Європейський суд з прав людини: причини, чому українці регулярно подають до нього свої скарги.
На початок цього року в Європейському суді з прав людини перебувало 60 350 справ, що стосуються різних країн. Україна зайняла третє місце за кількістю цих справ, поступившись лише Туреччині та Російській Федерації.
Загалом у Європейському суді з прав людини нараховується 7703 справи проти України, що складає 12,7% від усіх заяв. При цьому Україна стикається з низкою проблем, на які звертає увагу ЄСПЛ, і які залишаються невирішеними протягом тривалого часу.
Цю інформацію надає Центр захисту прав людини ZMINA.
Одночасно, у процесі євроінтеграції, реалізація судових рішень стає надзвичайно важливою. Для Європейського Союзу рішення Європейського суду з прав людини слугують суттєвими індикаторами проблем у сфері дотримання прав людини. Крім того, вирішення тих питань, на які вказує ЄСПЛ, закладено в дорожніх картах трансформацій, затверджених урядом у травні для підготовки України до вступу в ЄС, - зазначили представники цієї організації.
Багато рішень цього суду вказують не лише на порушення прав окремих осіб, а й на корінні причини, які призвели до цих порушень. Держава має обов'язок усунути ці проблеми. Рішення Європейського суду з прав людини є одним з найяскравіших показників, що вказують на питання, які потребують вирішення.
Ще на початку 2000-х років у звітах Парламентської Асамблеї Ради Європи неодноразово акцентувалася увага на факторах, які перешкоджають реалізації рішень Європейського суду з прав людини.
На думку керівника відділу у Департаменті виконання рішень ЄСПЛ Павла Пушкара, є чотири ключові перешкоди:
- фінансові чи організаційні виклики;
- неналежна робота внутрішнього механізму впровадження рішень.
- свідоме ігнорування рішень Європейського суду з прав людини в політичному контексті;
Спротив, що обґрунтовується необхідністю збереження національної конституційної ідентичності.
"Розглядаючи процес реалізації рішень Європейського суду з прав людини в рамках імплементації стандартів Ради Європи, можна виділити три ключові проблеми, що стосуються України," - підкреслив він.
Перший аспект полягає в політико-адміністративній сфері, де питання реалізації рішень Європейського суду з прав людини отримує недостатню увагу.
"Що являє собою рішення Європейського суду з прав людини? Це юридичний документ, який відображає стандарти Ради Європи. Отже, виконання таких рішень не може відбуватися в правовому вакуумі; воно також потребує узгодження правової системи країни з правовою екосистемою Ради Європи", - зазначив фахівець.
Він зазначив, що в останні часи спостерігається деяке зниження інтересу до стандартів Ради Європи та їх реалізації. Незважаючи на те, що просування в напрямку імплементації все ж має місце, це відбувається не так активно, як було б бажано з точки зору євроінтеграційних процесів.
Друга проблема, за його сллвами, - інституційна ієрархія, зокрема пов'язана з роллю Уповноваженого уряду у справах ЄСПЛ. В одному з експертних аналізів Ради Європи щодо закону 2006 року зазначається, що саме ієрархічний інституційний рівень не до кінця забезпечує інституційну вагу з метою координації саме щодо виконання рішення ЄСПЛ.
Окрім того, він зазначив, що офіс Уповноваженого має обмежені ресурси - як кадрові, так і професійні.
Третій аспект охоплює складність завдань, які потребують виконання, їх багатогранність, що частково зумовлена тим, що особливо масштабні системно-структурні питання не можуть бути вирішені протягом тривалого часу.
Крім того, він зазначає, що рівень уваги до роботи Комітету міністрів Ради Європи, який виконує ключову роль у контролі за виконанням рішень Європейського суду з прав людини, є недостатнім.
"Наш відділ виступає в ролі юридичного консультанта для Комітету міністрів Ради Європи у питаннях реалізації рішень Європейського суду з прав людини. Вирішення, які ухвалює Комітет, формують певне правове середовище і являють собою своєрідну квазі-судову практику. Під час моніторингу виконання рішень ЄСПЛ ми стикаємося з браком уявлення з боку громадянського суспільства та недержавних організацій щодо належного виконання цих рішень, особливо в контексті загальних заходів", - зазначає Пушкар.
Станом на 7 березня 2025 року в Україні на виконанні перебувало 2296 рішень Європейського суду з прав людини. З них у 1421 справі виконання вже завершено. Серед рішень, які ще не були виконані, налічувалося 109 справ, визнаних як провідні ("Leading cases").
Найбільш тривожним є те, що деякі рішення Європейського суду з прав людини в Україні залишаються невиконаними протягом 10-20 років.
"Наприклад, справа "Іванов проти України" залишається відкритою, оскільки пов'язана з рішенням Європейського суду з прав людини, ухваленим у 2010 році, яке було визнане пілотним. На сьогоднішній день існує 106 невиконаних "leading cases" (провідних справ), а загальна кількість справ з рішеннями ЄСПЛ, які ще не закриті, становить 842. Такі дані навів у коментарі ZMINA виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, посилаючись на статистику 2024 року."
Але, за його словами, останнім часом Україна має значний прогрес у виконанні рішень ЄСПЛ. Кількість справ, які державі необхідно виконати за рішенням ЄСПЛ, скоротилася у 2,5-3 рази. Велика кількість рішень опрацьовується і виконується, тож можна говорити, що державна стратегія на подолання цього недоліку успішно реалізується.
Павліченко вважає, що основною причиною, чому рішення ЄСПЛ не виконуються в Україні, є недоліки в нашій судовій системі. Це стосується як невиконання судових рішень, так і затяжності процесів.
Він вважає, що проблема пов'язана з недостатньою кількістю суддів та особливостями процесів і процедур, притаманних українській юридичній системі. Від 30 до 40% рішень, ухвалених національними судами, залишаються невиконаними з різних причин. Яскравим прикладом є "чорнобильські" пенсії. Коли суд ухвалює рішення про виплату, яке не має бюджетного забезпечення, його неможливо реалізувати, оскільки в Пенсійному фонді відсутні відповідні кошти. Незважаючи на це, суд виносить рішення, що особа має право на ці виплати, хоча фактичних ресурсів для їхнього виконання немає.
Тому через такий розрив між ухваленим рішенням і бюджетним підкріпленням виконання цього рішення проходять десятки тисяч справ, які не виконуються.
До слова, справа "Іванов проти України" - теж невиконання судового рішення. Його неможливо було виконати через примусове стягнення, оскільки це стягнення було захищене окремим законом (у випадку справи Іванов проти України йшлось про стягнення боргу з військової частини).
Є також певні системні проблеми. Зокрема, це проблема щодо умов утримання в місцях несвободи. Як зазначають в ЄСПЛ, окремі адвокати, які спеціалізуються на поданні заяв від засуджених, користуються цією проблемою і "штампують" заяви, які поставлені на потік.
Отже, за словами Павліченка, Україні слід зосередитися на цьому питанні та вжити заходів для здійснення ефективних змін у пенітенціарній системі.
