Девід Венґров: "Дослідження витоків демократії стало моїм стимулом для вивчення тріпільських мегапоселень."

Фото: ucl.ac.uk Девід Венґров "У Європі й Америці є дещо зверхнє сприйняття археологічних досліджень, які провадили в колишньому радянському блоці, хоча декотрі були справді новаторськими"

Що спонукало вас вивчати трипільську культуру? Які саме аспекти Небелівки вразили вас, і чому її дослідження має значення для глобальної спільноти сьогодні?

Моє знайомство з трипільською культурою відбулося під час навчання в Оксфорді приблизно 25 років тому. На той час ці артефакти не здавалися нам особливо вражаючими; це була просто ще одна неолітична культура з великими поселеннями. У Західній Європі та Північній Америці існує певне зневажливе ставлення до археологічних досліджень, проведених у колишньому радянському блоці, особливо в період Холодної війни. Проте деякі з них були справжніми проривами. Наприклад, геофізичні дослідження, що здійснювалися в Україні в 1960-1970-х роках під керівництвом Валерія Дудкіна, видатного радянського геолога-геофізика, який займався магнітометричними дослідженнями археологічних пам'яток, або ж аеророзвідка під керівництвом Костянтина Шишкіна, українського військового топографа, який на початку 1960-х став одним із перших, хто застосував аерофотозйомку для вивчення археології, — це були справді інноваційні підходи для свого часу.

Про Небелівку та пов'язані з нею пам'ятки я замислився згодом, коли почав працювати з антропологом Девідом Гребером над нашою спільною книгою "Світанок всього: нова історія людства", яка скоро вийде українською. Мій співавтор, на жаль, пішов з життя ще до її публікації. Він як антрополог цікавився, чи є у нас, археологів, докази існування в ранніх суспільствах чогось на зразок міста, егалітарного за своєю соціальною структурою? Я описав йому своє розуміння давніх мегапоселень з України: дуже великі за розміром, зі значною щільністю населення, давниною 5-6 тисяч років. Але їх не хочуть називати містами через відсутність ієрархічної організації. Там не було ані пірамід, ані храмів, ані палаців, ані багатих поховань. Житла в трипільських мегапоселеннях розташовані колами -- як кільця стовбура дерева. Девід Гребер запитав: чому ми не можемо говорити про урбанізацію? Чому б нам не назвати це містами? Тож ми почали думати над цим питанням.

Зацікавленість Небелівкою виникла також завдяки особистим зв'язкам. Мій колега, британський археолог Джон Чепмен, співпрацював з українським дослідником Михайлом Відейком. Його дружина, болгарська науковиця Бісcерка Гайдарська, колись навчалася у мого тестя Мечислава Домарадзького — польського археолога, який був одним із провідних фахівців у Болгарії в 1980-1990-х роках. Завдяки цьому вдалій комбінації професійних та родинних зв'язків я отримав щиру підтримку, коли почав досліджувати Небелівку. Крім того, дослідники цієї археологічної пам'ятки опублікували свої результати на спеціалізованій британській платформі у відкритому доступі. Ці матеріали дозволили Девіду Греберу та мені розглянути Небелівку як унікальну основу для переосмислення процесу урбанізації в історії людства. Ми провели порівняння з іншими стародавніми містами на Близькому Сході, у Мексиці та Китаї, виявивши як спільні риси, так і певні відмінності.

Після публікації книги розпочався новий етап мого дослідження теми Небелівки. Я взяв участь у великій конференції в Берліні, присвяченій цивілізаційним питанням. Один з доповідачів, Ейяль Вейцманн, директор групи Forensic Architecture у Голдсмітському коледжі, висловив своє захоплення інтерпретацією міст, представленою у нашій книзі. Він підійшов до прочитання як архітектор, і його погляд суттєво відрізнявся від мого.

Фото: freedomnews.org.uk Обкладинка книги "Світанок всього: нова історія людства"

Які були ці відмінності?

