"Демобілізація - це абсурд, такого в історії ще не траплялося": Федір Веніславський висловив свою думку про військові справи та мир.

Призиви до демобілізації в умовах повномасштабної війни можна вважати популістськими. У той же час, уряд працює над впровадженням контрактної служби з забезпеченням регулярного відпочинку.

У своєму інтерв'ю для РБК-Україна депутат фракції "Слуга народу" та член парламентського комітету з національної безпеки, оборони і розвідки Федір Веніславський поділився думками стосовно "бусифікації", реальної кількості конфліктів із ТЦК, а також ймовірності проведення виборів у травні.

Читайте також: Зеленський дав завдання Федорову розібратись з "бусифікацією"

Фото: Федір Веніславський про демобілізацію (інфографіка РБК-Україна)

Ознайомтесь також: Буданов оголосив про плани щодо протидії корупції в ТЦК та СЗЧ у збройних силах.

Щодо мобілізації, нещодавно ви висловили думку, що цей процес потребує змін. Ви також підкреслили необхідність зменшення конфліктів з територіальними центрами комплектування. Яким чином ви уявляєте реалізацію цих ідей?

Головним завданням, яке президент Володимир Зеленський визначив для нового міністра Михайла Федорова, є вирішення проблем, що виникають в комунікації між ТЦК та СП і військовозобов'язаними. Хоча ці конфлікти складають невелику частину від загального обсягу взаємодії, їхня чутливість і резонанс роблять їх надзвичайно помітними в суспільстві.

Отже, потрібно визнати, що Росія активно експлуатує різні конфлікти для зміцнення своєї інформаційної стратегії в рамках гібридної війни. Це досягається, зокрема, за допомогою їхніх медіа-ресурсів та агентів впливу.

Отже, основним завданням є забезпечити, щоб військовослужбовці та представники територіальних центрів комплектування, які у 90% випадків є ветеранами бойових дій, демонстрували більшу стійкість у реагуванні на провокації, що зазвичай супроводжують подібні конфлікти.

Це питання стосується кадрового забезпечення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, над чим активно працює Генеральний штаб. Мета полягає в делегуванні найбільш підготовлених офіцерів та військовослужбовців для виконання цієї надзвичайно складної та психологічно напруженої роботи.

Звичайно, це є важливим роз'ясненням про недопустимість будь-яких порушень прав людини в процесі роботи ТЦК і СП.

Отже, це питання є досить складним. Не існує універсального рішення для запобігання конфліктам. Розробка ефективних підходів триває, і ми усвідомлюємо всі ті проблеми, які врешті-решт можуть призвести до конфліктів, тому постійно працюємо над їх вирішенням.

Отже, ми будемо чекати на інформацію, яку незабаром оголосять у Міністерстві оборони, зокрема, від міністра Федорова. Я впевнений, що якщо ми зможемо залучити якомога більше українців до контрактної служби та зменшити кількість мобілізованих, це суттєво змінить підходи до мобілізаційних заходів.

У Міністерстві оборони активно працюють над змінами, про які вже повідомляли раніше. Ведеться діалог з іншими міністерствами, зокрема з Міністерством фінансів, оскільки укладення контрактів вимагатиме значних щорічних витрат.

Для цього необхідні відповідні ресурси. Згідно з результатами опитувань, значна частина мобілізованих готові укласти контракт на термін від двох до п'яти років. Це дозволить їм отримати не лише чіткі терміни служби та фінансові переваги, але й більш надійний правовий захист, який забезпечує саме контрактна форма проходження військової служби.

Саме тому ми активно займаємося цим питанням. Я вважаю, що в найближчі кілька місяців, приблизно в лютому-березні, ми зможемо представити його для широкого обговорення, комунікації та ухвалення в парламенті.

Щодо ТЦК, яку думку ви маєте про ступінь реальності конфліктів між мобілізованими та ТЦК? Яка частина цієї ситуації, на вашу думку, є справжньою, а яка – штучно створеною?

Щоб відповісти на ваше запитання, слід лише звернутися до публічно доступної інформації, яку неодноразово надавав президент.

