Мені цікаво дізнатися, де проживає Марія Львова-Бєлова, щоб надати підтримку в атаці на її житло. Юристка поділилася інформацією про те, про що згадують діти, яких Україна повертає з Росії після викрадення.
Для Росії депортовані українські діти становлять потенційну мобілізаційну силу. В країні-агресорі проводиться ідеологічна обробка викрадених дітей з України в навчальних закладах, включаючи дитячі садочки. Яка ж на сьогоднішній день ситуація з депортацією дітей, які дії вживає Україна для їх повернення, і що розповідають діти, які змогли повернутися на рідну землю? Про це в інтерв’ю з юристкою ГО "Регіональний центр прав людини" Катериною Рашевською поділилася OBOZ.UA.
Оцінка масштабів викрадення дітей росіянами на сьогоднішній день.
Варто усвідомити, що наразі у Російській Федерації зникли підстави для масового викрадення українських дітей. Росіяни мають намір перетворити викрадених українських дітей на своїх громадян, а також використовувати їх як потенційний мобілізаційний ресурс. Саме тому вони їх вивозили, адже інші способи досягти цієї мети були недоступні. Однак після нелегітимного анексування наших територій, завдяки системі офіційної та неофіційної освіти, вони створили нові військово-патріотичні центри, тому така потреба фактично зникла.
Це не означає, що в Росії припинили депортацію українських дітей чи їх викрадення — таке твердження було б хибним. Наприклад, продовжується так звана депортація за "кримським сценарієм", коли українські діти потрапляють в російські сім'ї через усиновлення. У 2024 році зафіксовано випадок, коли трьох маленьких хлопчиків вивезли з Луганської області до Московської, щоб виховувати їх як росіян у російській родині.
Існує також феномен тимчасового вивезення українських дітей до таборів перевиховання. Деякі з таких таборів фактично функціонують як тренувальні збори для молодих резервістів. У інших випадках це може бути просто організація зустрічей з учасниками так званої Спеціальної військової операції, проведення шикувань, співи гімну в присутності військових і популяризація "Юнармії". Існують також ситуації, коли українські кадети виконують роль пропагандистів для своїх однолітків. Варіантів багато, але вивезення залишається тимчасовим, і наразі ми не маємо достатніх підстав стверджувати, що діти зникають із цих таборів, повертаючись лише частково, наприклад, на окуповані території, або що цілі групи не повертаються взагалі.
Також у нас є деякі діти, яких підозрюють росіяни у так званій "диверсійній діяльності". Наприклад, вийшла дитина, витягла телефон і потрапила на очі якомусь російському солдатові. І той стверджує, що дитина щось знімала-фотаграфувала, і її одразу ж можуть кинути за ґрати. У нас зафіксовані такі випадки у Запорізькій та Донецькій областях. Але загалом, звісно, цифри, масштаби, динаміка депортації українських дітей жодним чином не зіставляються із 2022 роком.
Що стосується репатріації дітей, які були депортовані.
На сьогодні компетентні українські органи влади стверджують, що Україні вдалося повернути понад 1100 дітей. Ця цифра досить гнучка. Умовно, ще на початку лютого ми говорили про 1042, тому що таку цифру називав уповноважений Дмитро Лубінець, а зараз фігурує цифра на 100 більше. Це діти, які були повернені не тільки з депортації та примусового переміщення, але й повернуті з окупованих територій, оскільки вони перебували під спеціальним ризиком депортації. Ті, які перебувають під постійним ризиком депортації, - це 1 мільйон 600 тисяч українських дітей, які на сьогодні, за заявами наших уповноважених осіб, і досі перебувають на окупованих територіях. Із них 600 тисяч - шкільного віку. Тобто це діти, які першими постраждали від російського промивання мізків через систему формальної освіти у школі. Але не варто забувати, що з дитячого садочка також залучаються певні активності, які мають явно політизований та мілітаризований характер.
Як зазначив Путін, "народився - одразу в 'орлята'", що вказує на те, що для росіян виховання дітей у дусі патріотизму є важливим аспектом внутрішньої політики. Ми спостерігаємо, що в новій молодіжній політиці Росії військово-патріотичне виховання молоді стало одним із основних пріоритетів. Для російської сторони це є одним із засобів боротьби з терористичними та екстремістськими загрозами.
У Росії цього року було оголошено роком захисника вітчизни, що свідчить про нову політику держави. Також було ухвалено указ, спрямований на посилення діяльності ДОСААФ. Все це наближає нас до моменту, коли російське політичне керівництво, напевно, виступить із заявою: "Ми плануємо з 9-11 класу почати підготовку молоді, аби після завершення навчання вони могли стати на захист Російської Федерації". Вони з гордістю говоритимуть про це, вигадуючи нові пропагандистські наративи, щоб пояснити ситуацію внутрішній аудиторії. Адже міжнародна спільнота засуджує такі дії. Генеральний секретар ООН та члени Ради Безпеки ООН постійно висловлюють занепокоєння з приводу мілітаризації українських дітей. Під час конференції в ООН у грудні 2024 року мілітаризація дітей в Україні, зокрема з участю Білорусі, викликала особливе занепокоєння у наших міжнародних партнерів через порушення прав дітей на окупованих територіях.
Чи зазнали змін алгоритми та способи повернення?
