Хто, коли і за яких умов зможе скористатися репродуктивними технологіями для зачаття, та чому державні органи планують заборонити сурогатне материнство для іноземних громадян?

Зображення: svoi.city Ембріологиня Ольга Малюта під час виконання своїх обов'язків. Що таке ДРТ?

Це сучасні методи лікування безпліддя і допомоги дорослим мати дітей. Фактично робота медиків з біоматеріалом, зокрема, створення з нього ембріонів поза тілом людини й імплантація їх у тіло жінки. Є різні форми ДРТ -- від екстракорпорального запліднення до кріоконсервації (замороження біоматеріалу) та сурогатного материнства.

Хто і як користується ДРТ і які ціни

Згідно з офіційним звітом, у 2023 році в Україні було розпочато 33 364 цикли екстракорпорального запліднення (ДРТ), що на 41,7% більше, ніж у 2022 році. Завдяки цьому на світ з'явилося 9 885 живих немовлят, про що повідомило Міністерство охорони здоров'я у своїй відповіді на запит LB.ua. Це свідчить про зростаючий попит на дану послугу. Яка ж ситуація на ринку? До початку великої війни в Україні функціонувало приблизно 47 центрів, що надавали послуги ДРТ. В рамках державної програми НСЗУ уклала контракти з близько 38 медичними закладами у 2025 році, з яких більшість — 31 — є приватними.

Якщо провести аналіз ринку, Міністерство охорони здоров'я повідомляє, що середня вартість екстракорпорального запліднення чи інтрацитоплазматичного введення сперматозоїдів в Україні коливається від €2,5 до €3,2 тисячі. З урахуванням 33 364 процедур, загальний обсяг ринку становить приблизно €80-110 млн на рік, не враховуючи сурогатне материнство. Останнє являє собою окремий сегмент, де вартість послуг становить близько €38-50 тисяч. До початку повномасштабної війни щороку народжувалося приблизно 1 500 дітей через сурогатне материнство, більшість з яких мали іноземних батьків. З 2022 року ця цифра зменшилася до приблизно 600-800 дітей на рік, що оцінюється в €25-75 млн на рік, залежно від конкретного періоду. Таким чином, загальний обсяг ринку перевищує €100 млн на рік і має тенденцію до зростання у 2023-2025 роках, частково завдяки державному фінансуванню та диверсифікації.

Законопроєкт був розроблений Міністерством охорони здоров'я. Документ отримав схвалення та пройшов доопрацювання в Міністерстві юстиції, Міністерстві фінансів, Міністерстві економіки, Міністерстві соціальної політики та інших зацікавлених центральних органах виконавчої влади.

Згідно зі словами заступника міністра охорони здоров'я Євгенія Гончара, цей документ є важливою складовою виконання зобов'язань на шляху до європейської інтеграції. У більшості європейських держав регулювання допоміжних репродуктивних технологій має чіткі рамки, включаючи правила доступу до процедур, донорства, права дітей та захист пацієнтів. Натомість в Україні єдиним спеціалізованим нормативним актом залишається наказ МОЗ № 787, виданий 9 вересня 2013 року, який потребує оновлення з урахуванням нових медичних, етичних і правових умов.

Изображение: medvoice.net Ксения Хажиленко

Ксенія Хажиленко на це каже, що "ще у 2022 році був схожий проєкт, але він отримав жорстку критику через велику кількість недоліків і його поклали в шухляду. Тепер маємо "ренесанс" фактично без правок. Ключова помилка -- відсутність консультацій з фахівцями, які справді розбираються у сфері. Україна є членом Європейської асоціації репродуктологів та ембріологів, ми не формально там, а звітуємо і працюємо за міжнародними меддокументами. У нас є спільна термінологія з європейською спільнотою. А в законопроєкті її вигадали. Тобто взялися за добру справу й наробили помилок. Хочеться думати, що через недосвідченість".

За яких обставин жінка матиме право на ДРТ

Згідно з проектом, безпліддя класифікується як проблема репродуктивної системи: жінка не здатна завагітніти протягом року після статевих контактів без використання засобів контрацепції з чоловіком. Ольга Малюта зазначає, що це визначення не враховує, наприклад, вік жінки. Безпліддя не завжди є наслідком медичних проблем.

Жінкам віком від 35 років період, протягом якого не відбулося зачаття, скорочується до шести місяців.

Світлана Шиянова зазначає, що жіноча фертильність значно зменшується після 35 років, а після 40 років цей процес відбувається ще швидше. Затримка в таких ситуаціях може позбавити жінку шансу завагітніти з використанням власних яйцеклітин.

