Європа та Україна в епоху після Байдена під впливом Трампа.
Задовго до початку листопадового тижня, в Європі вже панувала нервова атмосфера в очікуванні підсумків найважливіших виборів 2024 року – президентських виборів у США. Європейські колеги неодноразово висловлювали абсолютно різні думки: дехто відчував глибоке занепокоєння, тоді як інші, навпаки, мали щирі надії.
Ні одна кампанія в світі не викликала стільки уваги, як минулорічна в США. У відповідь на жорстокий виклик, який Росія кинула Україні, президент Джо Байден, який незабаром залишить свою посаду, докладав усіх зусиль для зміцнення єдності в Європі. Хоча спроби демократичної адміністрації США залучити європейських союзників на основі спільних цінностей не завжди були успішними, вони все ж таки справдили свої сподівання. Сьогоднішня Європа дійсно стала більш єдиною, згуртованою та рішучою.
Проте, чи зможе Європа в епоху Байдена подолати наслідки епохи Трампа та ті виклики, які можуть виникнути з приходом нової республіканської адміністрації в США? Йдеться не лише про подолання проблем, а й про те, як перетворити їх на нові можливості. З такими роздумами світ готується до 2025 року.
Протягом усієї виборчої кампанії Дональд Трамп, обраний президент, не соромився висловлювати свої думки та відкрито ділився своїми планами. Після його перемоги Європейському Союзу належатиме стикнутися з лідером Вільного світу, який очікує від своїх союзників рішучості, самодостатності та суворої лояльності.
Своє передвиборче гасло "Спершу Америка" він із задоволенням запозичить для інших країн, усвідомлюючи, що їхні інтереси також стоятимуть на першому місці, як і американські. З таким підходом можна з упевненістю говорити про кінець епохи, коли основну увагу приділяли лише цінностям; замість цього, з 20 січня 2025 року, настане етап, коли пріоритетом стануть саме інтереси.
Дипломатія емоцій, яку останніми роками сповідував Київ, втратить магічну силу, адже за нових реалій вона навіть не заважатиме, а дратуватиме. Лише той, хто зможе аргументовано довести "інтерес" без емоцій, і матиме шанси на перемогу щонайменше в змаганні за увагу першої особи США та її підтримку. Це змагання стосується Об'єднаної Європи настільки ж, наскільки воно є визначальним для кожної окремої столиці в ЄС і поза його кордонами. Включно, звісно, і з Україною. Хоч би якими жахливими були фотографії з Бучі чи відео з тортурами полонених, їх психологічний ефект для американської адміністрації нівелюється прагматичною та цинічною оцінкою власного зиску.
"Співпраця з Європейським Союзом стала одним з найбільш складних аспектів моєї роботи на посаді", – згадує про своє знайомство з Брюсселем колишній державний секретар США Майк Помпео, який працював за часів Трампа. Водночас, європейські партнери в період першої каденції Трампа також вважали взаємини зі США не менш проблематичними.
З певною ймовірністю можна припустити, що 2025 рік стане початком нової глави в історії, яка, здавалося, залишилася позаду ще в 2020-му, коли 45-й президент поступився 46-му. Європейському Союзу знову доведеться зіштовхнутися з Трампом, який знову висуватиме безкомпромісні звинувачення на адресу своїх трансатлантичних партнерів, звинувачуючи їх у зловживанні можливостями США для власної вигоди. Це стане серйозним викликом для нового президента Європейської Ради Антоніу Кошти, а також для президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, яка вже має досвід спілкування з Трампом, і для нової очільниці зовнішньої політики ЄС Каї Каллас, яка лише почне здобувати цей досвід. У такій ситуації залишатиметься критично важливим знайти спільну мову з обох сторін, щоб зосередитися на зміцненні та розвитку вигідного партнерства, а не на його розриві. Це вплине не лише на стабільність трансатлантичного партнерства та Вільного світу, але також матиме значення для України.
