Цифрові ресурси щодо війни: як їх зберігати для підтримки справедливості.
В Україні щодня з'являються тисячі матеріалів про бойові дії, обстріли, інтерв'ю з постраждалими, супутникові знімки, дані соцмереж. За цей час численні інституції, міжнародні організації змогли зафіксувати максимально широку картину подій повсномасштабного вторгнення Росії в Україну. Для того, щоб ці матеріали змогли допомогти правосуддю, їх потрібно верифікувати та правильно зберегти.
У ході вебінару, проведеного Архівом Війни, фахівці поділилися знаннями про те, як впроваджувати стандарти збереження цифрових даних у контексті міжнародного правосуддя.
Вебінар відвідали Максим Демиденко, один із засновників Архіву Війни, а також Валентина Соловйова, керівниця аналітичного відділу Truth Hounds.
Розмову вела Діана Буцко, журналістка, що спеціалізується на військових темах, з hromadske.
Чому є необхідним коректно зберігати інформацію про війну?
Максим Демиденко: Є багато різних методологій документування, є практики, які визнані міжнародними організаціями, вони часто відрізняються одна від одної і не існує однієї загальноприйнятої. Але є найбільш важливі елементами документування - це збереження ідентифікації свідків, ідентифікації похідних матеріалів, збереження ланцюжка отримання інформації про подію, чи контакту зі свідком. І далі головне - збереження ланцюжка всього процесу збереження і подальшої обробки матеріалів.
Частина, що стосується архівування та тривалого зберігання інформації, є найбільш вразливою та недостатньо зрозумілою. На відміну від фізичних носіїв, цифрові дані підлягають більшому ризику пошкодження, можуть зазнавати непомітних змін, що веде до можливих фальсифікацій. Врешті-решт, ці матеріали можна легко видалити.
Саме тому протокол, що регулює збереження та тривале зберігання, забезпечує можливість подальшого використання цих матеріалів як доказів у судових процесах, а також як супутніх документів, що сприяють встановленню певних фактів або послідовності подій.
Часто саме ті дані, які збирають журналісти та документалісти, навіть якщо їх не використовують як основні свідчення, можуть допомогти створити цілісну картину подій і вказати на шляхи, де та як можна знайти корисні матеріали для судових процесів.
Кримінальну справу формують у прокуратурі, а задача громадських організацій, які займаються документуванням, і Архіву Війни, зокрема, передати їх у прокуратуру в такому стані, який дасть достатньо інформації, щоб будувати справу стосовно воєнного злочину.
Які джерела інформації про війну можуть застосовуватися в судових процесах?
Валентина Соловйова зазначає, що особливістю документування агресії Росії в даній війні є те, що активний процес збору матеріалів переплітається з архівуванням і зберіганням. Ми одразу ж використовуємо зібрані дані, навіть якщо злочини, які ми фіксуємо, можуть продовжуватися. Тому важливо враховувати питання збереження вже на стадії збору інформації.
Не кожен матеріал, зібраний журналістами, може бути доказом і використовуватися в межах національного чи міжнародного провадження. У будь-якому матеріалі, перш ніж він стане доказом, важливий фактаж і точна інформація про подію, юридичною мовою - це склад злочину. Міжнародне право підходить більш довільно до оцінки доказовості. Це, власне, є принцип вільної оцінки доказів. Тобто немає прив'язки до національних правил, але є загальні рамки, які визначають критерії придатності і відбору матеріалів. Передусім, це релевантність і автентичність, тобто наскільки цей матеріал стосується фактичних обставин, чи можна встановити джерело і відсутність різних маніпуляцій при його зборі. Це зумовлює доказову силу цього матеріалу.
Існує суттєва різниця між зйомкою навколишнього середовища та документуванням обставин злочину. Тому я б рекомендувала журналістам підходити до процесу фільмування та документування з точки зору потенційного місця злочину, дотримуючись найвищих стандартів. Важливо, щоб мета використання матеріалів була зрозуміла, адже справа не лише в тому, в якому суді вони можуть бути представлені, а й у тому, які вимоги ми готові добровільно виконувати для забезпечення збереження доказів. Загалом, необхідно мислити як суд.
В цілому, для міжнародного суду існують три ключові критерії. Перший — це релевантність представленого матеріалу, другий — його доказова сила, а третій — дотримання процедур збору доказів, щоб уникнути порушень, які можуть ускладнити використання цих матеріалів. Отже, важливо забезпечити баланс між потенційними негативними наслідками для справедливості.
