Чому для США вигідно надавати Україні щиру підтримку на всіх фронтах?
Іноді мені справді шкода тих, хто щиро реагує на висловлювання Дональда Трампа про Росію, Україну та її президента Володимира Зеленського. Час від часу чинний президент США виголошує чергові безглузді коментарі, як-от: "Зеленський — диктатор", "Путін насправді шукає мир", "війну розв'язала Україна спільно з Байденом"...
І після цього фейсбук наповнюється страхами та образами. Навіть ті, хто пережив перший термін Трампа (а особливо його перші кілька місяців на другому терміні), мали б усвідомити, що його слова, думки та вчинки існують у трьох окремих вимірах, які зрідка можуть пересікатися, але це трапляється вкрай рідко.
Безсумнівно, ігнорувати слова однієї з найвпливовіших особистостей у світі було б недалекоглядно. Однак для того, щоб витягнути з них істинний зміст, потрібно мати свій власний «трансформатор». Люди, які виросли в радянський період, вже мали досвід роботи з таким фільтром. У ті часи потрібно було вміти видобувати істинні сенси з повідомлень ТАРС, статей у газеті "Правда" або телепередачі "Міжнародна панорама", складаючи їх, наче пазли, щоб зрозуміти реальну картину світу.
Схожим чином потрібно діяти і щодо Трампа. Якщо сприймати його висловлювання без контексту, створюється враження, що Вашингтон повністю відмовився від своєї попередньої позиції стосовно Кремля та російсько-української війни, перейшовши на бік нашого противника і намагаючись допомогти йому здолати нас. Інакше як можна пояснити слова американського президента, які повністю заперечують історичну правду, ставлять під сумнів український суверенітет і грають на користь агресору, що грубо порушує міжнародне право та прагне підірвати архітектуру глобальної безпеки, збудовану протягом останніх восьми десятиліть?
Ще прикрішим виглядає той факт, що Трамп не просто меле дурниці, а повторює брехливі наративи кремлівської пропаганди. Він не обтяжує себе мінімальними зусиллями, щоб верифікувати російські тези, критично їх осмислити.
Цікаво, що твердження Трампа, наведені на початку статті, не лише не відповідають реальності, але й суперечать думці більшості американських виборців, що підтверджують останні соціологічні дослідження. Багато американців ясно усвідомлюють, що саме Росія стала ініціатором неспровокованого широкомасштабного вторгнення до свого сусіднього суверенного держави. Вони також вважають, що Зеленський не є диктатором, на відміну від Путіна. Крім того, більшість опитаних американців висловлюють підтримку військовій допомозі Україні.
З одного боку, Трамп нині каже одне, а завтра може заявити щось діаметрально протилежне. Класичний приклад - з його заявою про "диктатора Зеленського". З іншого боку, треба теж розуміти, що ці вербальні спотворення фактів не є просто риторичними вигадками, а представляють фундаментальне неправильне тлумачення походження й поточної динаміки російсько-українського конфлікту. Коли президент США починає легітимізувати російську пропаганду, він не просто підігрує ворогу, ображає своїх союзників і жертву агресії, він підриває моральний авторитет Америки на глобальному рівні та послаблює міжнародну рішучість протистояти агресії.
Якщо зосередитися лише на висловлюваннях Трампа, виникає враження, що він та його команда абсолютно не усвідомлюють справжні наміри Росії, Путіна та його стратегічні цілі. Водночас Кремль невпинно відстоює свої імперські амбіції в Україні. Путін відкрито насміхається з Трампа, підсолоджуючи йому слова, але насправді зовсім не демонструє бажання досягти компромісу. Кремль навіть не намагається приховати свою позицію; вона просто оголошується не безпосередньо Трампові чи його спеціальному представнику Стіву Віткоффу, а в інших середовищах. Сам Путін і високопосадовці Росії ясно заявляють, що їхні "основні цілі залишаються такими ж", і що "Росія не має наміру поступатися".
Враховуючи цю ситуацію, запропонований Трампом підхід, що передбачає використання лише позитивних стимулів без жорстких заходів, тобто надання Москві можливості пом'якшити санкції та інші компроміси, виглядає вкрай наївно. Наприклад, Віткофф, який нещодавно повернувся з Росії після тривалих переговорів з Путіним, привіз до Вашингтона вже відомі вимоги російського лідера: повернення п'яти українських регіонів, включаючи Крим, у їхніх адміністративних межах. Оскільки в цих вимогах згадується й анексований півострів, який повністю контролюється Росією, можна припустити, що йдеться не лише про визнання "реалій на землі", як зазначав міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, а й про юридичну відмову України від цих територій на користь Росії.
Територіальні вимоги Росії – це лише одна з багатьох умов, які Москва ставить перед укладанням мирної угоди. Існує ще безліч інших вимог, серед яких скорочення чисельності українських збройних сил, обмеження їх арсеналу, заборона на вступ України до НАТО, а також визнання російської мови другою державною тощо.
Також варто згадати про можливе припинення військової підтримки з боку Заходу. Найбільш розчаровує, що сам Дональд Трамп, судячи з його висловлювань і вчинків, переконаний, що зменшення або зупинка військової допомоги Україні сприятиме пришвидшенню мирних переговорів. Проте, як ми вже мали можливість пересвідчитися, ситуація зовсім інша. Втрата західних озброєнь значно знизить обороноздатність України, ускладнюючи її можливості протистояти агресії. Росія негайно скористається цією ситуацією. Це вже було помічено рік тому, коли Конгрес затягував з наданням допомоги Україні, а також нещодавно, коли Трамп припинив постачання зброї та розвідувальної інформації після конфлікту з Зеленським у Овальному кабінеті. У обох випадках Росія змогла використати цю невизначеність на свою користь, посиливши військовий тиск і досягнувши успіхів на фронті, яких би вона не змогла досягти в умовах стабільної американської підтримки.