Команда Forensic Architecture активно працює на глобальному рівні, використовуючи методи контрфорензики для виявлення та документування урядових, військових і екологічних злочинів. Цей підхід включає аналіз історичних архівів, генеральних планів, супутникових зображень та інших джерел. В Україні команда реалізує кілька проектів, серед яких детальне дослідження атак на Маріупольський драмтеатр та трагедія в Бабиному Яру, що стосується обстрілу Київської телевежі у 2022 році. Ейяль Вейцманн сприймає нашу книгу як глибоке тематичне дослідження, заперечуючи концепцію, що держава є природним наслідком еволюції, яка відбувається в міру розвитку суспільства до певного рівня складності та масштабу. Ця ідея, що виникла з археологічних досліджень, зокрема концепції міської революції, запропонованої Гордоном Чайлдом у 1930-х, стверджує, що найдавніші міста стали основою для виникнення держави як ієрархічної структури з централізованими урядовими установами, значною нерівністю та екстрактивною економікою. Саме в цьому контексті можна зрозуміти сучасний спосіб життя: місто потребує держави, а держава, в свою чергу, залежить від міст.

Наша книга про Вейцмана є зразком контрнаративу, аналогом судово-медичної експертизи, в якій не завжди можливо точно визначити винного, а також довести певні факти. Проте, одне, що можна зробити безсумнівно, — це надати докази. Ці докази здатні підривати офіційні наративи, будь то з боку держави чи поліції. Це нагадує процес, коли ми починаємо виявляти слабкі місця в загальному уявленні, що поступово призводить до його дестабілізації. У суді цього може бути достатньо, щоб закрити справу. Як тільки офіційна версія починає втрачати свою стійкість, на поверхню виходять інші можливі наративи, які заповнюють нові освободжені простори. Я зрозумів, що це чудово описує те, що ми намагалися досягти. Чому б не спробувати співпрацювати над чимось спільним?

Результатом цього стала виставка "Гіпотеза Небелівки" (The Nebelivka Hypothesis, проєкт, представлений на 18-й Архітектурній бієнале у Венеції у 2023 р. -- Ред.), Центр просторових технологій з Києва, партнер Forensic Architecture, допоміг нам у пошуку підтримки на місцях: українські архітектори, просторові моделювачі збирали для нас дані, інтерв'ювали місцевих фермерів щодо чорноземних ґрунтів, дарами яких вони живуть. Спершу ми планували поїхати в Небелівку, але під час роботи над проєктом це стало неможливо. Зрештою, виставку "Гіпотеза Небелівки" прийняла для експонування Венеційська архітектурна бієнале, деякі відвідувачі навіть думали, що це виставка Національного павільйону України. Але насправді ми не представляли жодної країни. Ми були однією з незалежних комісій.

Фото: gold.ac.uk Проєкт The Nebelivka Hypothesis на Архітектурній бієнале у Венеції

Ви охарактеризовуєте трипільські громади як фантастичні міста та порівнюєте їх з іншими населеними пунктами у різних куточках світу, такими як ті, що знаходяться в Месопотамії, Індії, або Китаї. Які спільні риси можна виявити в цих явищах?

Сучасні території Іраку, Пакистану, Китаю, Мексики та Єгипту традиційно вважаються осередками, де історики вивчають витоки міського життя. Тут розвивалися міські традиції, які, здавалося б, виникали на порожньому місці, без посилань на попередні форми. На мою думку, Україні варто додати до цього переліку, оскільки наші мегапоселення відповідають критеріям, властивим раннім містам.

Небелівка має площу, що приблизно відповідає Лондону в середньовічну епоху. Її розміри схожі на розмір давнього міста Урук, розташованого на південь від Іраку і вважається першим містом у світі. Проте про житлові умови в Уруку в його ранньому періоді ми знаємо дуже мало. На відміну від цього, для Небелівки ми маємо детальну інформацію про розташування будівель та околиць, що дозволяє нам створити практично повний план цього великого поселення. Це вражає, адже його вік перевищує 5000 років.

Складнішим є питання про те, як саме це було зроблено -- про це досі сперечаються археологи, зокрема українські й британські. Центральні, координаційні структури, як в інших містах давнього світу, тут не відомі. Ми не стаємо на чийсь бік у дискусії про те, що таке рання цивілізація. Ми намагаємося показати обидві сторони і дати можливість поміркувати: що таке місто? яким воно могло бути, а яким не було?