Як фіксувати артилерійські обстріли? Які саме елементи слід зафіксувати на відео чи фото?
Валентина Соловйова: Щодо процесу фіксації місцевості, корисними можуть бути матеріали з криміналістики, які навчають юристів та фахівців, як правильно документувати обстановку, в якій послідовності здійснювати зйомку, на що звертати увагу. Важливим аспектом є також усвідомлення мети документування. Адже бездумна зйомка або фіксація території можуть не забезпечити достатнього розуміння об'єкта документування.
Коли ми документуємо обстріл, важливо максимально чітко визначити обставини, за яких відбувся напад, якщо це дозволяє безпекова ситуація. Слід також намагатися ідентифікувати тип зброї, яка була використана під час обстрілу. Не менш важливо продумати, як ці матеріали будуть зберігатись, кому вони будуть передані, а також чи залишиться достатній цифровий слід для встановлення часу, місця та умов документування.
Як правильно зберігати цифрові дані про війну?
Максим Демиденко: В Архіві Війни ми зберігаємо дані, як є. Ми консервуємо оригінал. Для кожного матеріалу ми створюємо хеш-суму, яка є абсолютно унікальним значенням для кожного цифрового матеріалу, який зафіксований і протягом часу підтверджує незмінність цього файлу. Якщо хеш-сума файлу через 10 років така ж, це означає, що жодний піксель цього відеофайлу чи фотоматеріалу не був змінений і навпаки. Це дуже важливий елемент підтвердження автентичності матеріалів.
По-перше, для підтвердження як автентичності, так і ланцюга збереження матеріалу, необхідно отримати інформацію про те, хто саме і в якому місці його фіксував. В ідеалі, ми також повинні зафіксувати технічні деталі процесу зйомки.
Також для нас важлива сама методологія документування, як частина збереження інформації. Оскільки немає єдиного способу це робити, важливо для майбутнього розказати, як саме, чому, за яких обставин, і з якою метою ці матеріали були зібрані. Ми записуємо весь додатковий контекст про зібраний матеріал - локація, час зйомки. Якщо подія відбулася у минулому, нам додатково треба прописати, до якої за часом події цей матеріал має відношення. І якщо у нас є додаткові посилання з інших джерел, які можуть підтвердити подію, ми теж намагаємось додати цю інформацію. Це все може допомогти ідентифікувати подію і обставини певного інциденту, і в майбутньому розширити можливість збору додаткової інформації про ці матеріали.
Крім того, важливо усвідомлювати, що жоден цифровий носій не здатен гарантувати абсолютну надійність збереження даних. Саме тому ми створюємо принаймні дві резервні копії та заохочуємо наших партнерів розглянути можливість впровадження додаткових методів резервного збереження.
Важливим аспектом є окреме зберігання сирих вихідних даних та їх описових систем. Бази даних, що містять інформацію про матеріали, повинні зберігати цілісність оригінальних даних, тому всі нові аналітичні результати фіксуються окремо від самих файлів.
З іншої сторони, ми маємо забезпечити зв'язок між сховищем матеріалів, резервними сховищами і самою описовою базою даних, і цей зв'язок між ними зберігати з урахуванням змін у майбутньому.
Як збирати дані з відкритих джерел?
Максим Демиденко: Ми проводимо моніторинг інформації та каналів відкритих джерел, автоматично збираючи та обробляючи величезні обсяги даних. Виклики, пов’язані з відкритими джерелами, є досить суттєвими, зокрема, мова йде про колосальний обсяг інформації. Крім того, ми стикаємося з проблемою "шуму" з цих джерел — тобто з неактуальними даними, які в кількісному відношенні значно переважають корисну інформацію. Також існує велика кількість дублікатів, схожих або похідних матеріалів, наприклад, коли файл редагується або перепоститься, представляючи той самий контент, але сприймається системою як різні джерела.
Не слід забувати про маніпуляції, фальшивки та спотворені дані. Довіряти автентичності та оригінальності інформації з відкритих джерел може бути досить складно, проте, незважаючи на це, вони залишаються надзвичайно важливими.
Матеріали, що надходять від безпосередніх контриб'юторів, журналістів, документаторів і організацій, відрізняються від відкритих джерел тим, що дозволяють зрозуміти, хто саме їх створив і яким чином. Порівнюючи відкриті та закриті джерела, ми можемо здійснити крос-верифікацію, що дає змогу об'єднати та поглибити наше розуміння ситуації. Таким чином, інформація, отримана з відкритих джерел, отримує підтвердження завдяки матеріалам, які були безпосередньо передані до Архіву Війни.