Мобілізаційні процеси щомісяця призводять до залучення близько 30 тисяч військовозобов'язаних до Збройних сил України. Якщо розглянути цю цифру в контексті всіх конфліктів, що висвітлюються в медіа, мої підрахунки показують, що це приблизно 5%.

Керівник Офісу президента генерал Буданов недавно висловив думку, що, за його розрахунками, це приблизно 1%.

На мою думку, реальні конфлікти виникають в межах від одного до п'яти відсотків. Якщо взяти 1% від 30 тисяч, то ми отримаємо кілька сотень інцидентів щомісяця. Це максимальна кількість ситуацій, які можуть викликати негативну реакцію суспільства.

І знову ж таки, я з трибуни парламенту заявляв, що ці випадки - це результат роботи штучного інтелекту. Звичайно, далеко не всі, але ми маємо в комітеті інформацію про те, що росіяни активно використовують штучний інтелект для того, щоб створювати оці квазі-сюжети конфліктних ситуацій.

Нещодавно ми бесідували з паном Романом Костенком про питання мобілізації. Він висловив думку, що важко змінити підходи до цього процесу або впровадити реформи, оскільки в будь-якому випадку це залишається примусовим заходом. Проте ви стверджуєте, що процес мобілізації зазнає суттєвих змін, і це означає, що його можна трансформувати?

- Дивіться, тут треба правильно розставити акценти. Я повністю підтримую Романа Костенка, і ми про це неодноразово в комітеті дискутували, в тому числі, з колегами, які закликають реформування ТЦК під час війни.

Ми навряд чи зможемо реалізувати швидку реформу ТЦК, яка б була повністю безконфліктною та забезпечила б ефективний процес набору.

Зображення: Федір Веніславський щодо процесу набору (інфографіка від РБК-Україна)

Незважаючи на наші сподівання, слід визнати, що процес рекрутингу не відповідає тим очікуванням, які ми поклали на нього з початку 2023 року. Приблизно 90% всіх військовозобов'язаних, що вступають на службу, все ж є мобілізованими через ТЦК.

Рекрутинг дає до 10%. Ну і плюс певна кількість тих, які заключають контракти. Коли ми запровадимо контракти, коли Міністерство оборони і ми в комітеті будемо разом з громадськістю, з журналістами це обговорювати, то значна кількість тих людей, які зараз мобілізовані, будуть готові укласти контракт.

Враховуючи це, ми можемо поширити цю модель на осіб, які підлягають мобілізації. Вони також, ймовірно, нададуть перевагу підписанню контракту на певний термін.

Поділіться, будь ласка, додатковою інформацією про контрактну систему. З одного боку, це позитивний крок, але з іншого - за законом контрактників потрібно буде замінювати іншими військовими, що викликає певні складнощі. Як планується вирішити цю ситуацію?

- Це найбільш складне питання, воно має комплексний характер і тут воно точно не пов'язане з укладанням контрактів. Тому що, як я вже сказав, контракти будуть передбачати строк від двох до п'яти років і після двох років служби можна буде отримати один рік відпочинку, тобто мати прогнозованість в тому, що два роки відвоював, будеш рік відпочивати.

Але з точки зору змісту контрактів зараз я не хотів би говорити, тому що це має комунікувати Міністерство оборони. Воно розробляє фінансові стимули, і конкретні правові аспекти укладання контракту. Тому це краще переадресувати до представників керівництва Міноборони.

Проте, якщо розглянути основне питання, яке військові абсолютно обґрунтовано піднімають, а саме забезпечення ротації тих, хто бере участь у бойових діях, то його можна вирішити переважно шляхом ротаційних змін. Адже з нашої приблизно мільйонної армії в сфері безпеки та оборони лише невелика частина громадян фактично залучена до активних бойових дій.

Отже, це також питання, яке міністр оборони вирішує для себе і ставить перед собою. Ця тема постійно перебуває під контролем головнокомандувача генерала Сирського, який обіцяв і поступово впроваджує ротаційну модель відпочинку.

