Чому в Україні немає виправдальних вироків?
Більшість реформаторських заяв у сфері кримінального права починається з акценту на презумпції невинуватості та принципі змагальності. Проте дані Державної судової адміністрації (ДСА) свідчать про те, що принцип in dubio pro reo в Україні здебільшого залишається лише декларацією, а не реальністю в судовій практиці. З 2008 по 2024 роки частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася близько одного відсотка, і лише зрідка перевищувала цю межу.
Найвищі рівні виправдувальних вироків спостерігаються у справах, що стосуються особливих категорій осіб, таких як державні службовці, представники правоохоронних органів та судді. У той же час, так звані "соціальні" злочини практично не мають шансів на виправдання.
Чим ближче підсудний до верхівки влади, тим м'якше ставлення Феміди, що відкриває більше можливостей для маніпуляцій з процесуальними та доказовими аспектами, а отже, і для виправдання. У той же час, стосовно звичайних громадян, кримінальний процес, згідно зі статистичними даними, зазвичай має виражений обвинувальний характер.
Основна відмінність між ліберальною демократією та репресивною державою полягає в здатності суду визнати помилку, допущену обвинуваченням.
У країнах континентальної Європи частка виправдувальних вироків становить приблизно 8%, а в окремих державах цей показник перевищує 10%. В Україні цей відсоток ще нижчий.
В деяких країнах ЄС для вирішення цієї проблеми існує "прокурорська фільтрація", тобто широка дискреція прокурора закривати кримінальне провадження до початку судового розгляду, якщо доказів замало або справа малозначна. Така фільтрація дозволяє закривати 65-75% справ, а ще частина завершується угодами. Отже, показник приблизно в 10 % виправдувальних вироків обраховується вже після попереднього відсіву "слабких" справ і не є прямим маркером якості суду.
В Україні прокурори рідко використовують можливість закриття справ через недостатність доказів, тому до суду надходить значно більше справ, які викликають запитання.
Судді, які протягом багатьох років функціонують в умовах системи, що схиляється до обвинувачення, можуть сприймати виправдувальні вироки як серйозну загрозу для прокуратури, чия ефективність може знизитися. Кримінальний процес не містить механізмів для покарання за неналежне проведення слідства, що, в свою чергу, веде до пріоритету "масового виробництва" обвинувальних вироків.
Низький рівень виправдувальних вироків не є відображенням успішності слідчих дій, а скоріше вказує на наявність процесуальної асиметрії. Лише усунення цього дисбалансу дозволить захистити права людини в Україні, а також покращити позиції країни в міжнародних індексах, що оцінюють верховенство права.
Принцип "сумніви трактуються на користь обвинуваченого" не є лише романтичним залишком римського права, а виступає важливим символом демократичних цінностей. Доти, поки українська судова система не покаже більшої відкритості до ухвалення виправдувальних вироків, вона буде продовжувати залишатися ближчою до пострадянської моделі репресій, ніж до європейських норм.
Зміна рішення — це прояв мудрості. На жаль, українська судова система досі не виявила цієї якості.
Форми обліку
Цей державний орган оприлюднює судову статистику у розрізі юрисдикцій та інстанцій, а також за визначеними актуальними тематиками, починаючи з 2008 року.
Звіт судів першої інстанції щодо розгляду кримінальних справ (форма № 1) був затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 5 червня 2006 року за номером 55. Ця форма, зокрема, передбачала фіксацію інформації про кримінальні справи, які перебували на розгляді в судах протягом звітного періоду, відповідно до норм Кримінального кодексу. Вона включала дані про кількість справ, що надійшли, їх розгляд, результати вирішення, а також залишок справ на кінець звітного року. Крім того, в звіті враховувалися дані про осіб, стосовно яких проводились кримінальні справи. Зокрема, відображалися показники числа засуджених і виправданих, а також тих, справи щодо яких були закриті або завершені в іншій формі. Окремо фіксувалася кількість осіб, які на кінець року залишалися в процесі кримінального переслідування.
З прийняттям Кримінального процесуального кодексу у 2012 році, облік нових проваджень розпочали вести відповідно до наказу Державної судової адміністрації від 21 листопада 2012 року №158. Протягом певного часу працівникам доводилося заповнювати дві різні звітності: за старими стандартами — форму №1, а за новими — форму №1-1. Таким чином, протягом кількох років "старі" показники поступово зменшувалися через природне скорочення кількості справ, тоді як нові показники, навпаки, зростали.