Валентина Соловйова: Аналіз інформації з відкритих джерел вимагає підвищеного рівня перевірки, особливо у світлі поширення діпфейків. Не випадково протокол Берклі акцентує, що перед тим, як вважати інформацію доказом, необхідно здійснити її верифікацію та належно оформити. Отже, не всяка інформація з відкритих джерел автоматично вважається надійною. Спосіб збору даних, їх цифровий слід, походження та атрибуція джерел у більшості випадків значно спрощують процес верифікації. Якщо ми можемо визначити первинне джерело і довіряти йому, або маємо можливість для крос-перевірки анонімності чи псевдонімів, то ми можемо встановити авторство і дізнатися, як саме були зібрані матеріали. Це суттєво полегшує нашу роботу.
В цілому, ця тема стосується дослідження метаданих та використання технічних інструментів для протидії різноманітним маніпуляціям, що можуть вчинятися авторами контенту. Ми впроваджуємо додаткові технічні методи і засоби для виявлення подібних маніпуляцій. Саме тому метадані, журнали (логи) та хешування виконують роль важливих орієнтирів у цьому процесі.
Про фальсифікації і фейки
Валентина Соловйова: Що стосується діпфейків у сфері документування, міжнародна спільнота переважно обговорювала їхній вплив на супутникові зображення. Проте з нашого досвіду, випадки, коли використовувалися фальшиві виступи офіційних осіб, трапляються досить часто. Це особливо критично, коли така інформація адресована населенню, яке перебуває під окупацією і не має можливості перевірити її достовірність. Тому важливо проводити адвокаційні кампанії не лише серед професіоналів у галузі документування, а й серед широкої аудиторії.
Для перевірки діпфейків застосовується спеціальний софт, перевіряється наявність певних об'єктивно верифікованих елементів, номерів, рельєфів, що в синтетиці діпфейку можуть легко ламатися. Перевіряється також контекст місця, chain of custody, з'ясування першоджерела.
Максим Демиденко: У Архіві Війни зберігається велика кількість недостовірних документів та відеозаписів, оскільки наш пріоритет — це архівування, а потім вже здійснення додаткової перевірки. Процес ідентифікації фейкових або верифікованих матеріалів відбувається після етапу архівації, під час перевірки. Ми не видаляємо недостовірні та непідтверджені матеріали, оскільки будь-який з них може стати важливим доказом для інших справ, навіть якщо це елемент пропаганди чи маніпуляції.
Далі наша задача правильно їх класифікувати. Якщо матеріал буде підтверджений, і ми зможемо верифікувати його оригінальність і походження, він отримує певну описову ознаку. Якщо ми ідентифікуємо його як фейк, ми його залишимо в архіві і надамо відповідну ознаку.
Протокол Берклі: що це таке і як ним користуватися?
Валентина Соловйова: Протокол Берклі зосереджується на стандартах збереження та колекціонування інформації. Він визначає, яким чином можна використовувати цифрові дані, доступні публічно, у якості доказів при розслідуванні міжнародних злочинів. Реалізація цих принципів суттєво варіюється в залежності від організації. Нашим основним завданням є фіксація контенту разом із контекстом його походження, щоб сторонні експерти або суд могли встановити і зрозуміти первинне джерело. Це означає, що матеріали не є анонімізованими, або, навіть якщо вони мають анонімізовану природу, чітко вказується інформація про їх походження.
Ми демонструємо, як було зібрано цей матеріал, описуючи шлях його отримання, формування запитів, налаштування пошуку та інші деталі. Враховуючи велику кількість таких матеріалів, ми здійснюємо збереження даних паралельно з процесом пошуку. Оригінальні файли не лише зберігаються, але й хешуються, при цьому їх контекстний формат також зберігається, включаючи різні версії, якщо вони доступні. Крім того, ведеться моніторинг, оскільки джерела можуть змінюватися або зникати. Тому важливо вдаватися до архівування замість простого збереження, а також виявляти різні ризикові елементи. Хоча їх не можна повністю ізолювати від контексту, рівень довіри до них може варіюватися.
У міжнародній практиці надзвичайно важливо продемонструвати, яким чином були зібрані матеріали. Історія міжнародних трибуналів часто містить приклади, коли суд вимагав уточнень щодо процесу збору матеріалів та осіб, які мали до них доступ. Іноді це ставало вирішальним для оцінки достовірності доказів. Саме тому питання збереження та дотримання цих принципів повинні розглядатися на всіх етапах: планування, збору, передачі та архівування матеріалів.