Протягом кількох місяців вони брали участь у бойових діях і тепер мають можливість відпочити, не звільняючись із військової служби. У цей час вони можуть перебувати, скажімо, в тилових районах на заході України або в інших безпечних місцях, де зможуть займатися бойовою підготовкою, відновленням сил та іншими важливими завданнями.

Ми постійно займаємося цим питанням. Проте Російська Федерація не зупиняє нарощування своїх окупаційних сил на українських землях. Наша розвідка регулярно надає нам актуальні дані з цього приводу. Якщо в 2024 році їх чисельність становила близько 500 тисяч, то сьогодні вона вже досягла приблизно 700 тисяч.

І на цьому фоні говорити про якусь різку зміну в плані ротації, відведення від своїх позицій тих військовослужбовців і підрозділів, які забезпечують безпосередньо стримування ворога, достатньо складно.

- Я так розумію, що і питання демобілізації в цьому контексті обговорювати складно.

Тема демобілізації стала наслідком популістських вимог деяких колег, які більше піклуються про свій публічний імідж, популярність і "симпатії" з боку народу, аніж про фактичне становище справ.

Закликати до загального звільнення всіх — це, безумовно, звучить привабливо для більшості людей. Але що тоді? Якщо ми всіх відпустимо додому, це призведе до втрати нашої держави, і ми опинимося під контролем російського військового тоталітаризму.

Це крім популізму нічого під собою не має. Тим більше, я неодноразово говорив про це з 2023 року, коли почали вперше лунати заклики про демобілізацію. Я говорив про те, що в умовах такої повномасштабної війни, яку веде Росія проти України, говорити про демобілізацію - це нонсенс з точки зору навіть історичної ретроспективи. Такого ніхто ніколи не бачив, ніколи в світі такого не було.

Проте, безумовно, ми повинні забезпечити певну передбачуваність для наших військових, які перебувають на фронті вже чотири роки, а деякі з них - ще з 2014 року. Саме контрактна система, контрактна модель найбільше цьому посприяє.

- Президент, ставлячи завдання Михайлу Федорову, також зазначив, що треба якось побороти явище бусифікації. Знову ж таки, на ваш погляд, чи це взагалі можливо?

- Дуже складне питання з точки зору діяльності ТЦК, оскільки це війна і мобілізація обов'язкова. Вона передбачає, що багато людей, розуміючи затяжний характер війни, бажання йти до Збройних Сил не мають.

Коли виникають конфлікти, і особа фактично ухиляється від виконання свого конституційного обов'язку, не надаючи військово-облікові документи або ігноруючи виклики ТЦК, необхідно мати розроблені механізми для її примусової доставки до цього центру.

Ми передбачили, що Національна поліція матиме відповідні повноваження для цього. Проте, на жаль, не завжди її реакція відповідає очікуванням. Крім того, ситуація для поліцейських є дуже непростою.

З одного боку, необхідно надати підтримку ТЦК та затримати правопорушника, якщо для цього є законні підстави. З іншого боку, слідкувати за тим, щоб ТЦК діяли в межах своїх повноважень і не порушували права людини також є важливим завданням.

Аналогічна ситуація спостерігається і з СЗЧ. У цьому випадку важливо не лише знайти способи боротьби з цим феноменом, а й визначити, які основні причини, на вашу думку, сприяють виникненню СЗЧ?

Ми усвідомлюємо, що причини не є однорідними. У закритому форматі комітету, за участю військових, ми аналізуємо ці причини. Вони є досить різноманітними.

Зображення: Федір Веніславський щодо СЗЧ (інфографіка від РБК-Україна)

Не існує правди в твердженні, що втома від війни призводить до збільшення випадків самогубств. Це не відповідає дійсності. На жаль, статистика показує, що самогубства частіше вчиняють ті, хто тільки що був мобілізований, а не ті, хто вже прослужив три роки. Справжня кількість випадків серед тих, хто перебуває на фронті з початку конфлікту, є вкрай незначною.

