Ердоган Ішджан, колишній посол Туреччини в Україні, займає посаду заступника голови Комітету ООН з питань протидії катуванням.

Дозвольте також згадати пам'ятну подію. Для мене було честю брати участь в організації історичного візиту Його Всесвятості Патріарха Варфоломія до Києва у липні 2008 року. Обід, який я мав честь давати, відвідали тодішній міністр закордонних справ України, керівник Офісу Президента та інші високопосадовці.

Ми спостерігаємо за виникненням нових глобальних гравців.

У квітні 2021 року, у своїй статті для T24, ви зазначили, що конфлікт між Росією та Україною є "випробуванням стійкості міжнародної системи, що переживає новий етап переформатування сил". Ви також попереджали, що це може призвести до "глобальної кризи безпеки". І, на жаль, це стало реальністю. Чи передбачали ви тоді можливість великомасштабної війни, та чи існували шляхи для її запобігання?

Після закінчення Другої світової війни була створена міжнародна система безпеки, що спиралася на тонкий баланс між двома потужними державами. Основоположний принцип панування міжнародного права був закріплений у Статуті Організації Об'єднаних Націй. Ця система витримала ряд серйозних випробувань, включаючи завершення холодної війни, жахливі події 11 вересня 2001 року та наступні військові дії. Сьогодні вона стикається з новими викликами, такими як зміна клімату, проблеми продовольчої безпеки, питання мігрантів і біженців, а також зростання терористичних загроз.

На мою думку, світова архітектура безпеки переживає глибокі зміни. Ситуація з балансом сил еволюціонує. Концепція панування міжнародного права поступово втрачає свою чіткість. Ми стаємо свідками виникнення нових глобальних гравців. Виглядає так, що формується багатополярна система та новий розподіл сил. За цих умов стратегічні цілі повинні враховувати вимоги "реальної політики", а тактичні дії мають бути адаптовані до цієї реальності.

Після анексії Криму я мав надію, що будуть вжиті заходи для уникнення повномасштабного конфлікту. Я не відкидав можливість такого розвитку подій як найгірший сценарій. У своїх статтях до лютого 2022 року я намагався поділитися цим занепокоєнням, сподіваючись, що подібне ніколи не здійсниться.

Я вважаю, що можна було уникнути війни, вживаючи заходів на двох фронтах. Україні та її західним партнерам слід було передбачити можливість агресії і реалізувати таку політику, яка б усунула цю загрозу. Вони мали обрати практичний підхід і використовувати інструменти інноваційної дипломатії для стримування агресора. Багато питань щодо позицій, які займалися в той час, досі залишаються без чітких відповідей.

Безсумнівно, агресія щодо України є явним порушенням норм міжнародного права. Це жорстокий напад на основоположний принцип, закріплений у статті 2 (4) Статуту ООН. Відмова від загрози чи використання сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності країн є важливим зобов'язанням для забезпечення миру та безпеки у всьому світі.

Як я вже підкреслював, realpolitik повинна бути належним чином інтегрована в стратегічне планування, тоді як дипломатії потрібно надати можливість розробляти інноваційні підходи для вирішення конфліктних ситуацій.

Ще до початку великої війни ви активно працювали над розвінчанням міфів про спорідненість української та російської мов, а також досліджували історичні та соціальні корені конфлікту. У Туреччині ці стереотипи досі мають певне поширення, хоча після 2022 року рівень обізнаності значно зріс. Які, на вашу думку, методи могли б бути найбільш ефективними для поширення правдивої інформації про Україну, її історію та культуру в турецькому суспільстві?

- На жаль, стереотипи досить поширені в багатьох суспільствах. Я впевнений, що компетентна українська дипломатія знаходить ефективні методи для подолання наявних упереджень. У цьому контексті радий відзначити, що переважна більшість турецького населення має дружні почуття до України та її народу. Але варто зазначити, що подібні почуття виявляються також до інших сусідніх народів. Єдине загальне спостереження, яким я хотів би поділитися, полягає у тому, що, надаючи перевагу позитивній публічній дипломатії, слід наскільки можливо уникати негативної публічної дипломатії.

- Ви й тепер уважно слідкуєте за подіями в Україні, активно публікували статті про вплив війни на міжнародний правовий порядок. Які зміни ви бачите в Україні та українцях за ці роки загалом та з 2022 року зокрема?

Україна та її чудові громадяни переживають непрості часи. Мільйони людей стали жертвами примусових переселень або втратили свої домівки. Багато з них досі відчувають наслідки жорстокої війни. Я б хотів, щоб ми могли повернутися до минулого, коли ситуація була стабільнішею. На даному етапі я щиро вважаю, що найважливішим є термінове припинення військових дій та відновлення дипломатичних зусиль, орієнтованих на досягнення мирного рішення, яке відповідатиме інтересам українського народу. Розумію, що цей процес буде тривалим і складним. Крім того, можливі зміни у формуванні нового геополітичного балансу в контексті трансформації системи глобальної безпеки матимуть суттєвий вплив на майбутні переговори.