Як використовує Архів Війни протокол Берклі?
Максим Демиденко: Ми активно використовуємо Протокол Берклі в нашій роботі. Усі рекомендації, що містяться в цьому протоколі щодо обробки інформації з відкритих джерел, застосовуються як до публічних матеріалів, так і до тих, що надходять від наших партнерів. Ми ретельно фіксуємо джерела, контролюємо контент, перевіряємо час та місце отримання інформації. Кожен етап збору даних документується. Це є першим важливим кроком перед відбором і фільтрацією матеріалів, які потім можуть бути розглянуті в контексті доказової бази. Усі процеси, такі як створення скріншотів, аналіз та реєстрація доступу до інформації, а також перегляд її різними користувачами, є складовими частинами, які детально викладені в Протоколі Берклі. Слід зазначити, що вся архівна інфраструктура була спочатку створена на основі цих операційних стандартів, закріплених у протоколі.
Чи існують випадки судових розглядів або розслідувань, де застосовувалися архівні матеріали?
Валентина Соловйова: Є тривала історія співпраці і достатньо позитивних прикладів взаємодії, яка сягає корінням ще до трибуналу колишньої Югославії. В справі стосовно Слободана Милошевича з огляду на велику кількість матеріалів використовувалась база I-DOC. А у 2013-2014 роках ми співпрацювали з Кримською прокуратурою і згодом спільно використовували похідну базу.
Не лише первинні джерела, а й аналітичні документи, що передаються правоохоронним органам, стали основою для винесення підозр і вироків. На міжнародному рівні дані з бази I-DOC використовуються для створення справ у Міжнародному кримінальному суді, а також для подання заяв у рамках універсальної юрисдикції.
Проте, навіть коли ми збираємо дані та надаємо їм вагу доказу, нам залишається невідомим, в якому вигляді вони будуть застосовані. Це може бути пов'язано з юридичними процесами, або ж стосуватися певного репараційного підходу, або ж загалом з меморіалізацією.
Отже, ключовим завданням є забезпечення збереження матеріалів відповідно до найвищих стандартів.
Максим Демиденко: Спільно з Міжнародною федерацією за права людини, Центром громадянських свобод та рядом інших організацій, що займаються захистом прав, Архів Війни долучився до подання до Міжнародного кримінального суду щодо провідних російських пропагандистів. Для підготовки цього подання Архів проаналізував близько 7 тисяч матеріалів, що стосуються російської пропаганди. Ми також маємо тісну співпрацю з Офісом Генерального прокурора та українським офісом Міжнародного кримінального суду.
Але про конкретні справи, над якими зараз йде робота, я не можу сказати.
Валентина Соловйова: Організація Truth Hounds успішно співпрацює з національними правоохоронними органами, надаючи регулярну допомогу у створенні профайлів підозрюваних для їх подальшого оголошення. Серед резонансних справ можна згадати про підозру, висунуту в контексті вбивства письменника Володимира Вакуленка. Також у справі обстрілу Миколаївської обласної військової адміністрації було висунуто підозру проти російського генерала Дворнікова.
У Німеччині в даний момент проходять численні судові процеси в рамках міжнародної юрисдикції, пов'язані з російськими обстрілами, арештами та стратою. У світлі нещодавно представленого звіту про окупацію, а також про випадки катувань і знущань над працівниками Запорізької атомної електростанції, на міжнародному та національному рівнях очікуються серйозні розслідування.
Чи мають можливість журналісти, документалісти, художники та кінематографісти звертатися до Архіву війни?
Максим Демиденко: У нас є форма запиту до Архіву Війни, є окремий інструмент роботи з відкритими і закритими джерелами. Ми розглядаємо такі запити і робимо перевірку організацій і людей, які запити проводять. Далі ми можемо працювати двома способами - або отримувати специфічні запити на пошуки тих чи інших матеріалів, і наша команда проводити внутрішній аналіз. Або надавати верифікованим користувачам доступ до самої платформи Архіву війни.
Тут важливо зазначити, що архів не публічний, і він ще протягом довгого часу публічним не буде. Ми розглядаємо певну відкритість для матеріалів, які не є сенситивними, але поки що заради безпеки ми цього не зробили.
Матеріал було підготовлено за підтримки Міжнародного фонду відродження. Разом з тим, матеріал представляє позицію авторів і необов'язково відображає позицію Міжнародного фонду відродження.