"Я не вважаю, що зайва спекуляція щодо демократії в Трипіллі є доречною."

Яке у вас ставлення до ідеї, що демократія бере свій початок зі Стародавньої Греції? А можливо, одне з перших демократичних суспільств існувало в давніх українських "містах уяви"?

Це одне з питань, які спонукали мене вивчати трипільські мегапоселення. Давні греки, зокрема Геродот, писали про землі на північ від Чорного моря як про землі варварських племен, вершників, воїнів, кочовиків, скіфів, людей, що славляться своїми курганами -- дуже багатими похованнями цих народів. Такі поховання, як правило, наповнені зброєю, золотом і скарбами, вони прославлені в музейних експозиціях по всьому світу. Думаю, подібне уявлення про стародавні суспільства українського степу притаманне більшості людей. Натомість ідея про те, що під усім цим на метр завглибшки прихована історія міст на 2000 років молодших за Геродота, є дивовижно іронічною з огляду на їхню егалітарність. Ми бачимо тут інверсію регіональних стереотипів про цивілізацію та варварство, про демократію та ієрархію.

Зображення: Fronteiras do Pensamento Девід Венгров

Я не вважаю, що варто надмірно акцентувати на концепції демократії в цьому контексті. Адже демократія стародавніх Афін була привілеєм лише для невеликої частини населення. Вона повністю ігнорувала жінок, іноземців та рабів, які становили, ймовірно, близько 70% населення. Таким чином, з цієї точки зору, життя в Небелівці могло бути цілком прийнятним.

Приватні археологічні зібрання та державні музеї: чи існує можливість для співпраці?

Існують міфи про золоту добу в історії людства, про миролюбність егалітарних суспільств. Як з цим поєднуються свідчення про зброю для полювання на людину, про насильство в енеолітичних культурах?

Дослідження антропології показують, що багато егалітарних суспільств насправді виявлялися досить жорстокими. Коли ми стикаємось із великими, складними спільнотами, автоматично виникає думка, що вони функціонують на основі ієрархії. Якщо ж ви висловите альтернативну точку зору, хтось неодмінно запитає: “А що з доказами насильства?” або “Чому цей будинок більший за інший?” Такі міркування мають свою логіку, але це не означає, що егалітарні громади жили в ідеальних, утопічних умовах. Справжнє життя, мабуть, ніколи не було таким.

У оповіданні Урсули Ле Гуїн "Ті, хто покидає Омелас" представлена глибока рефлексія на цю тему (цитата з твору стала епіграфом для виставки "Гіпотеза Небелівки" на Бієнале. -- Ред.). Омелас — це вигадане місто, що нагадує трипільське мегапоселення. Це ідеальне місце, де всі мешканці живуть у щасті та гармонії. Проте в фіналі сюжету з'ясовується, що під містом існує темне підземелля, де страждає невинна дитина. Це яскраво ілюструє ідею про те, що утопічний соціалізм часто спирається на страждання інших.

На справді, йдеться про потенціал. Ми оспорюємо концепцію, згідно з якою кардинальні та значні зміни в житті завжди ведуть до ієрархізації або до створення структури на кшталт держави чи імперії. Впевнений, що на сьогодні існує чимало свідчень, які підтверджують зворотне.

Зображення: /forensic-architecture.org Реконструкція археологічного поселення Небелівка на основі геофізичних досліджень, 2023 рік.

Яким чином дослідження мегапоселень та нові знахідки впливають на наше розуміння екології та змін клімату?

Варто звернути увагу на ще одне велике поселення поблизу села Майданецьке, розташованого неподалік від Небелівки. Спільний українсько-німецький проєкт, що співпрацює з університетом міста Кіль, викликав значну дискусію щодо походження родючих чорноземів, у яких збереглися сліди трипільських мегапоселень. Це ті знамениті, надзвичайно цінні чорноземи, які живили демократію стародавніх Афін через порти на Чорному морі, і які прагнули здобути імператори та диктатори, починаючи з давніх часів і до епохи Сталіна та Гітлера.

