Екологічна справедливість в різних аспектах екуменічної служби - Vatican News

У попередніх номерах рубрики "Ойкономія: християнський погляд на економічне життя" ми почали досліджувати екуменічну дияконію як спільну соціальну діяльність, яка слугує мовою єднання для християн. Сьогодні, зосереджуючи увагу на тих аспектах екуменічної дияконії, які набувають особливого значення в сучасному суспільстві, ми звернемося до питання екологічної справедливості.

Екуменічна дияконія виникає з єдності у вірі та житті, що невід'ємно веде до відповідальності за інших та за світ, який нам довірено. Таким чином, дияконія стає способом життя, через який Церква реалізує Боже покликання на зцілення, примирення, відновлення гідності та поширення надії.

Сьогодні одним із найзначніших аспектів цього покликання є екологічна справедливість. Вона охоплює не тільки питання навколишнього середовища, але й людські права, бідність, міграцію, здоров'я та мир. Крім того, екологічна справедливість ілюструє, як функціонують економічні та політичні системи, а також виявляє, які групи населення стають найбільш вразливими.

Всесвітня Рада Церков, спільно з екуменічними партнерами, вже давно зосереджує свою увагу на турботі про навколишнє середовище та формуванні стійких спільнот. З 1970-х років стало дедалі очевиднішим, що існує тісний зв'язок між справедливістю, миром та екологічною стійкістю. Запуск кліматичної програми в 1988 році став сигналом до більш комплексного підходу: для ефективної боротьби з глобальним потеплінням необхідна трансформація соціально-економічних структур і переосмислення індивідуальних практик, які сприяють руйнівним моделям споживання. У 1990-х екологічна дияконія набула чітких рис, стаючи важливим аспектом церковного свідчення та місійної діяльності, адже турбота про створіння стала центральною темою.

Водночас відбувається міжнародна дискусія щодо правових аспектів охорони природи: починають говорити про "право Землі" та підкреслювати важливість збереження природи не лише як ресурсу, а як спільного дому, який потребує захисту від безконтрольної експлуатації. Обговорення в межах ООН про гармонію з природою свідчать про те, що екологічна відповідальність вимагає більш широкого богословського підходу та нових форм церковного свідчення. Концепція кліматичної справедливості акцентує на суттєвій асиметрії: ті, хто найменше винні у кризі, часто страждають від її наслідків найбільше. Тому кліматичні зміни слід сприймати не лише як природне явище, а також як етичну і моральну проблему. Наступні кроки мають включати розвиток поняття "екодияконія", що допоможе глибше зрозуміти зв'язок між дияконічною діяльністю та охороною довкілля в умовах кліматичних змін.

Екуменічна дияконія має на меті формування глобальної етики, однак не може ігнорувати різноманітність контекстів, у яких вона діє. Війни та конфлікти, політичні ідеології, природні катастрофи, соціальна нерівність, наслідки колоніалізму та правовий статус церков впливають на можливості та межі дияконічної діяльності. Універсальність у цьому випадку означає прояв Божої любові, втіленої в Христі, яка закликає до справедливості та піклування про вразливих, враховуючи також уразливість самого творіння.

У Латинській Америці, де поєднуються глибокі соціальні нерівності та високий рівень християнського впливу, екологічна справедливість стає очевидною через явище "подвійної кризи". Ця криза охоплює соціальні аспекти (таких як насильство, бідність, міграційні процеси) та екологічні проблеми (знищення природного середовища, кліматичні загрози). У цьому контексті активно розвивається пророча дияконія, яка не лише підтримує тих, хто постраждав, але й порушує питання про сили та структури, що призводять до несправедливості.

У Карибському регіоні екологічні ризики такі як шторми, повені, ерозія узбереж нерозривні з історично обумовленою вразливістю, що виросла з колоніальної економіки, нерівності та міжпоколіннєвої бідності. Тому дияконійні відповіді тут часто поєднують освіту, медичну опіку, соціальні програми захисту та підтримку людей, які особливо легко можуть стати жертвами торгівлі людьми або небезпечних міграційних маршрутів.

Європа відзначається глибокими традиціями професіоналізації та співпраці з державними структурами. Це забезпечує широкий спектр і високу якість послуг, але також створює ризики перетворення церковних організацій на звичайні неурядові гуманітарні установи, що може послабити їх зв'язок із місцевими громадами. У контексті кліматичної справедливості європейські діаконійні агентства часто мають ресурси для впливу на політичні рішення, проте їм необхідно регулярно нагадувати, що екологічна діяльність повинна зберігати свою церковну основність та акцентувати увагу на потребах уразливих верств населення.

В Африці дияконічна діяльність Церков проявляється з великою силою: освітні заклади, медичні заклади, водні ініціативи, програми підтримки життя, а також служіння для жінок і молоді. При цьому питання екологічної справедливості тісно переплітаються з управлінською етикою, боротьбою з корупцією та експлуатацією природних ресурсів. Вплив змін клімату посилюється через нестабільне управління та конфлікти, що робить адвокацію та активну громадянську участь важливими складовими дияконічної роботи.

У Азії, де християнство часто є меншиною, екологічна дияконія часто виступає як мова довіри — практична реалізація любові, яка робить християнське свідчення зрозумілим у багаторелігійному контексті. Існують численні організації, які поєднують служіння, розвиток і партнерство на основі рівності, демонструючи, що такі підходи можуть створювати можливості для співпраці та, в подальшому, сприяти більш широкій адвокації за інклюзивний і сталий розвиток. Це особливо актуально, коли суспільство стикається з проблемами нерівності, забрудненням навколишнього середовища та кліматичними викликами.

Тихоокеанський регіон яскраво демонструє, що питання кліматичної справедливості є критично важливим для виживання цілих спільнот. Тут екологічна діаконація об'єднує християнську етику піклування про природу з корінними уявленнями про людину як невід'ємну частину землі, моря та неба, а також практикою взаємодії. Концепція "Острів надії" слугує альтернативою економічній глобалізації, в якій акцент робиться на стосунках, якості життя, взаємній підтримці та пріоритеті гідності людства і природи над виробництвом товарів. У цьому контексті надзвичайно важливим є підготовка душпастирів до можливих вимушених переселень, щоб досвід спільнот сприймався як новий початок, а не як вигнання.

Ціль сталого розвитку № 13 закликає до термінових дій для боротьби зі зміною клімату та її наслідками. Це передбачає укріплення стійкості та адаптації до загроз, інтеграцію кліматичних ініціатив у політичні стратегії та планування, а також розвиток освіти і навичок для зменшення наслідків та раннього попередження. Для екуменічної дияконії це означає виконання подвійної місії: бути агентом змін у своїх громадах та захищати справедливі рішення у суспільному контексті.

Отже, поєднання екологічної справедливості з регіональними контекстами демонструє, що екуменічна дияконія не має універсального шаблону, але має універсальний горизонт. Вона покликана тримати разом турботу про створіння і захист уразливих, духовність і публічну відповідальність, локальний досвід і глобальну солідарність. Саме так екологічна дияконія стає конкретною мовою єдності у служінні Богові та ближньому.