Чому вони повертаються: що спонукає переселенців знову обирати рідні, хоч і небезпечні, міста?
Зображення було створене за допомогою технологій штучного інтелекту.
У жовтні 2024 року в Україні розгорілася нова активна дискусія про внутрішньо переміщених осіб, які повертаються на території, що перебувають під окупацією. Поштовхом для цього обговорення у соціальних мережах стали слова Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, який зазначив, що число ВПО знижується, і люди повертаються назад. Хоча Лубінець чітко вказав на причини такої тенденції — брак фінансової допомоги та невизначеність у майбутньому, його коментар став каталізатором для хвилі негативу на адресу переселенців. Чи дійсно внутрішньо переміщені особи готові повернутися в зону окупації? Що змушує їх обирати небезпечні, але знайомі місця проживання? "Новини Донбасу" дослідили ці питання, спираючись на результати соціологічних опитувань.
Станом на зараз в Україні налічується понад 4 млн 600 тисяч внутрішньо переміщених осіб -- такі дані публікує Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики. З них майже 890 тисяч діти. Мова йде про тих ВПО, які зареєструвались, тож по факту реальна кількість може бути вищою. Найбільше людей виїхали з Донецької та Харківської областей. Щодо вікової групи, то на першому місці переселенці віком 61-70 років, на другому 31-40, на третьому 41-50.
Наразі немає офіційної інформації про точну кількість ВПО, які повернулися до своїх домівок. Проте у грудні Мінсоцполітики повідомило, що такою є кількість 29 тисяч переселенців, з яких лише тисяча нібито повернулася на вже окуповані території, а решта – в зону активних бойових дій. Раніше народний депутат Максим Ткаченко, який є членом Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, озвучував значно вищу цифру – 150 тисяч осіб, які припинили бути ВПО і повернулися на окуповані території. Однак згодом Ткаченко сам визнав, що ця оцінка була завищена.
Що ж спонукає людей повертатися? Йдеться не лише про захоплені населені пункти, а й про території поблизу фронту. Влітку DII-Ukraine у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології провели дослідження думок і настроїв мешканців та вихідців з Донецької області. У опитуванні взяли участь 1010 респондентів, серед яких були як ті, хто продовжує жити в регіоні, так і ті, хто виїхав з 2014 по 2021 рік, залишив свої домівки після початку повномасштабного вторгнення, а також емігранти, що перебралися за кордон.
До складу фокус-групи увійшли представники місцевого самоврядування, бюджетних установ, громадських організацій, ЗМІ та підприємці. Учасники обговорення ділилися думками про їх зв'язок з регіоном і плани на повернення, якщо вони виїхали. 60% переселенців висловили бажання повернутися до Донеччини, але лише 3% готові зробити це в найближчій перспективі. Більшість, а саме 36%, вирішили дочекатися завершення війни, тоді як 20% планують повернутися лише після того, як у регіоні стане безпечно. Варто зазначити, що деякі респонденти готові повернутися в Донецьку область навіть у випадку, якщо їхнє житло зазнає повного руйнування.
Взагалі відчуття безпеки буде основним поштовхом до повернення для тих, хто виїхав. Причому, це питання учасники фокус-груп розглядали за різними критеріями. Наприклад, на думку опитаних, наявність ППО не дає гарантії безпеки, бо немає можливості збивати всі ракети, а тим паче артилерію, якою обстрілюють Донецьку область у першу чергу.
Крім цього, сильна ППО не означає, що населений пункт не буде окупований. Тому для 55% переселенців безпека означає закінчення війни взагалі, для 45% -- повне припинення військових дій на території області, для 35% -- підписання мирної угоди між Україною та РФ. Серед тих мешканців Донеччини, які залишились в регіоні, основні фактори безпеки такі самі. Тільки для них на першому місці по пріоритетності повне припинення військових дій на території області, що логічно, адже люди перебувають безпосередньо майже в епіцентрі боїв.
