговори бізнес-кола Трампа щодо відновлення співпраці з Росією, включаючи проект "Північний потік".

Міжнародні організації дійсно переживають кризу, а норми міжнародного права втрачають свою силу. Проте, навіть з точки зору політичного реалізму, стабільність та зменшення безладу мають своє значення. Америка епохи Трампа є відображенням занепаду надпотужності, яку ми бачили за часів Рейгана, тому для неї союзники стають не просто аксесуаром, а життєво важливою необхідністю. Розвал НАТО виглядає як геополітичне самогубство.

Більш доцільно було б розглядати вирішення російського питання за допомогою українських зусиль разом із європейськими ресурсами, щоб забезпечена Європа змогла активніше брати участь у стримуванні Китаю.

У нас немає альтернативи Трампу. Тому варто бути готовими до нових викликів у наших відносинах. Важко не погодитися з думкою Богдана Яременка, що "в кінцевому підсумку поступки Трампу не можуть забезпечити прийнятного результату для України", а в стратегічному контексті можливості розраховувати на позитивний вплив США залишаються обмеженими. Трамп приносить хаос і невизначеність, тому покладатися на його обіцянки — це ірраціонально. Єдиним стабільним фактором залишається Європа, яка, під тиском обставин, може змінитися так, що Україна стане критично важливим елементом для її збереження як "чудового саду серед джунглів".