Тут присутні як сімейні труднощі, так і питання взаємозв'язків, коли військовослужбовці стикаються з соціальною несправедливістю або упередженістю в діях військового керівництва. Цими проблемами займаються Генеральний штаб та управління кадрами Міністерства оборони.

З юридичної перспективи, основна проблема полягає у реакції наших колег у парламенті. Коли ми працювали над вдосконаленням аспектів, що стосуються мобілізації, ми внесли поправки до закону про військову службу, які передбачають швидший механізм зарахування до списків особового складу тих військових, котрі вчинили самовільний залишення частини (СЗЧ) і вирішили повернутися.

Зображення: Федір Веніславський щодо СЗЧ (інфографіка від РБК-Україна)

Існує також аспект кримінального права, який потребує додаткової роботи з боку комітету, відповідального за правоохоронну діяльність. Однак, коли мова заходить про необхідність посилення кримінально-правової реакції на такі випадки, ми стикаємося з величезним опором з боку колег. Вони більше занепокоєні своїми майбутніми виборами та прагненням потрапити до нового складу парламенту, аніж питаннями збереження держави та ефективного реагування на випадки, пов'язані з СЗЧ.

Тому проблема комплексна, парламент над нею працює. Будемо очікувати, що це також буде вирішено, але є розуміння у нового міністра оборони, міністерства оборони, як цю ситуацію виправляти. Знову ж таки, я думаю, що найближчим часом, дуже коротко з такої перспективи, буде презентовано комплексний підхід до мінімізації, в тому числі, випадків СЗЧ.

Чи маєте намір вносити зміни до програми 18-24?

Програма для молоді віком 18-24 років залишається без змін, і ніхто не планує її коригувати. Як приклад, ми нещодавно обговорювали річні відпустки для молодих людей, які уклали угоду про військову службу у віці від 18 до 24 років.

З'явилася цілком штучна і надумана популістська дискусія з нашими парламентарними колегами, які виступили з ініціативою повернути цей законопроект на повторне друге читання.

Його не допустили, оскільки прагнули, щоб усі молоді люди віком до 25 років, які підлягають військовій службі, були повністю звільнені від призову.

Абсолютно абсурдні ідеї, тим більше це ідеї, які ці ж політики, які є старожилами парламенту, колись самі ухвалювали, але вони жили у мирі і не думали, що це може мати такі негативні наслідки. Тому що, коли набувають якийсь військовий фах, спеціальність, вони стають вже не призовниками, а військовозобов'язаними і можуть бути мобілізовані.

Таким чином, молоді особи, які підписують контракт на один рік, у 18 років укладають угоду терміном на рік, а в 19 – завершують службу на рік. Проте у 20 років вони можуть бути піддані мобілізації. Це є цілком звичайною практикою та механізмом, передбаченим законодавством.

Я сьогодні вашим колегам наводив інший приклад. Якщо, наприклад, молода людина вирішила стати професійним військовим, 17 років закінчила школу і вступила до вищого навчального військового закладу, провчилася 4 роки і стала офіцером, тобто їй всього 21 рік.

І тут з точки зору логіки і мотивації наших колег, ці молоді офіцери, які 4 роки навчалися, як воювати, вони не можуть воювати до 25 років. Це абсурд, з точки зору логіки.

Але, попри те, ми бачимо, що саме такі заклики наших, скажімо так, колег по парламенту. Але ми все-таки здоровий глузд, скажімо так, переміг. Ми ухвалили цей закон. Я переконаний, що він буде найближчим часом, найближчими днями підписаний і оприлюднений. І ті молоді люди, які в 25-му році в лютому уклали перші контракти, зможуть мати рік відпочинку.

- У цьому контексті питання щодо студентів. Що загалом відбувається в питанні відстрочки щодо студентів? І нещодавно була ж спроба голосувати за те, щоб скасувати цю поправку для студентів 25+. І я бачила, що ви казали, що багато хто може спекулювати на цій темі, тому що раніше у нас було десь 30 тисяч, здається, студентів 25+, а тепер їх 250 тисяч.