Складні виклики 2025 року чекають також і на Північноатлантичний альянс. Не випадково Дональд Трамп, як під час своєї виборчої кампанії, так і після обрання, активно відстоював концепцію підвищення рівня відповідальності Європи за свою безпеку.
Водночас вислів Дональда Трампа "між нами — океан" не варто розглядати як чіткий сигнал про наміри США залишити НАТО. Це відображає тривалу дискусію всередині Альянсу, яка була активізована новообраним президентом під час його першого терміну, зокрема щодо внесків союзників у розмірі щонайменше 2% ВВП на оборону. Цей показник вже став історією, оскільки більшість країн-членів НАТО не лише прийняли це зобов’язання, але й фактично виконують його. У цьому контексті 2025 рік стане вирішальним моментом, коли країни Альянсу мають намір на наступному саміті НАТО в Гаазі узгодити новий ліміт витрат на оборону на рівні 3% до 2030 року. Цю амбіцію вже оголосив новий генеральний секретар Альянсу Марк Рютте.
Однак навіть цей зріст навряд чи буде достатнім для Трампа. Відтепер його вимоги, ймовірно, зосереджуватимуться на здатності європейських партнерів самостійніше забезпечувати свою безпеку, а не покладатися на ресурси та підтримку Сполучених Штатів.
Недарма всередині Європейського Союзу активізувалися дискусії щодо шляхів посилення безпекової стійкості та підвищення військових спроможностей Об'єднаної Європи. Підготовлений у жовтні 2024 року на замовлення президентки ЄК колишнім президентом Фінляндії Саулі Нійністьо звіт щодо посилення безпекової готовності та стійкості ЄС і створення в складі Європейської комісії нової посади -- комісара ЄС із питань оборони -- вивели питання переосмислення Євросоюзом власної безпеки в практичну площину. За оцінками комісара ЄС із питань оборони Андрюса Кубілюса, країни ЄС мають інвестувати близько 500 млрд євро протягом наступних 10 років у власне переозброєння, аби відповідати актуальним загрозам, зокрема з боку Росії та її союзників. Про серйозність Євросоюзу в цьому питанні свідчитимуть рішення його держав-членів щодо акумулювання цих ресурсів на безпекові потреби.
Проте це питання не зводиться лише до фінансів. Як було зазначено під час першого терміну Дональда Трампа, для Європи є велика різниця між тим, щоб виділяти кошти, і тим, щоб бути готовими відправити своїх військовослужбовців на передову.
Ініціатива президента Франції Еммануеля Макрона щодо потенційної можливості відправити в Україну міжнародний миротворчий контингент "коаліції охочих" -- саме про це. У 2025 рік ми входимо на хвилі чергової спроби лобіювати це питання з Макроном у ролі лідера. Хоч би якими були результати перших розмов -- у Польщі чи на грудневому засіданні Європейської Ради -- запит на "більше Європи" у врегулюванні безпекових викликів на європейському континенті зберігатиметься й ставатиме дедалі гучнішим. Це і є ефект Трампа.
В Україні є потенціал стати не просто каталізатором змін, а й важливим елементом у розв'язанні даної проблеми. Вона може внести до Європи те, чого їй постійно не вистачало – здатності до забезпечення власної безпеки та рішучості у боротьбі.
У наступному році питання внутрішньої єдності в ЄС набуде нових відтінків. Відновлений керівництвом європейських інституцій намагатиметься максимально ефективно використати перший рік свого мандату для досягнення поставлених завдань. Можна очікувати складних обговорень між більшістю та тими, кого досі вважали національними аутсайдерами.
В Угорщині, під керівництвом багаторічного лідера Віктора Орбана, впевнено утримується першість. Ефект Трампа позитивно вплине на позиції Будапешта в рамках ЄС, що надасть угорському голосу значно більше значення. На жаль, розчаруємо тих, хто вважає це ознакою зради. Нова адміністрація США керуватиме зовсім іншими принципами, в яких пріоритет буде віддано національним інтересам. Якщо Будапешт і далі піддаватиметься критиці за порушення прав людини, це може призвести до того, що Кремль скористається угорським невдоволенням у своїх інтересах проти самої Європи. 2025 рік покаже, наскільки ефективними залишаться інвестиції противників Заходу чи зазнають суттєвих змін.