Для нинішньої американської адміністрації, з незрозумілих причин, важко усвідомити просту істину: війна могла б закінчитись, якби Путін нарешті усвідомив її безглуздість та відмовився від подальших військових дій. На шляху до миру стоїть не Україна, а російська агресія, що випливає з імперських амбіцій Москви. Тому покладення відповідальності за поступки лише на країну, яка захищається, а не на агресора, є глибоким моральним провалом і створює небезпечний прецедент у міжнародних відносинах і глобальній безпеці.
"Мир, досягнутий через територіальні поступки агресору, який продемонстрував зневагу до прав людини та міжнародних норм, не можна вважати справжнім миром. Це лише заохочує і легітимізує порушення міжнародних стандартів з боку Росії, залишаючи українців під тиском жорстокої окупації та спонукаючи агресора до подібних дій у майбутньому," - попереджає відомий політолог і засновник аналітичної компанії Reaktion Group Джошуа Крокер.
Позитивним сигналом з Білого дому є те, що не всі в адміністрації Трампа некритично сприймають кремлівські наративи. Є все ж кілька американських високопосадовців з найближчого кола президента США, які закликають його "скептично ставитися до заяв Кремля щодо миру з Україною". Про це повідомила газета The Wall Street Journal з покликом на джерела в Білому домі. Ці люди доводять своєму босу, що Путін не виявляє справжнього інтересу до припинення бойових дій, а лише водить усіх за носа. Цими позитивними особами є держсекретар Марко Рубіо та спеціальний представник в Україні Кіт Келлоґ. Вони рекомендують Трампові виявляти велику обережність у відносинах з Путіним і зайняти жорсткішу позицію в питанні вимог Москви щодо територіальних поступок з боку Києва.
Але чи дослухається до їхніх аргументів господар Білого дому? Сподіватимемося на краще. Тим більше, що певні оптимістичні сигнали з Вашингтона таки надходять. От, наприклад, цього тижня Трамп пролонгував ще на один рік заборону на входження до американських портів суден, пов'язаних з Росією. І його не спинила та обставина, що цю заборону запровадив у квітні 2022 року ненависний йому Джо Байден. Причому це далеко не єдина антиросійська санкція, яку Трамп за останні дні продовжив попри Байденове авторство.
Наразі ми навіть не наблизилися до реалізації "планів Трампа", які були оголошені минулого року, щодо припинення війни між Росією та Україною. Важливо зазначити, що ці пропозиції розробили колишні члени команди 45-го президента США. У спрощеній формі їх можна підсумувати так: якщо Україна відмовиться від миру, вона втратить всю американську допомогу; якщо Росія продовжить проявляти впертість, США запровадять нові жорсткі санкції проти неї і нададуть Україні ще більш потужну військову техніку.
Чи варто нині цілковито забути про цей план? Я б не поспішав. Усі вже переконалися, що від Трампа можна очікувати найнесподіваніших речей.
Так, наразі все виглядає не надто оптимістично. Актуальна риторика Трампа виглядає як тривожний відхід від засадничих американських цінностей. Він, як папуга, повторює тези російської пропаганди. Послуговуючись наївною стратегією переговорів, виступаючи за скорочення військової підтримки Україні та пропонуючи їй погодитися на територіальні поступки, Трамп фактично штовхає Америку до співучасті в російській агресії.
Цікаво, що ж саме мається на увазі під цими "основними американськими цінностями"? Які чинники сприяли тому, що "Америка стала великою" і протягом більше століття утримувала статус світового лідера? Які кроки можуть посприяти втіленню відомого гасла Трампа: Make America Great Again ("Зробімо Америку великою знову")? Варто зауважити, що американське лідерство завжди визначалося боротьбою проти тиранії та підтримкою принципів суверенітету, демократії і прав людини. Це питання, яке є водночас простим і складним.
Сьогодні мова йде не тільки про Україну. Міжнародний порядок, що базується на правилах і який забезпечував відносну стабільність у світі після Другої світової війни, потребує сталого дотримання ключових принципів міжнародної коекзистенції. Якщо Сполучені Штати дадуть зрозуміти, що територіальна агресія, незалежно від її обгрунтувань, може призвести до легітимізації захоплення територій, це стане сигналом для інших авторитарних режимів, що подібні дії можуть бути виправдані. Адже нині всі світові диктатори уважно спостерігають за перебігом російсько-українського конфлікту і на основі його результатів формуватимуть свої стратегії.
Щоб підсумувати висловлене, хочу ще раз навести слова Джошуа Крокера: "Справжня відповідальна політика США повинна продовжувати зміцнювати обороноздатність України, водночас підтримуючи (і посилюючи) економічний тиск на Росію. Реальні переговори стануть можливими лише тоді, коли Кремль усвідомить, що його військові цілі недосяжні. Альтернативний підхід Трампа не здатен принести мир; він лише прокладе шлях до нових конфліктів, демонструючи, що на міжнародній арені панує право сили. Америка має зробити вибір: відстоювати свої заявлені цінності чи відмовитися від них заради вигідних, але ілюзорних "угод". Український народ заслуговує на нашу незмінну підтримку у боротьбі за суверенітет і свободу проти російської агресії".