Совершенно верно. Я озвучил это с парламентской трибуны и готов подтвердить свою позицию. В наших высших учебных заведениях есть студенты в возрасте 35-45-55 лет, и при этом 99% из них обучаются на контрактной основе. Некоторые университеты успешно используют эту ситуацию для создания прибыльного "бизнеса".

Я, до речі, вам хочу сказати, що я особисто виступав з ініціативами якраз це питання переглянути ще в 23-му році. Я реєстрував відповідні законопроекти, розуміючи, що кількість таких студентів зростає в геометричній прогресії, я реєстрував відповідні законопроекти.

Мої колеги підійшли до мене як у парламенті, так і в моєму офісі, розповідаючи про те, що ректори університетів, які відкрили додаткові місця для нового механізму, звертаються до них. Вони отримали контракти і зараз заробляють сотні мільйонів гривень. Мої колеги висловлювали занепокоєння, чи не вплине це негативно на їхнє життя.

Тому це точно нічого спільного не має з реалізацією конституційного права на освіту. Це механізм зловживання правом на освіту для того, щоб уникнути виконання свого конституційного обов'язку. Я переконаний, що це точно треба зупиняти, але популісти в залі говорять, що нам треба турбуватися про дітей, які здобувають освіту в 50 років.

Йдеться не лише про вищу освіту; мова також стосується професійно-технічної освіти. Багато людей, які ніколи не навчалися в університетах, звернулися до технікумів або ПТУ, які раптово почали спеціалізуватися в цій сфері.

Щодо студентської відстрочки, особливо для тих, хто після школи вступив до університету, чи є якісь питання?

Ні, це не так. Тут навіть піднімалося питання про можливе розширення категорій осіб, які мають право на отримання освіти. Передбачалося, що право на відстрочку повинно надаватися тільки тим, хто проходить через послідовні етапи навчання, наприклад, спочатку середня освіта, потім професійно-технічна, вища, аспірантура, а не так, що людина отримала диплом інженера, а згодом вирішила стати психологом. Частково ми це питання вирішили.

Проте, коли мова заходить про широке прагнення отримати освіту у віці 40 чи 50 років, стає зрозуміло, що це не зовсім відповідає реальному стану справ. Не може бути й мови про випускників шкіл у цьому контексті. Ми повинні зосередитися на забезпеченні економічного зростання в майбутньому, а також на підтримці молоді, яка нині здобуває знання.

Я думаю, що якраз дозвіл на виїзд за кордон молодим людям теж грає роль. По-різному його можна оцінювати, але я коли це підтримував, моїми мотивами були те, що такі молоді люди можуть здобути освіту в західних, в тому числі, провідних університетах, і потім повернутися в Україну для її економічного зростання, відновлення після війни.

Коли відбуваються ці переговорні етапи, ми намагаємося знайти позитивні аспекти і заявити про досягнення в технічних питаннях. Проте, якщо говорити загалом, чи спостерігаєте ви прогрес у переговорах? Чи все ж таки ми безперервно натикаємося на проблему територій, що затримує подальший розвиток процесу?

Цю тему варто розглянути з двох аспектів. По-перше, динаміка ситуації є для мене зрозумілою. Якщо до кінця 2025 року ми розпочнемо переговори в тристоронньому форматі, це означає, що ми будемо спілкуватися з американською стороною, а наші американські партнери, в свою чергу, проведуть перемовини з Росією, після чого повернуться до нас з результатами.

І така складна модель комунікації була спрощена, коли відбулися перші з 2022 року вже консультації, перемовини між представниками російської сторони, української сторони і за участі наших американців. Я сподіваюся, що в майбутньому європейські партнери в цей формат долучаться.

Це, безсумнівно, свідчить про зміни в динаміці. Російська сторона вже вела переговори з нашою делегацією, обговорюючи конкретні питання, які мають реальне підґрунтя, на відміну від попередніх зустрічей, коли розмова була абстрактною.

Однак, як ви абсолютно вірно підкреслили, ця динаміка зустрічає ультиматум з боку Росії щодо виведення українських військ з Донецької області, яку їм не вдалося захопити, незважаючи на всі зусилля, протягом чотирьох років активної війни.