У наступному році німецькі політичні еліти зіткнуться з серйозними викликами. Уже 23 лютого в Німеччині пройдуть дострокові парламентські вибори, результати яких можуть суттєво вплинути на розвиток Європейського Союзу і його геополітичні позиції. Хоча на сьогоднішній день опитування показують перевагу політичної партії Європейської народної партії — ХДС/ХСС, варто пам'ятати про можливий російський гібридний вплив на результати виборів, а також про ймовірне зростання підтримки "Альтернативи для Німеччини" та інших радикальних, проросійських і євроскептичних сил. Ця ситуація також актуальна для Франції, де Марін Ле Пен намагатиметься дестабілізувати політичну і економічну ситуацію в країні, провокуючи нові парламентські вибори. Таким чином, наступні 12 місяців покажуть, чи зможе відновитися ефективна співпраця між Францією та Німеччиною в рамках ЄС, яка в останні роки демонструє ознаки нестабільності.
Однак найсуттєвішим викликом для Європи у 2025 році буде ситуація в Україні та розробка нової стратегії для досягнення миру.
Ефект Трампа вже створив неабиякий ажіотаж і змусив багатьох дедалі більше говорити про чи то призупинення, чи то заморожування, чи то врегулювання з Росією або з Україною, або з обома.
Цікаво, що зі сучасної політичної термінології зникло слово "перемога". Це є симптоматичним і викликає занепокоєння. Новий президент США під час виборчої кампанії не раз стверджував, що швидко знайде рішення для війни Росії проти України. Однак його останні коментарі щодо ситуації в Україні вже не видаються такими оптимістичними. Він визнає, що виклики, з якими стикається Україна, є значно складнішими, ніж ситуація на Близькому Сході. Якщо раніше в Європі або Києві ще були сподівання на "чарівну паличку" Трампа, то тепер настав час повернутися до суворих реалій. Ефект Трампа не передбачає мирного врегулювання; він лише спонукає до активних дій і пошуку рішень. З огляду на це можливі різні сценарії розвитку подій. Але очевидно, що ідеальний сценарій, який би повністю відповідав інтересам України, вже не буде реалізовано. Час відмовитися від ілюзій, зняти рожеві окуляри та перейти до практичної політики.
Агресія Росії щодо України постає як критичний екзистенційний виклик для Європи. Від реакції на цю ситуацію залежить доля як незалежної України, так і європейської інтеграції. У цьому світлі 2025 рік стане ключовим моментом, оскільки ставки досягли свого піку, а очікування зростають.
Перспектива Європи залежить від її власних дій та політичної відваги. Після майже трьох років відважної боротьби України проти агресії з боку Росії стало очевидно, що досягти успіху можливо, якщо дотримуватися чіткої стратегії. Європі настав час визначити свою позицію не лише щодо України, а й щодо майбутнього стосунків ЄС з Росією. Вплив Трампа у 2025 році спонукає до термінових рішень у цій сфері.
Таким чином, з поверненням Дональда Трампа до президентського крісла в Білому домі, Європа у 2025 році буде змушена переосмислити свою стратегію.
Здатність брати на себе дедалі більшу відповідальність можна вважати першим і головним висновком та очікуванням. США за часів Трампа за визначенням не робитимуть для європейців більше, ніж самі європейці. Це ж саме стосується й України, хоч би скільки хтось намагався довести протилежне. Штатам потрібні самодостатні союзники, які здатні й за себе постояти, й іншим допомогти. Інакше є високий ризик того, що переможе природне тяжіння команди MAGA (Make America Great Again) до повернення США до своєрідної нової редакції "доктрини Монро" та ізоляціонізму, за якого сферою переважних інтересів знову стала б територія самих США та західної півкулі.