На думку експертів, безпліддя може бути двох типів: первинне, якщо жінка ніколи не виношувала дитину, і вторинне, коли у неї вже була вагітність, але тепер вона не здатна завагітніти знову.

Зображення: facebook/dr.Svitlana.Shiyanova Світлана Шиянова проводить консультацію з пацієнткою, аналізуючи її репродуктивні можливості.

Міжнародні клінічні рекомендації, зокрема протоколи Європейської асоціації репродуктологів (ESHRE), визначають інші терміни для початку лікування безпліддя:

Після року безуспішних намагань завагітніти для жінок віком до 35 років, після півроку для тих, хто має від 35 до 40 років, а також через три місяці для жінок старше 40 років.

Це має фізіологічне обґрунтування, адже затримка на кожен місяць зменшує ймовірність досягнення успіху. У законодавчому акті вказується, що дозволяється культивування ембріонів лише після вичерпання всіх інших методів допоміжної репродукції. Проте, деякі експерти вважають, що це не відповідає реаліям сучасного репродуктивного віку. Тому норму, яка передбачає трирічне лікування альтернативними методами перед застосуванням ДРТ, медичні фахівці, опитані LB.ua, вважають такою, що не ґрунтується на доказовій медицині і може завдати шкоди пацієнткам.

Заступник міністра охорони здоров'я Євгеній Гончар відповідає, що вимогою "інших методів лікування" перед ЕКЗ хочуть забезпечити обґрунтованість меддопомоги. Безпліддя часто можна здолати медикаментозною терапією чи малоінвазивними процедурами, що безпечніше, ніж негайне застосування ЕКЗ. Однак посадовець визнає, що в деяких випадках затримка в лікуванні може призвести до втрати шансу зачати. І каже, що законопроєкт можна доопрацювати між першим і другим читаннями, щоб урахувати такі ситуації.

Згідно з пропозицією законопроєкту, донорство органів дозволяється до 49 років. Проте, особи старшого віку також можуть стати донорами, якщо отримають позитивний висновок від медичного консиліуму, що складається з трьох лікарів, після проведення відповідного медичного обстеження.

Світлана Шиянова зазначає, що сьогодні медичні заклади фокусуються на середньому віці настання менопаузи, який становить близько 50-51 року. Зазвичай програми плануються саме до цього віку. "Рішення приймається консиліумом, до складу якого входять акушер-гінеколог, терапевт або сімейний лікар, а також завідувач відділенням ДРТ. Ми ретельно оцінюємо супутні захворювання та загальний стан здоров'я пацієнтки, щоб уникнути можливих ризиків. У нашій клініці внутрішня межа встановлена на рівні 53 років: якщо сімейний лікар (терапевт) дає зелене світло на вагітність, враховуючи стан здоров'я пацієнтки. Це рішення ґрунтується на міжнародних рекомендаціях: у більшості країн допустимий вік – 45-50 років, рідше – до 53, і лише в окремих випадках – до 55".

Зображення: svoi.city Ембріологиня Ольга Малюта

Ольга Малюта каже, що фахова спільнота очікувала чітких вікових меж, а не широких винятків. Бо в нинішньому формулюванні залишається простір для суб'єктивного трактування: адже якщо навіть у 55 років консиліум визнає пацієнтку здоровою, це може створити підґрунтя для різночитань і маніпуляцій.

Материнство, яке відкладається на пізніше

Деякі медики висловили занепокоєння через те, що в законопроєкті не зазначено можливість заморожування яйцеклітин для здорових жінок, які можуть захотіти зберегти їх на випадок, коли вони будуть готові стати матерями з різних причин. У проекті закону така процедура дозволяється лише "перед початком лікування хвороби, що може негативно вплинути на якість репродуктивних клітин".

Гончар зазначає, що заморожування яйцеклітин вже стало можливим завдяки проєкту для будь-якої повнолітньої жінки, яка подає письмову заяву і готова покрити витрати самостійно: "Це чітко викладено в окремій статті, що стосується кріоконсервації (ст. 17 (2)). Стаття про збереження фертильності лише забезпечує додаткову гарантію інформування перед проведенням лікування, яке може негативно вплинути на фертильність (наприклад, онкотерапія), але не заважає іншим жінкам скористатися можливістю кріоконсервації".

За його словами, проєкт звужує саме створення ембріонів до виключних випадків лікування безпліддя. І це окрема норма, яка не блокує відтермінування материнства через заморозку ооцитів: "Щоб зняти будь-які двозначності, між першим і другим читаннями ми запропонуємо доповнити нормою, що "кріоконсервація ооцитів може здійснюватися незалежно від наявності діагнозу безпліддя"".