Російська Федерація всім розповідає про те, що вона начебто готова повертати дітей, причому її статистика досить занижена. Вони говорять про те, що допомогли возз'єднатися з родинами 87 українським дітям. Це явно не правда. Вони навмисно занижують цифру. На їхню думку, якщо повернення - це лише десятки кейсів, то це автоматично свідчить, що в них не було ніяких 19 546 дітей, які були примусово переміщені. Їм вигідно цю цифру занижувати, спотворювати реальність. Причому в кожному випадку вони перекручують факти. Вони говорять про те, що "ні, ці діти не були попередньо викрадені", або ж "ні, подивіться, вони опинилися тут через внутрішні сімейні суперечки. Ми тут взагалі до чого? Ми дуже сильно, сердечно допомагали цим діткам повернутися до родичів в Україну" тощо.
На сьогоднішній день ми спостерігаємо новий етап у процесі повернення українських дітей, зокрема з'явилася нова країна-посередник — Південно-Африканська Республіка. Цю інформацію повідомлено станом на жовтень 2024 року. Нещодавно представники нашого Офісу президента провели переговори з представниками ПАР, їх медійними структурами та неурядовими організаціями, щоб скоординувати дії та визначити можливості для участі ПАР у поверненні дітей. Проте, на даний момент, більшість випадків успішно реалізуються завдяки підтримці наших партнерів з Міжнародної коаліції з повернення українських дітей, а також завдяки зусиллям неурядових організацій і українських державних установ. Нещодавно була прийнята постанова Кабінету Міністрів, яка визначає порядок повернення дітей та процедури, які відбуваються після їх повернення на територію України. Я б не став називати це механізмом, оскільки йдеться про програму дій України, її партнерів та неурядових організацій, без участі Російської Федерації. Це вже краще, ніж те, що ми спостерігали у 2022-2023 роках.
Про дітей, яких вдалось повернути
Чи усвідомлює дитина, яка повернулася, що з нею трапився злочин? Це питання має складну відповідь і залежить від багатьох факторів, зокрема віку дитини. Проте немає чіткої залежності: старші діти не завжди краще усвідомлюють ситуацію, а молодші не завжди легше переживають такі події. Важливу роль відіграє також стать, оскільки деякі злочини, скоєні росіянами, можуть мати гендерні особливості.
На жаль, існують випадки, коли депортація та остаточне переміщення дітей виявляються не найгіршими наслідками того, що сталося через дії росіян. Діти могли стати свідками жахливих воєнних злочинів, зазнати сексуального насильства або не отримати необхідної медичної допомоги вчасно. В деяких ситуаціях з ними поводилися жорстоко: співробітники ФСБ приїжджали, проводили обшуки та забирали їхніх батьків. Кожна з цих історій має свою унікальну трагедію.
Але що я хочу сказати - деякі діти демонструють героїзм і нескореність, попри ці обставини. Деякі з них висловлюють бажання й надалі допомагати захищати права інших дітей і докладати своїх зусиль для того, аби адвокатувати повернення таких дітей. Коли їх запитують про справедливість, вони кажуть, що хочуть, щоб більше дітей опинилося вдома, в Україні. Тобто вони не бажають якихось судових рішень, посадити когось за ґрати. Такого немає. Хоча, я пам'ятаю, один хлопчик мені сказав, що він би хотів знати адресу Марії Львової-Бєлової, щоб допомогти атакувати її дім.
Стан дітей після повернення змінюється з часом: відразу, через місяць, пів року та рік — це абсолютно різні переживання. У деяких випадках, через жорстоке ставлення з боку росіян, діти стикаються з реальними проблемами, такими як депресія, яка вже має медичний діагноз. В Україні їм надається психологічна підтримка, соціальні послуги та різноманітні рекреаційні активності, щоб допомогти їм відчути затишок і комфорт, як вдома.
У деяких з них, на жаль, сильно "промиті мізки". Вони усвідомлюють деякі порушення, що здійснює Росія, але є й такі, які, ставши свідками подій, не вважають, що стали жертвами. Це не лише не виправдовує їхню позицію, але й свідчить про те, що вони не сприймають ці ситуації як щось аномальне, яке безпосередньо їх стосується.
Дозвольте навести конкретний приклад. Один раз у нас була ситуація, коли дитині пощастило. Вона потрапила до навчального закладу в зоні, де діяли окупаційні сили, під впливом російських стандартів, з політичною та військовою пропагандою. Проте завдяки адекватному підходу вчительки, яка не підтримувала російську пропаганду і намагалася чинити цьому опір, ситуація виявилася не такою жахливою. Ця дитина не писала листи російським солдатам, не співала гімни Росії і не відвідувала зустрічі з військовими. Проте в навчальному закладі це було поширено. У тій самій школі, але в інших класах, на заняття приходили представники "Юнармії". Це свідчить про те, що певні порушення все ж мали місце. Але, незважаючи на це, дитина вважає, що їй пощастило, і сприймає ситуацію як звичайну, не усвідомлюючи повністю негативних наслідків політизації та мілітаризації.
Іноді трапляється, що діти, які приїжджають, заявляють, що Маріуполь – це "російське місто", а в їхній країні "укранацисти". Проте, після їхнього повернення в Україну, спеціалізовані неурядові організації ніжно проводять заняття з історії України під час реабілітаційних програм. Ці заняття не є традиційними уроками, а проходять у формі ігор. Після таких активностей діти перестають повторювати російські наративи, і ситуацію можна "виправити". Повернути дитину до звичного стану можливо, але це, безумовно, вимагає наявності відповідних програм, фінансування та часу.
Тобто так відразу, як за змахом чарівної палички - дитина перейшла кордон з Україною і повернулася до нормального життя - на жаль, не буває...