"Як я уявляю завершення війни? Це буде момент, коли ракетні обстріли припиняться, коли зникнуть жертви, коли території, що наразі не під контролем України, будуть звільнені. Це станеться, коли кожна людина зрозуміє, що зможе повернутися до мирного життя", — ділиться думками один із учасників фокус-групи.
Окрім безпеки, важливими мотивами для повернення до рідних домівок у Донеччині можуть бути ностальгія та прив'язаність до рідного міста – таку відповідь надали 55% респондентів. 47% зазначили, що наявність житла є вирішальним фактором, а 33% вказали на важливість родинних зв'язків. Серед інших аспектів, що спонукають до повернення, виділяється стабільна робота.
Крім цього, слід зазначити, що 66% теперішніх жителів Донеччини не мають наміру залишати свої домівки, за винятком випадків, коли виникне загроза окупації.
"Я усвідомлюю, які дії вчиняють загарбники щодо людей, які підтримують патріотичні цінності. І взагалі, по відношенню до українців. У мене є друзі, які зазнали полону, і я розумію, які наслідки це може мати. Отже, є лише очевидна загроза окупації," — зазначає один з учасників фокус-групи, обговорюючи можливість виїзду зі свого міста.
28% осіб, які вже здійснили переселення, не мають наміру повертатися. Найчастіше це стосується тих, хто адаптувався у нових громадах – відкрив бізнес, а їхні діти почали навчання у школах або університетах. Безумовно, бажання повернутись також залежить від віку внутрішньо переміщених осіб та їхньої хвилі переселення. Серед "першої хвилі" переселенців, які залишили свої домівки після 2014 року, 51% респондентів розглядають можливість повернення. У той же час, серед "другої хвилі" ВПО, що виїхали після початку повномасштабного вторгнення, цей показник зростає до 74%.
Як було вказано раніше, лише 3% респондентів з Донецької області готові повернутися до залишених населених пунктів навіть на сьогодні. Ця цифра є досить низькою. Дослідники намагалися глибше зрозуміти причини цього явища. Серед основних причин, які вказують переселенці, є відсутність житла в інших частинах України або його висока вартість (30% опитаних), а також труднощі з працевлаштуванням (16% опитаних). Ці фактори є досить очевидними і знаходяться на поверхні.
На другому місці серед факторів, що негативно впливають на ставлення до мешканців Донецької області з боку людей з інших регіонів, виявилося те, що це може стати поштовхом для повернення додому 21% респондентів, тобто кожного п'ятого з переміщених осіб.
"Ми спостерігаємо за тим, як люди повертаються на окуповані території. Причини цього криються в складнощах, з якими стикаються родини в Україні, на підконтрольних територіях. Забезпечити дітей їжею та знайти житло там стає дедалі важче через захмарні ціни. У деяких громадах навіть виникають проблеми з працевлаштуванням для людей, які походять з певних регіонів. Хоча про це зазвичай мовчать, оскільки ніхто не хоче посилювати напруженість у суспільстві, такі випадки мають місце. Є чимало прикладів, коли мешканцям Бахмутського та Маріупольського районів відмовляли у винайманні житла або працевлаштуванні," - зазначає учасник фокус-групи.
У 2014 році стигматизація переселенців була дуже гострим явищем. Тоді ВПО відмовляли у житлі через їх приналежність до сходу України. Після повномасштабного вторгнення ця проблема не така очевидна, але опитування демонструє, що це насправді не так.
"Я знала одну родину. У них було троє маленьких дітей, мама та ще одна дитина була на підході, адже вона вже була вагітною, коли вони приїхали. Отже, мама залишилася з дітьми. А батько працював викладачем російської мови. Вони оселилися в Тернополі, але, на жаль, він не зміг знайти роботу. Внаслідок цього їм не вистачало грошей для оплати оренди, тому їм довелося повернутися назад", -- ділиться своїми спогадами переселенка, яка була учасницею фокус-групи.