Зображення: кадр з відео DW. Заморожені зразки зберігаються в кріобанках. Донорство клітин для відтворення.

Чоловіки і жінки можуть стати донорами яйцеклітин і сперматозоїдів для тих, хто цього потребує. Донорські матеріали потрібні багатьом пацієнтам сфери ДРТ.

Донорами можуть бути лише молоді жінки, які здатні до репродукції. Згідно з українським законодавством, як зазначає Шиянова, обов'язковою умовою є те, що вони повинні мати хоча б одну здорову дитину, що потребує підтвердження. "Зазвичай молоді жінки погоджуються стати донорами лише за умови отримання фінансової винагороди. У різних європейських країнах це питання регулюється по-різному: в одних надають компенсацію, в інших донорство має безкорисливий характер. У запропонованих змінах чітко вказується на заборону таких виплат. Це може призвести до пошуку альтернативних форм компенсації, які можуть перейти в тінь. Крім того, в документі зазначено, що розмір винагороди визначатиме міністерство, а не клініки чи інші організації".

Прикладаючи увагу до ситуації з донацією крові та реєстрацією донорів кісткового мозку, стає очевидним, що без певних стимулів число охочих значно зменшується. Міністерство охорони здоров'я України вказує на те, що як міжнародний, так і український досвід демонструють: безкоштовна донорська модель не пов'язана з недостатньою кількістю донорів, а базується на довірі, безпеці та етичних нормах. "Система донорства крові в Україні є яскравим прикладом: навіть в умовах повномасштабної війни наша країна жодного разу не імпортувала донорську кров. Це свідчить про те, що всі потреби медичної системи задовольняються за рахунок добровільних донорів. Такий досягнення стало можливим завдяки тому, що система функціонує на основі солідарності, а не комерційних інтересів. Більш того, міжнародні організації, такі як ВООЗ і Рада Європи, настійно рекомендують відмовитися від фінансових стимулів у донорстві репродуктивних клітин. Грошові виплати можуть призвести до серйозних проблем, таких як тиск на уразливі верстви населення, комерціалізація людського тіла та недоброчесність у процесі відбору донорів. Водночас безкоштовне донорство гарантує етичні принципи, добровільність вибору та вищу якість матеріалу, оскільки донори діють на основі щирого бажання допомогти, а не лише через фінансовий інтерес".

Проект закону передбачає можливість як анонімного, так і відкритого донорства біологічних матеріалів, включаючи донорство від родичів. У випадку, якщо жінка має високий репродуктивний потенціал і бажає стати донором яйцеклітин для своєї сестри, цей законопроект надає таку можливість.

Фото: mou.today

Проте необхідно зазначити, що яйцеклітини можуть надавати лише жінки, які є потенційними матерями, тоді як сперму постачають чоловіки, що є потенційними батьками. Це допоможе знизити ризики, пов'язані з можливими генетичними ускладненнями, а також запобігти випадкам інцесту.

У клініках також існує практика донорства ембріонів. Наприклад, пара використала донорські клітини, народила дитину і в неї залишилися якісні ембріони. Якщо вони не планують їх використати, можуть подарувати іншим.

Шиянова зазначає, що в багатьох медичних закладах, зокрема в "Добробуті", зазвичай переноситься лише один ембріон. Перенос двох ембріонів застосовується лише в особливих ситуаціях. Лікарі відзначають, що донація ембріонів найчастіше стає порятунком для жінок, які не мають можливості завагітніти самостійно. Проте саме ця процедура підпадає під заборону в новому законопроєкті. Всі якісні ембріони, які більше не планують використовувати, повинні бути знищені.

Так документ обмежує багатьох людей, які стикаються із серйозними репродуктивними проблемами, зазначає Світлана Шиянова. За її словами, це особливо болісно для пар, де безплідні обоє партнерів, і одиноких жінок старшого віку, які потребують і донорської яйцеклітини, і донорської сперми. Ці пацієнти можуть утратити шанс на батьківство.

Інші медичні працівники також поділяють цю точку зору. Проте юристи мають іншу перспективу. За словами Скалецької, заборона на безкоштовну передачу біологічного матеріалу має на меті запобігти можливості перетворення ембріонів на товар на ринку, що суперечить принципам біоетики та повазі до людської гідності.