Якщо у 2022 році ми контролювали понад 30% території, то сьогодні ця цифра зменшилася до більше ніж 20%. Це свідчить про те, що за чотири роки ворог зміг захопити трохи більше 10% нашої землі. Тепер вони прагнуть, щоб ми вивели свої війська.

Отже, для нас це абсолютно неприйнятно. Ніхто не збирається виводити війська чи передавати території Росії. Це категорично суперечить як національним інтересам, так і Конституції України. Деякі пропозиції, які розглядаються, передбачають створення економічної зони за умови, що буде здійснено взаємний відвід військових.

Отже, я б не стверджував, що динаміки відсутні – вона присутня. Сам факт переходу до більш практичного підходу в переговорах, де обговорюються не абстрактні "бажання", озвучені Рябковим, а конкретні реалії, свідчить про прогрес. Російська сторона розуміє, що конфлікт затягнувся.

Тому що є заяви російських військових аналітиків, тих, хто більш-менш притомний, а не пропагандисты Кремля, вони прямо говорять, що війна набула характеру затяжної позиційної війни на виснаження.

Тобто йде фактично повторення того, що було в 14, 15, 16 роках, ближче 17 під час Першої світової війни, Те, що йде просування на декілька сотень метрів чи навіть декілька кілометрів, це точно не можна назвати стратегічним успіхом.

Тому питання Донбасу є дійсно ключове, про це всі говорять. І друге ключове питання - це контроль над Запорізькою АЕС. Я думаю, що для нас, як би ми цього не хотіли, або навпаки, заперечували, оптимальний варіант - це укладання якоїсь мирної угоди по лінії зіткнення з верифікацією припинення вогню нашими європейським і американським партнерами. Далі вже переведення перемовини в дипломатичну площину.

На мою думку, Росія в тому вигляді, в якому вона існує та розпочала конфлікт, не матиме тривалого існування. Тож, зрештою, ми обов'язково відновимо контроль над своїми територіями. Проте в даний момент ми стикаємося з ситуацією, що нагадує оперативно-тактичний глухий кут, де жодна зі сторін не може реалізувати свої плани.

Складається враження, що російська сторона пред'являє такі нелогічні вимоги, оскільки все ще має можливості для продовження бойових дій.

На мою думку, питання полягає не стільки в наявності ресурсів, скільки в тому, як вони організовані через інформаційну політику в межах країни. Маніпуляція свідомістю через мас-медіа та вплив на населення, безумовно, мають місце, і хоча підтримка війни з боку громадян дещо зменшується, це не досягає такого рівня, щоб поставити під загрозу російський режим.

Отже, наразі вони мають можливість маніпулювати свідомістю свого населення, буквально. Цього тижня вони насправді обмежили активність телеграм-каналів, які перестали працювати і слугували альтернативними джерелами більш-менш об'єктивної інформації.

Громадяни продовжуватимуть підтримувати цю війну протягом певного часу, забезпечуючи її людськими ресурсами. На жаль, їх кількість значно перевищує нашу. Це означає, що вони можуть дозволити собі мобілізувати більше людей. Проте вже зараз вони стикаються з труднощами у фінансовому стимулюванні, згадавши 23-24 роки, коли регіональні та місцеві органи влади виплачували мільйони тим, хто вирушав на фронт.

Зараз вже цього немає, тому що вони реально зіткнулися з фінансовими проблемами. Говорити про те, що Росія не має ресурсів, це неправильно. Вона ресурси має, але вони також усвідомлюють, що рівень втрат, який верифікований безпосередньо ними і нашими західними партнерами, перевалив за мільйон. І це навіть для такого рівня великої країни, яко. є Російська Федерація за чисельністю і за територією, дуже відчутні цифри.

Тверезі аналітики там є. Вони розуміють, що виснаження відбувається суттєве. Санкції діють, якби вони цього не заперечували. І фінансове становище значно послаблюється і погіршується в Росії. І тому це змушує їх сідати за стіл перемовин. Я думаю, що ці максималістські вимоги, які вони зараз декларують, вони все одно десь на рівні раціонального мислення розуміють, що війну треба закінчувати.