Ці ґрунти вважаються природними, проте з 1980-х років у археологічних колах триває активна дискусія щодо чорноземів в інших європейських регіонах, зокрема в Польщі та Німеччині. Основна суперечка стосується можливості їх антропогенного походження. Утворення цих ґрунтів могло бути частково зумовлене діяльністю ранніх сільськогосподарських спільнот, які впливали на формування та збагачення ґрунтів. Дослідження поселення Майданецьке в Україні показало, що такі процеси могли мати значні масштаби. Під шарами трипільських мегапоселень чорнозем не виявлено, тому археологи та ґрунтознавці ведуть дебати про те, якою мірою ці ґрунти є побічним результатом освоєння ландшафту приблизно 6000 років тому.

Ця ідея викликає значний інтерес, оскільки торкається специфіки міського життя, яке вносить вагомий внесок у розвиток територій, де воно існує. Вона ставить під сумнів традиційне сприйняття міст як паразитичних систем, що висмоктують ресурси з оточення. Це надзвичайно важлива тема для архітекторів та урбаністів на фоні глобальних змін клімату.

Трипільські мегапоселення потрапили в цю дискусію як можливий прототип масштабної людської соціальної структури, яка збагачує середовище свого проживання. Хоча не всі експерти погоджуються з таким трактуванням, я думаю, все одно можна стверджувати, що мегапоселення та їхні мешканці управляли середовищем регіону -- екотоном, розташованим у зоні зустрічі лісу зі степом. Ці гігантські осередки розташовувались неподалік один від одного та, мабуть, мали спільну сільську територію. У тій чи іншій формі вони існували щонайменше 800 років.

Щоб оцінити вплив великих поселень на навколишнє середовище, археологи здійснюють аналіз ґрунтів навколо цих територій і вивчають залишки пилку стародавніх рослин. Це дозволяє відстежувати зміни в лісистості регіону. Результати досліджень вражають: формування великих поселень справило мінімальний екологічний вплив на ландшафт. Не виявлено суттєвих ознак порушення природної флори та фауни. Навіть якщо припущення щодо чорноземів не підтвердиться, ці археологічні пам'ятки все ще демонструють вражаючі екологічні аспекти. Жителі мегапоселень, очевидно, свідомо управляли своїм оточенням, що свідчить про наявність екологічного усвідомлення, яке, на жаль, часто відсутнє в сучасному суспільстві.

Зображення: content.forensic-architecture.org Чорнозем з Небелівки

Які аспекти архітектури трипільських поселень можуть привернути увагу сучасних фахівців?

Нам варто застосовувати більше уяви в роботі з нашими просторами для проживання. Якщо ми дивимось на матеріальні залишки трипільських осель, то розуміємо, що ці люди знайшли спосіб зробити повсякденність неймовірно цікавою. Наприклад, вони виготовляли найкрасивіші керамічні вироби у звичайних домашніх господарствах. У кожній родині, здається, були художники. Мегапоселення -- це ніби величезні колонії художників. Окрім посуду, там виготовляли фігурки, красиві мініатюрні моделі будинків. До порівняння, кераміка ранніх міст Месопотамії (я працював на деяких в Іраку) неймовірно нудна: депресивні, прості, неприкрашені вироби, дуже стандартизовані, масового виробництва, як наші сучасні речі. Трипільські вироби зовсім інакші. Схоже, вони створені досить грайливим суспільством, у якому мистецька творчість дуже високо цінувалася.

Носії трипільської культури мали унікальний підхід до своїх осель. Вони практикували знищення будинків в результаті спалення через певну кількість поколінь. Дослідження показали, що це явище не було випадковим. У певний момент трипільці вирішували закінчити існування своїх житлових споруд. Залучаючи велику кількість пального, вони спалювали будівлі до останнього шматочка, що, ймовірно, мало ритуальний характер. Причини такого вчинку залишаються загадкою. Проте, непрямий наслідок їхніх дій полягає в тому, що сучасним археологам значно легше досліджувати геофізичні дані фундаментів, оскільки всі ці аномалії стають помітними завдяки магнітометричним дослідженням. Таким чином, без жодного наміру, трипільці надали сучасним вченим значну допомогу.