Изображение: AdvokatPost Зоряна Скалецька

МОЗ теж говорить про ризики комерціалізації: "Розуміємо гуманний сенс ембріодонації: бажання дати шанс на життя й материнство. Водночас проєкт свідомо обирає медичну модель з обов'язковим генетичним зв'язком з одним з батьків, щоб захистити права дитини, уникнути спорів про походження й громадянство, запобігти комерціалізації та зловживанням, гарантувати повну простежуваність. Ми відкриті до дискусії про вузький, суто альтруїстичний коридор після оцінки етичних, правових і демографічних наслідків".

Чи має дитина право на щось від донора? Як зазначає Гончар, відповідно до Сімейного кодексу України, донор не отримує статусу батька або матері. Ця положення чітко відокремлює біологічне походження дитини від юридичного батьківства, забезпечуючи захист прав усіх учасників у процесі репродуктивної допомоги.

Чи можуть приватні клініки з репродуктивної медицини зникнути?

Документ стверджує, що забороняється використання репродуктивного матеріалу людини та ембріонів з метою отримання фінансової чи іншої вигоди. В свою чергу, ембріологиня Ольга Малюта зауважує, що в багатьох європейських країнах існує практика компенсації ризиків для донорів. Це не є оплатою за біоматеріал, а скоріше відшкодування витрат і ризиків, які можуть виникнути під час медичних процедур.

Є положення Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, додає Скалецька. Там зазначено: тіло людини та його біологічні матеріали не можуть бути джерелом фінансової вигоди. Це правило поширюється на донорів, сурогатних матерів і будь-яких інших учасників репродуктивних процедур.

"Чимало медичних спеціалістів вважають цей аспект можливим обмеженням приватної практики та націоналізацією галузі. Адже в Україні близько 95% репродуктивної медицини функціонує в приватному секторі," – зазначає Ольга Малюта. "Ми трактуємо це як неудачу у формулюванні, оскільки в іншому випадку це просто ускладнить нашу діяльність," – додає її колега Ксенія Хажиленко.

Гончар пояснює, що заборона на отримання фінансової або іншої вигоди стосується лише репродуктивного матеріалу та ембріонів (наприклад, їх продажу, купівлі, торгівлі чи посередництва), а не вартості медичних послуг.

Check out this post on Instagram!

A post from Світлана Шиянова Репродуктолог (@dr.svitlana.shiyanova) has been shared.

Отже, донорство є безкоштовним, однак донорам відшкодовуються витрати, пов'язані з транспортом, харчуванням, підготовкою, відновленням, а також втраченими доходами. У разі шкоди здоров'ю передбачено лікування та інші компенсації, які зазначені в нотаріальному договорі. "Оплачується не "дитина" або "матеріал", а витрати та медичні послуги відповідно до угоди і в межах етичних норм," - зазначає він. - "Мова не йде про жодну "націоналізацію". Цей проєкт не створює державної монополії і не заважає приватним програмам, а встановлює однакові умови для всіх учасників."

Українці матимуть можливість обирати, чи скористатися державною програмою, чи оплачувати лікування самостійно. Від початку 2025 року 5 043 українки отримали послуги з лікування безпліддя за рахунок держави. Для порівняння, у 2024 році таких жінок було 1 995. Лише в перші шість місяців 2025 року 1 468 жінок стали вагітними. На реалізацію програми в 2025 році виділено більше 380 млн грн. У проєкті держбюджету на наступний рік передбачено продовження програми ДРТ через Національну службу здоров’я України (НСЗУ).

Обмеження для передімплантаційної генетичної діагностики

Суперечливим пунктом законопроєкту є обмеження передімплантаційної генетичної діагностики (PGT). Тобто тестування ембріона до того, як його помістять у тіло жінки.

Документ надає можливість проводити тестування ембріонів лише за умови, що існує інформація про спадкові хвороби у партнерів. У той же час, жінки старшого віку або ті, що пережили кілька викиднів, можуть ризикувати упустити свій єдиний шанс на народження здорового малюка.

Як зазначає Ксенія Хажиленко, близько 90% хромосомних аномалій не є спадковими; вони виникають внаслідок вікових змін або випадкових мутацій під час клітинного поділу. Це означає, що навіть жінки, які можуть завагітніти природним шляхом, можуть стикатися з повторними викиднями через відсутність скринінгу ембріонів.

Передімплантаційна генетична діагностика, за словами Світлани Шиянової, потрібна і жінкам, які можуть завагітніти, але мають невиношування вагітності: у них відбувається завмирання на ранніх термінах, і без такої діагностики допомогти неможливо.

У таких випадках ЕКЗ з генетичним тестуванням -- єдиний ефективний варіант, який дозволяє не лише досягти вагітності, а й зменшити ризик хромосомних патологій, викиднів і неонатальних втрат, кажуть лікарки.