Тому я вважаю, що, незважаючи на ці надмірні вимоги, вони все ж з часом зможуть досягти певного компромісу разом з нами. В результаті цього, ми зможемо укласти мир, що відповідатиме національним інтересам України.

Нещодавно президент висловив думку, що Сполучені Штати прагнуть завершення нашої війни до літа. Як ви гадаєте, чи є ймовірність, що вже в травні ми зможемо знайти спільну мову і досягти певних домовленостей?

Як я зазначав раніше, зміни очевидні, на мою думку. Переговори тривають. Ми вже на середині останнього зимового місяця. Загроза, що походить з Росії через атаки на наші теплогенераційні установки, поступово зменшиться.

Отже, я вважаю, що можливості для досягнення угод про припинення вогню зростають. Проте наразі я не маю такого оптимістичного настрою, як, наприклад, минулої осені, коли у мене була реальна надія, що війна може закінчитися мирним договором до Різдва.

Проте, починаючи з березня, можна стверджувати, що наші доводи стануть більш переконливими, тоді як російські позиції ослабнуть, оскільки їхній вплив на наших громадян значно зменшиться.

Отже, здається, що можливості дійсно відкриваються. Щодо того, наскільки вони будуть реальними, я поки не готовий робити якісь прогнози. Однак існують заяви про те, що від нас очікують проведення виборів у травні. На мою думку, це виглядає малоймовірно, але водночас слугує сигналом про можливе досягнення припинення вогню. Адже без цього вибори, в принципі, провести неможливо. Це визнають як наші міжнародні партнери, так і інші, зокрема й американці.

Як ви вважаєте, якщо до травня не відбудеться жодних змін, чи можуть Сполучені Штати в майбутньому вирішити припинити участь у переговорах? Чи вважаєте, що вони не ризикнуть на такий крок?

На мою думку, Сполучені Штати не відмовляться від участі в переговорах, оскільки це підкреслює їхню геополітичну значимість і позицію в світовій спільноті, до лідерства в якій вони прагнуть, незважаючи на всі їхні суперечності з Гренландією та Канадою.

Проте, на мою думку, політичний підхід Трампа має свій бізнесовий стиль, що впливає на реальність. Для американців це особисте питання, а для Трампа — це питання збереження могутності, сили та впливу Сполучених Штатів. Тому, якщо Росія не піде на конструктивні компроміси у переговорах, ймовірність посилення санкційного режиму зростає.

У Верховній Раді формується робоча група, яка займається питанням організації виборів. Чи планується їх проведення вже після завершення воєнного стану? Або ж розглядається варіант проведення виборів під час дії воєнного стану?

- Я особисто не бачу можливості проведення під час воєнного стану, але гіпотетична можливість в умовах ceasefire, припиненням вогню, потенційно розглядається. Навіть наші американські партнери десь там про це говорили, що треба провести вибори президента, треба провести референдум.

Зображення: Федір Веніславський щодо виборів (інфографіка від РБК-Україна)

Я також не маю великої віри в референдум, оскільки не розумію, хто буде його організовувати і які в нього будуть повноваження. Проте, звертаю вашу увагу, що я неодноразово обговорював це питання з вашими колегами з юридичної точки зору.

Юридично є пряма імперативна заборона в Конституції на проведення виборів парламенту. Там є пряма норма, що, якщо повноваження парламенту зупиняються під час воєнного стану, вони продовжують працювати, доки не набуде повноважень парламент, обраний після припинення воєнного стану. Тут однозначно.

Ситуація з президентськими виборами є складною і не має однозначної відповіді. Існує закон, що регулює правовий режим воєнного стану, який забороняє проведення виборів під час його дії, включаючи як президентські вибори, так і референдуми. Хоча в умовах війни Конституція не містить чітких заборон, можливість організації виборів вимагає створення моделей, які враховують безпекові гарантії для всіх учасників процесу. Без цих гарантій проведення виборів буде абсолютно неможливим.