Фото: Udoma Janssen Девід Венґров "Завдяки сьогоднішнім науковим можливостям ми можемо розуміти ґрунт як щось більше, ніж просто сховище для артефактів"

Як ви вважаєте, яке буде майбутнє археологічних досліджень? Чи зможуть сучасні технології витіснити традиційні і руйнівні методи польових експедицій?

У світовому масштабі ми вступили в нову фазу археологічних досліджень, яка є значно ощаднішою та менш інвазивною, ніж старий імперський стиль, коли до розкопок залучали тисячі робітників, копали траншеї промислового масштабу або намагалися охопити величезну територію. Зараз так вже не буває, за винятком, можливо, Китаю.

Сучасна мода, що базується на інноваційних технологіях, полягає у використанні дистанційних неінвазивних методів дослідження. Ці підходи демонструють вражаючі результати, дозволяючи виявляти цілі міські ландшафти, які раніше залишалися непоміченими. Це особливо стосується тропічних регіонів, таких як Амазонія, Юкатан або ліси Камбоджі, де традиційні археологічні дослідження ускладнені через важкі умови пересування. Вражаючі досягнення забезпечує технологія LIDAR, що використовує радіолокаційні системи, встановлені на безпілотниках. Проте, навіть у таких новітніх методів є свої обмеження. Найголовніше з них полягає у неможливості визначити хронологію виявлених об'єктів — ви лише бачите їх контури на поверхні.

Врешті-решт, завжди буде потреба в проведенні археологічних розкопок та отриманні науково підтверджених дат, як це робиться для Небелівки та інших великих поселень. Це необхідно не лише для верифікації та обґрунтування даних, отриманих з повітря або за допомогою магнітометрії, але й для глибшого розуміння матеріальних аспектів життя давніх цивілізацій, об'єктів на землі та стану ґрунтів.

Завдяки сьогоднішнім науковим можливостям ми можемо почати розуміти ґрунт як щось більше, ніж просто сховище для артефактів, яким він вважався раншіе. Ми можемо почати думати про ґрунт як про своєрідний артефакт, як про архів, який містить унікальний звіт про людську діяльність та історію людства.

Фото: wikimedia.org Девід Венгроу підписує книгу у Порту-Алегрі, 2023

Які завдання ви плануєте виконувати в рамках платформи "Глобальна ініціатива української історії" від Тімоті Снайдера?

Професор Снайдер звернувся до мене приблизно рік тому з приводу цієї ініціативи, а згодом, під час нашої особистої зустрічі, він розповів детальніше про неї. Великі колективи українських та іноземних археологів вже активно працюють над створенням нового бачення, в якому Трипільська культура обов'язково займе важливе місце, і ці дискусії вже тривають. Я братиму участь у "Глобальній ініціативі" як консультант з загальної концепції та буду залучений до інтеграції "Гіпотези Небелівки" в цей наратив. Вважаю, що і Forensic Architecture, і київський "Центр просторових технологій", і я всі погоджуємося в одному: було б чудово, якби ця виставка отримала своє місце в Україні в рамках "Глобальної ініціативи української історії". У рамках цього проекту ми будемо просувати ці ідеї для більш глибокого розуміння історії українських земель як невід'ємної частини української спадщини. Керівником цього сегмента "Глобальної ініціативи" стане Максим Рохманійко з "Центру просторових технологій".

Розкажіть, будь ласка, про ваші плани. Чи є серед них дослідження пам'яток безпосередньо в Україні, попри вкрай складну ситуацію спричинену російською агресією?

Мої наміри дещо відрізняються, оскільки моя безпосередня діяльність пов'язана з археологічними розкопками в Іраку, зокрема в регіоні Іракського Курдистану. Ці території мають тривалу історію сучасних конфліктів. Я працював у місцях, пов'язаних із хімічними атаками під час іраксько-іранської війни 1980-х років і геноцидом курдів у Халабджі. Завдяки дослідженням на Близькому Сході, я набув значного досвіду в роботі в конфліктних і постконфліктних зонах. Я впевнений, що археологічні дослідження в Україні незабаром відновляться, і сподіваюся, що наш внесок стане частиною цього процесу.