Зображення: parens.com.ua Процедура екстракорпорального запліднення (ЕКЗ)

На думку Ольги Малюти, в документі відсутня інформація про моногенне тестування ембріонів, яке передбачає виявлення конкретних спадкових мутацій, зокрема муковісцидозу, спінальної м'язової атрофії, фенілкетонурії та інших. Ці тести є важливими, оскільки вони допомагають уникнути народження дитини з серйозними спадковими захворюваннями у пар, які можуть бути носіями мутацій, навіть не підозрюючи про це.

Євгеній Гончар зазначає: "У документі чітко вказується, що перед ембріотрансфером може проводитися попередня діагностика ембріона за медичними показаннями, зокрема для виявлення певних вад (хромосомних аномалій). Це означає, що PGT-A та PGT-M дозволені при наявності медичних показників".

Чиновник зазначає, що вибір статі ембріона з немедичних причин заборонений, за винятком випадків, коли це необхідно для запобігання спадковим захворюванням, пов'язаним зі статтю, таким як гемофілія чи синдром Х-фрагільного гена. За його словами, ця норма щодо статі часто неправильно інтерпретується як загальна заборона на прегравідаційне генетичне тестування (PGT), хоча насправді йдеться про різні аспекти.

Гончар зазначає, що у тексті відсутні будь-які норми, які б зобов'язували клініку переносити найімплантабельніший ембріон, незалежно від його генетичного стану. Натомість акцент робиться на необхідності отримання інформованої згоди, яка повинна містити інформацію про ризики, кількість ембріонів, що підлягають перенесенню, а також про подальше поводження з іншими ембріонами, включаючи їх кріоконсервацію. Це означає, що перенесення будь-якого ембріона відбувається виключно на основі усвідомленого рішення пацієнтки спільно з лікарем. У випадку, коли немає показань для проведення пренатальної генетичної діагностики, не допускається дискримінаційний відбір ембріонів. Наприклад, у ситуаціях, пов'язаних із підозрою на трисомію 21 (синдром Дауна), якщо аномалія не заважає розвитку ембріона, проект не передбачає "обов'язкового" відсіву такого ембріона виключно через його генетичний статус. Водночас клініка не зобов'язана переносити його, якщо пацієнтка не дає на це згоду. Клініка має право відкласти перенесення ембріона (з можливістю кріоконсервації) та здійснювати відбір ембріонів лише за медичними показаннями, що може бути детально регламентовано у підзаконних нормативних актах.

Зображення: victoriaclinic.com.ua Кріоконсервація ембріонів Якщо закон буде прийнято, які наслідки це матиме для пар?

Власниками людського ембріона вважаються подружні пари. Генетичними батьками можуть бути визнані у двох ситуаціях:

Подружжя, що складається з чоловіка та жінки, може створити ембріон з репродуктивних клітин обох або лише одного з них. Це означає, що дитина матиме генетичний зв'язок принаймні з одним із батьків. Також існує можливість для самотньої людини, яка використовує репродуктивні клітини донора для створення ембріону; важливо, щоб ця особа також мала генетичний зв'язок із дитиною.

Для осіб, які перебувають в статусі одиноких, документ передбачає можливість стати власником ембріона лише за особливих обставин:

якщо ембріон культивується після смерті іншої особи за заявою на розпорядження репродуктивними клітинами; або якщо є письмова заява другого з подружжя щодо розпорядження ембріоном після смерті одного з пари.

Врегулювання використання біоматеріалів загиблих, зокрема військових, є важливим плюсом документу, каже Ксенія Хажиленко: "Пам'ятаєте скандал 2023 року, коли хотіли автоматично утилізувати матеріал загиблих? Тоді ми добилися змін, але чіткої процедури так і не було. Зараз прописали механізм, на якій підставі дружина чи родина може звертатися до клініки, як юридично оформлювати подальші кроки. Це значний крок уперед".

Важливо зазначити, що пара повинна мати офіційну реєстрацію. "На сьогоднішній день законодавство вимагає юридичного оформлення прав на ембріон через сімейні або спадкові відносини. Необхідність офіційного шлюбу обумовлена потребою в захисті прав усіх учасників, включаючи дитину", — відзначає Євгеній Гончар.

Фото: скрин відео Євгеній Гончар

Проте, як зазначає представник органу, якщо обидва партнери в шлюбі більше трьох років і після лікування не мають гамет, їм дозволяється імплантація ембріона, створеного з використанням матеріалу від двох анонімних донорів.