Має бути припинення вогню на якийсь проміжок часу і мають бути гарантії неможливості застосування засобів ураження під час виборчого процесу. Має бути гарантована безпека навесні, в проміжок проведення виборчих процедур. Тобто це має бути мінімум 3 місяці без будь-яких ризиків для життя, здоров'я.

Якщо буде надано необхідне забезпечення та гарантії, що умови не будуть порушені, теоретично можливо провести вибори навіть без скасування воєнного стану. Проте, ймовірність цього залишається вкрай низькою.

- Як фахівець з права, поясніть, будь ласка, чи можливо провести вибори президента одночасно з референдумом в разі введення певних законодавчих змін, чи це малоймовірно?

- Якщо оцінювати закон України про всеукраїнський референдум, то і Виборчий кодекс забороняє проводити одночасно вибори з референдумом, тому що є певні ризики і так далі. Але з точки зору юридичної, якщо буде політична згода у всіх сил парламенту змінити ці норми, то в принципі можна змінити і Виборчий кодекс, і закон про референдум.

Процедура не є надто тривалою; впродовж місяця ми здатні реалізувати це стосовно великих рахунків. Таким чином, теоретично можна організувати як вибори, так і референдум. Проте ще раз хочу наголосити, що на референдумі, що призначається Верховною Радою, розглядається виключно питання зміни території України відповідно до статті 73 Конституції України.

Стаття 2 Конституції України стверджує, що територія держави є цілісною і недоторканною. Ці положення, що розміщені в першому розділі Конституції, мають особливе значення для забезпечення юридичної стабільності та верховенства права. Відтак, будь-які питання, які можуть призвести до зменшення території України, не можуть бути вирішені через референдум.

І, відповідно, я не розумію, як фахівець в галузі конституційного права, які повноваження Верховної Ради, наприклад, дозволять їй призначати ще якийсь референдум щодо затвердження потенційної мирної угоди? Або які повноваження президента дозволять йому призначати такий референдум?

Президент має право призначати референдум стосовно Конституції лише для затвердження змін до пунктів 1, 3 і 13. Всі інші повноваження йому не надаються. Як президент, так і парламент повинні діяти в межах, чітко окреслених Конституцією, і не можуть самостійно розширювати свої повноваження через закони. Перелік повноважень, які нам надані, є вичерпним і визначається статтею 85 Конституції України.

- Financial Times, наші колеги, вже нам призначили вибори на травень, ми вже про це з вами трохи поговорили, але мені цікаво чисто технічно, а чи можливо взагалі встигнути підготувати вибори до травня?

Я, напевно, вважаю, що ймовірність проведення виборів у травні є дуже низькою. На даний момент немає ані затвердженого закону, ані проекту, який би був узгоджений у робочій групі і міг би бути винесений на розгляд парламенту щодо специфіки організації цих виборів. Якщо такий документ і з'явиться, то це точно станеться не раніше березня.

Щоб розглянути це питання, необхідно пройти через парламентські процедури, що займе ще кілька тижнів. Таким чином, якщо документ не набуде чинності до середини або кінця березня, то для організації виборів знадобиться мінімум 90 днів. Отже, з урахуванням усіх процедур, провести вибори в травні виглядає вкрай малоймовірно.

Реальні конфлікти складають лише 1-5% від загальної кількості мобілізаційних заходів. Більшість відео в мережі - це "квазі-сюжети", створені за допомогою штучного інтелекту РФ для розхитування українського суспільства.

Дослідження виявило цікаву тенденцію: найбільше випадків самовільного залишення служби фіксується серед новоприбулих військовослужбовців. Основними причинами цього є, як правило, особисті обставини, зокрема сімейні негаразди або суперечки з командуванням.

Технічно це майже неможливо. Без повного припинення вогню та гарантій безпеки на 90 днів провести чесне голосування не вийде. Хоча гіпотетично вибори президента можливі навіть під час воєнного стану (на відміну від парламентських), наразі це вкрай малоймовірний сценарій.