Цей процес тривав до 2018 року, коли була введена єдина форма 1-к "Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження". Вона, разом із іншими формами, була затверджена наказом Державної судової адміністрації від 23 червня 2018 року №325 і з незначними корективами застосовується й до сьогодні.
Оскільки основні показники в формах не зазнали змін, ми можемо досліджувати їх протягом всього доступного часу.
Постійна аномалія
За успадкованою з радянських часів традицією, у структурі кримінального судочинства виправдувальний вирок залишається не просто рідкісним, а майже винятковим явищем.
Протягом періоду з 2008 по 2024 рік, кількість людей, які отримали статус невинних, варіювалася щороку в межах від 597 до 1 049 осіб. У той же час, суди щорічно визнавали винними від 62,4 до 191,8 тисячі громадян. Частка осіб, яких виправдали у завершених справах, рідко перевищувала 1%.
Розрахунок проводився як відношення числа виправданих осіб до загальної кількості випадків, у яких було ухвалено рішення — як обвинувальне, так і виправдувальне. Найнижчі показники виправдань спостерігалися до 2012 року, становлячи приблизно 0,36%. Після запровадження нових процедур, згідно з КПК 2012 року, були покладені певні сподівання на поліпшення ситуації. І дійсно, починаючи з наступного року, відсоток виправдувальних вироків почав зростати, хоча не так суттєво. На цей момент він складає лише близько 1% від усіх вердиктів. Згідно зі статистикою ДСА, найвищий показник виправдань був зафіксований у 2021 році — 1,24%, тоді як найнижчий — у 2010 році, лише 0,35%. Повні дані можна ознайомитися в інфографіці.
Проте ці показники навряд чи свідчать про досконалість досудового розслідування. Скоріше, це відображає структурні недоліки судової системи у реабілітації невинуватих. Українська кримінальна юстиція, коли людина вже опинилася в її лещатах і її справа потрапила до суду, часто не готова визнати свої помилки. Такі процеси можуть затягуватися на роки і завершуватися не вироком, а процесуальним рішенням про закриття справи, але не виправданням!
На користь останньої тези свідчить звітність "перехідного" періоду, коли суди завершували розгляд справ за старими правилами. Наприклад у 2016 році усього було проголошено 601 вирок за такими справами. І 56 з них (9,3%) були виправдувальні. В останній 2017 рік ведення "змішаної" статистики цей показник був ще вищим: з 293 вироків - 51 (17,4%) виправдання.
Отже, система показує стабільну внутрішню тенденцію: коли справа доходить до винесення вироку, він практично завжди є обвинувальним. А якщо ж випадково ухвалюється виправдувальний вирок, його сприймають не як результат змагання сторін, а скоріше як винятковий випадок — невдачу обвинувачення чи вимушене рішення.
Справ більше, вироків -- менше
В період між 2008 і 2024 роками в Україні відбулися значні зміни, як у загальному стані країни, так і в системі правосуддя. Зокрема, у 2014 році Україна втратила Крим та частини Донецької і Луганської областей, а після 2022 року — ще й окремі райони Херсонської та Запорізької областей. Крім того, внаслідок міграції, бойових дій та інших чинників, населення України суттєво зменшилось, що також вплинуло на контроль над частиною судів.
Проте, незважаючи на зниження числа осіб, які фактично підпадають під юрисдикцію українських судів, статистичні дані вказують на насторожливу тенденцію: кількість справ, що розглядаються в кримінальних провадженнях, залишається практично на тому ж рівні.
Так, у 2008 році ця цифра становила 268, 6 тис., а у 2024 році -- 251,8 тис., тобто залишилася практично на тому ж рівні. Але ключовим є інший показник: кількість осіб, щодо яких провадження не завершено. Якщо у 2008 році таких було 57, 5 тис., то у 2024 -- вже 140, 2 тис.
У середньому протягом 2008-2014 років нерозглянутими залишалися справи щодо 50-70 тисяч осіб щорічно. З ухваленням нового КПК після 2012 року цей показник певний період падав. Але починаючи з 2015 року, ця цифра почала знову поступово зростати, а після 2018-го -- різко пішла вгору.