Які наслідки матиме прийняття цього законопроєкту для жінок, які живуть самостійно?

Законопроєкт не передбачає визначення безпліддя для самотніх жінок. Наприклад, коли у жінки немає партнера, але вона хоче дитину. Або коли вагітність не настає після шести спроб внутрішньоматкової інсемінації (ВМІ) з використанням донорської сперми.

Також варто знову наголосити, що жінка, яка є одинокою і не має життєздатних яйцеклітин, не зможе скористатися донорськими ооцитами та спермою для реалізації програми, оскільки у дитини не буде біологічного зв’язку з нею.

Ксенія Хажиленко пригадує, що нещодавно до неї прийшла пацієнтка, військова, самотня жінка старшого віку: "Вона планувала програму з донорськими клітинами, яка коштує дорого. Я запропонувала їй використати "відказні" ембріони -- розморозити їх і перенести, що коштує в рази дешевше. Це був би шанс для неї, і клініка з цього нічого не отримує. Тепер це буде заборонено. Така норма практично забороняє самотнім жінкам старшого віку мати дітей. А таких стає дедалі більше через війну. І замість того, щоб підтримати їх, держава ще більше обмежує. Це одна з найбільших катастроф у законопроєкті".

Чому уряд іде на це? "Одна з головних ідей -- зберегти хоча б мінімальний генетичний зв'язок між дитиною та особою, яка ініціює ДРТ. Дозвіл на створення ембріонів без генетичного зв'язку відкриє шлях до комерційного використання технологій, наприклад, "замовлення" дитини без участі генетичних батьків або створення ембріонів для передачі третім особам. Такий сценарій розглядається як етичний і правовий ризик", -- пояснює Євгеній Гончар.

Комбінація використання донорських яйцеклітин та донорської сперми доступна лише для пар, у яких обидва партнери мають підтверджену відсутність власних статевих клітин, і тільки за наявності медичних показань.

Зображення: facebook/dr.Svitlana.Shiyanova Світлана Шиянова проводить консультацію, присвячену оцінці репродуктивних можливостей жінки.

Ось які варіанти доступні для самотніх жінок:

використання власних ооцитів (разом із донорською спермою, за необхідності); замороження власних яйцеклітин "на потім" – за умови наявності письмового звернення.

Гончар додає, що усиновлення залишається повноцінним механізмом для тих, хто не має можливості реалізувати батьківство через ДРТ: "Ми поважаємо вибір кожної жінки і маємо забезпечити безпечний, етичний і справедливий доступ до ДРТ. Тому в проєкті закладено "медичну модель" як перший крок: ДРТ -- насамперед як лікування безпліддя, а не як конструктор батьківства".

Сурогатне материнство недоступне для іноземців.

Цей документ описує термін "сурогатна мати", що означає жінку, яка носить чужий ембріон і після народження передає дитину законним батькам. У тексті ця концепція позначається як "материнство за замовленням". Важливо зазначити, що при цьому має існувати генетичний зв'язок ембріона з принаймні одним із батьків. За інформацією Міністерства охорони здоров'я, така практика поширена в багатьох країнах Європейського Союзу.

Важливо, що документ змінює одну з ключових речей у сурогатному материнстві - є вимога, щоб подружжя або хоча б один із пари був громадянином України. Тобто якщо пара іноземців хоче, аби українська жінка стала сурогатною мамою їхній біологічній дитині, цього вже не станеться у разі ухвалення документу.

А це, судячи з даних МОЗу, основа сурогатного материнства в країні. До повномасштабної війни офіційно Мін'юст зафіксував 1 499 народжень через замінне материнство у 2019 році, із них 1 418 (приблизно 95%) у батьків-іноземців. Тобто це десь 1,4-1,6 тисячі вагітностей/рік через сурогатне материнство, переважно для іноземних сімей. Паралельно галузеві/міжнародні оцінки говорили про ~2 000 - 2 500 дітей на рік (різниця пояснюється неповнотою реєстрації та різними визначеннями).

Зображення: facebook/Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини.

Протягом перших 18 місяців повномасштабної війни в Україні з'явилося на світ понад 1 000 дітей завдяки сурогатному материнству, що складає приблизно 600-800 новонароджених щороку. Більшість з них стають батьками іноземці. Зараз програми функціонують у більш безпечних регіонах і частково відновлюють свою діяльність, але до довоєнних показників ще далеко.

Які причини спонукають уряд до таких дій?