- З огляду на ваш багатий дипломатичний досвід, якою ви тоді бачили Україну через десять чи двадцять років? Наскільки ваші тодішні прогнози справдилися сьогодні?

- Десять років тому я пам'ятаю, що багато аналітиків розглядали можливий сценарій агресії. Я усвідомлював таку ймовірність. Але я не передбачав, що буде розпочато повномасштабну війну. Я сподівався, що Мінські домовленості стануть виходом із ситуації. Очевидно, мої оптимістичні прогнози не справдилися.

Чим потужніша солідарність країн Глобального Півдня, тим більша ймовірність успішних реформ в ООН.

Пане Ердогане, ви неодноразово акцентували увагу на суттєвому негативному впливі конфлікту між Росією та Україною на світову безпеку. У вашій статті "Глобальний погляд через призму ООН: випадки Афганістану та Сирії" ви наголошуєте на необхідності трансформації глобальної системи безпеки та оновлення міжнародного порядку. Важко уявити, що така зміна може відбутися виключно за згодою всіх держав. Яким чином цей процес реформування може бути реалізований на практиці, щоб дійсно досягти бажаних результатів?

Мені прикро усвідомлювати, що Організація Об'єднаних Націй не завжди отримує належну об'єктивну та справедливу оцінку. Це унікальна міжнародна платформа, на якій кожна країна має можливість висловити свою думку. ООН була заснована з метою реалізації рішень, прийнятих державами-членами. Її ефективність безпосередньо залежить від ухвалених рішень і ресурсів, які надають країни-учасниці. Часто ми чуємо лише про так звані невдачі організації. Проте ООН не може діяти, якщо держави-члени не приймають необхідні рішення або не забезпечують достатнє фінансування.

Дійсно, досягнення Організації Об'єднаних Націй вражають. Її різноманітний внесок охоплює численні галузі, такі як захист прав людини, надання гуманітарної допомоги, підтримка біженців, розвиток, охорона здоров'я, трудові права, боротьба з проблемами клімату, протидія тероризму, а також запобігання і врегулювання конфліктів.

Разом з тим, враховуючи, що ООН була заснована в 1940-х роках, я погоджуюсь з необхідністю комплексної реформи, щоб адаптувати її структуру та функції до сучасних умов. Процес реформування триває вже три десятиліття, але, на жаль, значного прогресу поки не досягнуто. Тим не менш, деякі групи країн сформували альянси, які спираються на узгоджені стратегії щодо подальших кроків і завершення реформ. Це викликає певний оптимізм. Якщо більшість держав-членів продовжать зміцнювати єдність на основі спільних підходів, можливо, вдасться зменшити вплив п'яти постійних членів Ради Безпеки.

- Президент Туреччини постійно наголошує на тому, що "світ більше п'яти". Чи є в ООН механізми та шляхи як, наприклад, збільшити кількість непостійних та постійних членів Ради безпеки ООН?

- Внесення змін до структури, а також до правил процедури Ради Безпеки є ключовим елементом реформування Організації Об'єднаних Націй, щоб зробити її більш представницькою та збалансованою. Різні групи держав розробили низку альтернативних пропозицій. Проте для цього слід внести зміни до Статуту ООН, що потребує схвалення всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки. Але немає підстав для песимізму. Чим сильнішою стає солідарність між державами так званого Глобального Півдня, тим вищі шанси реалізувати реформу Ради Безпеки.

На мою думку, розширення постійного членства є ні реалістичним, ні ефективним у довгостроковій перспективі, а також не сприятиме справедливості. Відносно більш реалістичною пропозицією у цьому контексті може бути розширення складу непостійних членів Ради Безпеки з одночасним обмеженням права вето постійних членів. Щоб забезпечити ефективність роботи, розширення (РБ ООН, - ред.) слід обмежити. Крім того, щоб забезпечити безперервність, непостійним членам потрібно надати можливість переобрання.

- Країна-агресор, Росія, є членом Радбезу ООН і блокує всі відповідні рішення, ігнорує резолюції ООН. Ви думаєте, цей "параліч" Радбезу можна "вилікувати"?

- На цьому етапі, якщо не буде реалізовано змістовну реформу Організації Об'єднаних Націй, я не бачу виходу, принаймні з процедурного погляду. Водночас, якщо дипломатії буде надано шанс і буде досягнутий прогрес на шляху до мирного врегулювання конфлікту, усіх п'ятьох постійних членів Ради Безпеки можна буде переконати приєднатися до консенсусу.