Це означає, що дедалі більше людей роками залишаються обвинуваченими без остаточного судового рішення. У статистиці вони позначені як такі, "щодо яких провадження не розглянуті". На практиці ж -- це ті, хто продовжує перебувати в стані правової невизначеності.
У цьому контексті показник виправдувальних вироків набуває додаткового значення. Формально низький рівень виправдань може бути частково зумовлений тим, що потенційно слабкі справи узагалі не доходить до вироку -- ні обвинувального, ні виправдувального. Натомість вони залишаються у статистичному "залишку" або закриваються з інших підстав.
Закономірність в аномалії
Але загальний низький відсоток виправдувальних вироків не повною мірою відображає реальний стан правосуддя. Більш цікавим є детальний аналіз судової статистики у розрізі статей Кримінального кодексу, який дозволяє виявити певні закономірності.
Згідно з даними за 2024 рік, найбільша частка виправданих - це спеціальний суб'єкт злочину, яким є представники держави.
Отже, якщо розглянути статті, за якими щорічно є принаймні півсотні вироків, можна створити свого роду "рейтинг" тих, хто вважається невинним у злочинах:
* Зловживання своїми повноваженнями або службовим статусом (ст. 364 Кримінального кодексу) - 61,7%;
* Зловживання владою або службовими обов’язками співробітником правоохоронних органів (ст. 365 КК) -- 37,5%;
* Недбалість у службових обов'язках (ст. 367 Кримінального кодексу) -- 33%;
* Згода на пропозицію, обіцянку або отримання незаконної вигоди від посадової особи (ст. 368 Кримінального кодексу) -- 32%;
* Підроблення службових документів (ст. 366 Кримінального кодексу) -- 24,6%.
Більше того, є статті, за якими взагалі не було винесено жодних обвинувальних вироків, і виправдання становлять 100%. У 2024 році такими статтями були:
* Незаконні затримання, арешти або утримання під вартою, що здійснювались свідомо (ст. 371 КК) — 4 рішення суду.
* Притягнення особи, яка є завідомо невинною, до кримінальної відповідальності (ст. 372) -- 2;
* Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375) -- 2;
* Примус до надання свідчень (ст. 373) -- 1;
* Невиконання обов'язків військовими структурами (ст. 426) -- 1.
Ці переліки ще раз підтверджують, що влада не готова визнати свої промахи. Більш того, мова йде про помилки, що мають кримінальний характер!
З іншої перспективи, якщо розглянути п’ятірку найбільш поширених злочинів за кількістю судових рішень, можна помітити, що частка виправдальних вироків виявиться нижчою за середній показник:
* Крадіжка (ст. 185 Кримінального кодексу) -- 0,28%;
* Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК) -- 0,08%;
* Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 Кримінального кодексу) -- 0,11%
* Фальсифікація документів, печаток, штампів і бланків, а також продаж або використання підроблених документів, печаток і штампів (ст. 358 Кримінального кодексу) - 0,21%;
* Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК) -- 0,55%.
Як видно, у цих найбільш поширених правопорушеннях суб'єкт злочину загальний і відсоток виправдувальних вироків украй низький. На додаток, є певні статті, де кількість притягнутих до відповідальності обраховується сотнями й при цьому немає жодного шансу на виправдання. Нульові показники виправдання і самі лише засудження у 2024 році:
* Насильство в сім'ї (ст. 126-1 КК) - 1544 особи отримали вирок;
* Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК) -- 877;
* Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК) -- 591;
* Незаконний лов риби, полювання на звірів або інші види водного промислу (ст. 249 Кримінального кодексу) -- 389;
* Порушення обмежувальних заходів, непідкорення приписам або невиконання програми для правопорушників (ст. 390-1 КК) -- 383.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Таким чином, незважаючи на заявлену конкуренцію та принцип презумпції невинуватості, кримінальний процес в Україні здебільшого продовжує діяти в рамках обвинувачувальної логіки. Це виявляється як у статистичних даних, так і в практиці судових рішень. Судові органи надто рідко визнають недостатність доказів вини. Це свідчить не лише про рівень проведення досудового розслідування, а й про нерівність у можливостях отримання справедливого судового процесу.