За Конвенцією Ради Європи про права людини і біомедицину, використання людського тіла та його матеріалів для фінансової вигоди заборонене. Зоряна Скалецька каже, що це правило прагне уникнути експлуатації осіб, які перебувають у матеріально вразливому становищі: "Коли людина використовує своє тіло для отримання грошей, часто це пов'язано з її вразливістю. Їй потрібні кошти вирішити свої проблеми. Якщо допускаємо комерціалізацію, то створюємо механізм експлуатації людей, які перебувають у скруті".

Згідно з висловлюваннями Євгенія Гончара, в Директиву (ЄС) 2024/1712 було включено питання експлуатації сурогатного материнства до списку форм торгівлі людьми. У резолюції Європарламенту сурогатне материнство також зазначається як одна з форм експлуатації, що підпадає під регулювання законодавства ЄС щодо боротьби з торгівлею людьми. Документ підкреслює, що міжнародні угоди про сурогатне материнство можуть призводити до випадків торгівлі людьми та продажу дітей. Таким чином, експлуатація сурогатного материнства чітко окреслена як форма торгівлі людьми. Проте залишається безліч питань, які досі не отримали вирішення в ЄС, зокрема, як точно визначити, що слід вважати торгівлею людьми, а що - ні.

Європейський суд з прав людини у справі Mennesson v. France та в своїй Консультативній думці (P16-2018-001) підкреслив, що держави мають забезпечити механізм визнання правового зв'язку між дитиною та її батьками, що висвітлює правові суперечності в міжнародних угодах. У сфері приватного міжнародного права Гаазька конференція реалізує окремий проєкт, присвячений питанням батьківства та сурогатного материнства, що виникають внаслідок цих колізій.

Схожий тренд спостерігається й в інших країнах. У Таїланді, після скандалів 2014-2015 років, було введено заборону на комерційну сурогатність для іноземців, яка діє з 2015 року. В Індії, з 2015 по 2021 рік, поступово закривалися комерційні та міжнародні програми, залишивши можливість лише для "альтруїстичних" варіантів для своїх громадян.

Україна стала свідком значних криз у сфері безпеки та документування: у 2020 році десятки новонароджених опинилися в київському готелі через COVID-локдауни, а в березні 2022 року діти перебували в укриттях столиці, поки їхні іноземні батьки не могли приїхати. Цей документ знімає з України тягар "репродуктивного туризму" в умовах війни. За словами Гончара, це є практичним обґрунтуванням для обережності уряду щодо міжнародної комерційної сурогатності.

Изображение: EPA/UPG

У медичному середовищі висловлюють побоювання, що введення заборони на сурогатне материнство для іноземців може суттєво зашкодити прогресу репродуктивної медицини в Україні, яка наразі активно розвивається.

Світлана Шиянова спокійно коментує ситуацію: "У разі введення обмежень для іноземців в Україні це може негативно позначитися на фінансових надходженнях деяких клінік та агентств, які займаються програмами сурогатного материнства. Ці програми є досить дорогими, і іноземні пацієнти складають значну частину їхнього клієнтського контингенту. Проте стверджувати, що галузь переживає "занепад", було б неправильно. Головним напрямком діяльності клінік з ДРТ залишаєтся лікування безпліддя українських пацієнтів. Наразі цю сферу підтримує держава: у рамках медичних гарантій від Національної служби здоров'я України жінки до 40 років можуть безкоштовно отримувати допоміжні репродуктивні технології. Цей аспект є пріоритетним і продовжить динамічно розвиватися. Тож навіть якщо сурогатне материнство для іноземців буде заборонено, загальний розвиток галузі не зупиниться. Найбільше постраждають саме агентства та клініки, що спеціалізуються на таких програмах. А для інших учасників ринку основний фокус залишиться незмінним: надання допомоги українським пацієнтам, які страждають від безпліддя."

Вона продовжує залишатися. Закон встановлює, що сурогатне материнство має бути виключно альтруїстичним, тобто безкоштовним. Це правило діє, якщо обидва партнери є громадянами України, або хоча б один з них. Однак, якщо серед пари лише один українець, то для можливості скористатися сурогатним материнством, вони повинні бути в офіційному шлюбі не менше трьох років. Це рішення прийнято для того, щоб уникнути випадків фіктивних шлюбів.

Крім того, скористатися послугами сурогатного материнства не зможуть:

подружжя, якщо один із них є громадянином України, а інший -- громадянином держави, де сурогатне материнство заборонене; пари, де один є іноземцем, а інший -- особою без громадянства; одинокі іноземці чи особи без громадянства.

