Головний координатор антикорупційних розслідувань
Незалежність прокурорів - одна зі складових верховенства права, тепер усім цим, як і корупційними справами, жонглюватиме людина, яка перебуває в політичній залежності від президента, коментує Лариса Денисенко.
Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12414 у другому читанні. Хоча ця новина, можливо, не викличе резонансу у кожного українця, варто зазначити, що депутати здійснили три важливі кроки: посилили залежність прокурорів, підірвали антикорупційні судові інституції та продемонстрували міжнародним партнерам, що зобов'язання можуть бути проігноровані через парламентське голосування.
Це сталося вмить, прямо перед тим, як попередній та новий уряди України проігнорували свою відповідальність ухвалити рішення і призначити на посаду директора БЕБ переможця конкурсу Олександра Цивінського. Після цього стартувала досить продумана кампанія, спрямована на дискредитацію антикорупційних структур.
Багато людей можуть запитати, чи дійсно прокурори в Україні коли-небудь мали незалежність? Зазвичай їх звинувачують у корупції! Закон гарантує автономність прокурора як важливої процесуальної особи, включаючи антикорупційних прокурорів. Чи дотримувалися вони цих гарантій? Іноді це не було так. Проте на сьогоднішній день принцип підпорядкування прокурорів генеральному прокурору є законодавчо закріпленим.
Незалежність прокурорів є однією зі складових верховенства права і гарантування прав людини, тепер усім цим, як і корупційними справами, буде жонглювати людина, котра перебуває в політичній залежності від президента країни.
А що у нас робили антикорупційні органи? В країні страшенна корупція, а вони нічого не робили і отримували великі зарплати. Також можна чути і подібні коментарі. Були і перемоги, і невдачі, було багато помилок, але відкривалися справи щодо топ-корупціонерів, справи передавалися до суду, про справи писали медіа, багато справ порушувалися внаслідок роботи журналістів-розслідувачів.
Ті, хто згадує епоху перед проведенням антикорупційних реформ, усвідомлюють, що саме незалежність антикорупційних структур забезпечувала їм впевненість, що призводило до змін у ситуації.
Крім того, боротьба та протидія корупції, незалежність антикорупційних інституцій, виокремлення антикорупційного правосуддя були зобов'язаннями держави перед Європейським Союзом. Власне, створення і запуск антикорупційної тріади: НАБУ-САП-ВАКС дозволило нам, громадянам і громадянкам, отримати безвіз.
Читайте також: НАБУ та САП втрачають свою автономію: повернення до епохи Януковича?
Тепер звернемо увагу на кампанію з дискредитації. Вона організована так, щоб суспільство не викликало обурення. Для нашої влади це має більшу вагу, ніж дотримання законних норм.
Отже, суспільний відлік можна починати з переслідування і криміналізації антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Почали з Віталія і через особисте несприйняття його постаті, і через різне ставлення до його дій та слів у суспільстві, зокрема і серед партнерських організацій, але головне не це. Головне тут містилося в тому, як можна було говорити про його мобілізацію та відрядження в НАЗК.
Перше. Цим конкретно зіпсувалося ставлення до Віталія широкої групи людей морального права: військові, родини військових. А на цю групу наша влада вимушена зважати. Друге. В "схематоз" цієї специфічної мобілізації вписується НАЗК. Далі. Хто встане на захист Віталія, котрий, відверто, багатьох дратує? Партнерські організації, ГО, фонди. Про котрих легко можна сказати: однією фарбою мальовані, суцільна соросятина. І розгон цього був і в провладних телеграм-каналах і в соцмережах.
Далі розпочинається активізація російського впливу, зокрема через дискредитацію НАБУ. Знову ж таки, обрана певна тактика: замість прямих звинувачень антикорупціонерів, що не викликає сильних емоцій, акцент робиться на тому, що антикорупційні органи пов'язані з особами, які можуть мати зв'язки з країною-агресором або брати участь у сумнівних схемах. Навіть натяк на це достатній, щоб викликати обурення у суспільстві і залучити на свій бік багатьох людей.
Під час цього процесу починаються дописи опозиційних політиків та симпатиків Петра Порошенка і "Європейської солідарності", котрі згадують, що переслідування починалося з них, тоді мало хто на це реагував, а тепер наближається авторитаризм і диктатура.
Слід зазначити, що в контексті політичних конфліктів багато людей не сприймають висловлене як об'єктивну істину чи чесну боротьбу. Це дратує частину громадян, тоді як інші залишаються байдужими до політичних чи виборчих суперечок.
Міжнародні партнери перебувають у стані невизначеності. США, які значно інвестували в розвиток та зміцнення антикорупційних структур, стикаються з власними труднощами та недовірою до дій попередніх керівників. Усе це змушує їх сумніватися в доцільності надання підтримки.
Щодо Європейського Союзу, слід зазначити, що ухвалення цього законопроєкту порушило зобов'язання перед ЄС, і таким чином країна опинилася в складній ситуації. Як можна реагувати на авторитаризм в державі, яка зазнала агресії, підтримка боротьби якої є абсолютно необхідною та зрозумілою? Звичайно, можна запроваджувати санкції проти Російської Федерації, надавати військову допомогу, або ж, наприклад, припиняти виплату пенсій. Але як можна залишити без підтримки соціально вразливих людей, які опинилися під загрозою через війну?
Як діяти в цій ситуації - питання, яке викликає плутанину, адже небезпека вже на горизонті, але більшість людей не звертає на це уваги. Чимало людей навіть не знають, що таке БЕБ, САП, НАБУ. Яке значення вони мають для мене, коли вони присутні, а коли їх немає?
Важливими є голоси військових, але військовим є чим займатися, особливо коли вони стали заручниками законодавства про мобілізацію.
Моральні авторитети в цій ситуації не стануть у нагоді. У нас немає чітких моральних орієнтирів. Залишається лише простий виборчий розрахунок. І, до того ж, один із моральних авторитетів, дисидент Мустафа Джемілев, підтримав це рішення.
Проте я впевнений у одному: більшість із нас має гідність, за яку потрібно боротися. Тепер важливо зрозуміти, як це робити інакше, ніж раніше, адже ми протистоїмо підступному та жорстокому ворогу, і це не можна забувати. Також ми не можемо дозволяти нашій владі знецінювати нас і проявляти зверхність.