На ухвалення рішення про повернення впливають також скасування пільг та виплат для внутрішньо переміщених осіб — про це повідомили 16% респондентів, і дійсно, уряд їх зменшує. В даний час фінансову допомогу можуть отримувати лише найбільш вразливі категорії населення, причому протягом обмеженого часу. Підтримка з боку держави в такі складні часи, коли людям доводиться починати нове життя, є вкрай важливою. 9% опитаних переселенців вказали, що їм не вистачає грошей навіть на їжу.
"Я особисто помітила, що після того, як відмінили багатьом виплати ВПО, люди почали повертатися, тому що вони не можуть сплачувати дороге якісне житло, або ще якось виживати. І повертаються в свої домівки", -- каже опитана переселенка.
Люди повертаються на свої території, коли покращується ситуація з безпекою або коли Збройні Сили України звільняють певні населені пункти. Наприклад, у Лимані Донецької області, який було деокуповано восени 2022 року, вже з перших днів повернулися понад 3 тисячі осіб. Однак зараз жителі знову змушені залишати місто через часті обстріли. Серед інших причин, чому переміщені особи повертаються до своїх домівок, можна виокремити мовний бар'єр (8% опитаних), потребу в догляді за літніми родичами та людьми з інвалідністю (11% опитаних), а також необхідність займатися господарством (10% опитаних).
Більшість опитаних, попри прив'язку до регіону, все одно в першу чергу ідентифікують себе, як громадяни України. Чим довше людина відірвана від Донеччини, тим менший зв'язок із нею вона відчуває. Наприклад, серед тих ВПО, які виїхали після 2014 року, тільки 55% вважає себе зараз представником Донецької області. Серед тих, хто покинув дім після лютого 2022 року це 82%.
Щодо майбутнього Донеччини протягом найближчих 10 років, тут думки людей доволі негативні. Більшість, 28%, вважає, що регіон не зможе подолати наслідки війни, а рівень життя там буде низьким. 16% опитаних бояться, що РФ вдасться окупувати всю область. Песимістичні настрої в першу чергу серед тих донеччан, які виїхали за кордон. Стимулом для повернення люди називають надання житла замість втраченого, прискорення відновлення зруйнованої критичної інфраструктури, залучення іноземних інвестицій для відновлення і розвитку Донецької області.
Через 30-50 років Донеччина постане у зовсім новому світлі — як інноваційний та сучасний регіон, де буде створено безліч робочих місць з високооплачуваною працею. Очікується, що туристична інфраструктура досягне значного розвитку, а більшість будівель та споруд, знищених під час війни, будуть відновлені. Щодо взаємодії між тими, хто понад десятиліття жив в окупації, і тими, хто перебував на контролюваних Києвом територіях, опитані висловили думку, що необхідно створити нові інституції та впровадити закони, які забезпечать захист проукраїнськи налаштованого населення. Крім того, варто активно популяризувати українську культуру та мову на звільнених землях.
"Кількість проросійського населення не стала більшою. Там рівно стільки, скільки було до 2014-го року. Я не зміг там жити тільки тому, що їх підтримувала Росія і їх було більше, умовно кажучи. Якщо буде захист держави, якщо будуть працювати якісь інститути, які будуть захищати тих, хто буде там проводити асиміляцію, то, в принципі, можна туди повертатися", -- вважає переселенець "першої хвилі".
Тільки 13% респондентів повністю погоджуються з тим, що Україна може відмовитись від своїх територій, які були захоплені з 2014 року до теперішнього часу. Переважна більшість, а саме 65%, не схвалює думку про територіальні компроміси, навіть якщо це могло б сприяти встановленню миру.
Щоб захистити Донеччину від загроз з боку Росії, деякі опитані вважають за необхідне створити в регіоні військову зону. Проте інша група респондентів висловлює незгоду з цим підходом, підкреслюючи важливість "сірої зони". Вони вважають, що така зона повинна бути обмеженою і не повинна впливати на їхні населені пункти.