Стосовно фінансових питань, генетичні батьки мають обов'язок забезпечити жінку протягом усіх дев'яти місяців вагітності. Вони повинні виплатити їй компенсацію за виношування та народження дитини, розмір якої не може бути меншим за середню заробітну плату в Україні. Крім того, вони зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану її здоров'ю внаслідок вагітності. Водночас, максимальна сума компенсації не встановлена.

Зображення: pexels/Yan Krukau Відмовлення біологічних батьків від дитини в контексті сурогатного материнства.

Впродовж багатьох років обговорюється страх, що виникає у зв'язку з можливістю відмови генетичних батьків від дітей, якщо вони не відповідатимуть їхнім очікуванням, що може призвести до того, що діти опиняться в інтернатах. У нинішньому законопроекті така відмова кваліфікується як "юридично недопустима". Проте, як зазначає Скалецька, відсутній правовий механізм для покарання за її порушення. Діючий Сімейний кодекс дозволяє батькам відмовитися від своїх дітей, зокрема через "вікна життя".

Як зазначає Зоряна Скалецька, Україна підписала Конвенцію ООН про права дитини, в якій акцентується на пріоритетності найкращих інтересів дитини. Якщо ж батьки фактично ухиляються від виконання своїх обов’язків по догляду, примусове утримання їх у ролі батьків суперечить цим інтересам.

На це Євгеній Гончар каже, що ключовим для контролю є не нагляд за кожним кроком батьків, а юридична фіксація їхнього батьківства ще до або в момент народження дитини. Типова форма договору, що регулює такі ситуації, затверджується урядом і містить істотні умови та розділ про відповідальність сторін. На практиці, після реєстрації батьківства, будь-яка спроба залишити немовля не буде кваліфікуватися як "відмова", а як кримінальне правопорушення. Це може бути залишення дитини в небезпеці (ст. 135 ККУ) або злісне невиконання батьківських обов'язків (ст. 166 ККУ). В таких випадках ситуація потрапляє в компетенцію правоохоронних органів, служб у справах дітей та суду, а не медустанов. Заява про відмову в пологовому будинку не має юридичної сили і не припиняє батьківських прав.

Заборона на вирощування ембріонів для наукових цілей.

У фахівців є питання і до цього положення. Адже дослідження ембріонального матеріалу важливе для руху вперед і вдосконалення технологій, підвищення ефективності програм ДРТ та зниження ризиків ускладнень.

Викликає питання і обмеження, за яким матеріал для досліджень дозволили передавати лише в установи Національної академії медичних наук України. Хоча саме в приватному секторі останніми роками відбувалася більшість практичних наукових напрацювань.

Зображення: надано ММ "Добробут" у Центрі репродуктивної медицини Добробуту.

"У цьому проєкті категорично заборонено вирощування ембріонів для наукових досліджень; їх можна створювати виключно з медичною метою. Перед перенесенням ембріонів можливе проведення генетичної діагностики лише за наявності медичних показань. Такі заходи обумовлені етичними принципами: пріоритетом є інтереси дитини, повага до ранніх етапів людського життя та запобігання комерційній експлуатації ембріонів. Наша мета — чітко відокремити медичне лікування від експериментальної діяльності," — розповідає Гончар.

Водночас, цей законопроєкт не обмежує наукові дослідження в сфері репродуктивної медицини в цілому. Дослідження яйцеклітин, сперми та тканин залишаються дозволеними. Вони можуть бути передані не тільки в установи Національної академії медичних наук, але також і в навчальні заклади вищої освіти. Гончар зазначає, що список можливостей готові розширити після консультацій з фахівцями у відповідній галузі між першим та другим читаннями.

Кому ще не нададуть можливість здійснювати ДРТ?

Законопроєкт передбачає, що до програм допоміжної репродукції не можуть бути допущені ті, які:

Люди, які позбавлені батьківських прав за рішенням суду, якщо ці права не були відновлені; особи з непогашеною або незнятою судимістю за кримінальні злочини; особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними; а також ті, хто має захворювання, що перешкоджають використанню методик ДРТ, визначених Міністерством охорони здоров'я, і потребують постійної допомоги з боку інших.

Це викликало тривогу серед деяких представників медичної спільноти — як заклади охорони здоров'я можуть перевіряти такі дані, якщо не мають доступу до відповідних реєстраційних систем? Юрист Зоряна Скалецька зазначає, що це не є обов'язком медичних установ. Якщо вимога прописана в законодавстві, то відповідальність за надання підтверджуючих документів покладається на пацієнтів. Таким чином, особа, яка звертається за ДРТ, повинна надати витяг з реєстру судимостей або інші документи, що свідчать про відсутність юридичних обмежень.