Імперативний мандат: чи є це інструментом народного контролю, чи ж формою партійного підпорядкування?

Результати його впливу ясно демонструють очевидну істину: це атака на демократичні процеси, що перетворює місцеве управління на інструмент партійних лідерів, а не представників громадськості.

Я неодноразово висловлювала свою думку про імперативний мандат — саме з цієї причини я колись відмовилася підтримувати новий Виборчий кодекс. І вважаю, що моя позиція була правильною. Адже результати його реалізації лише підкреслюють очевидне: це серйозний удар по демократичному процесу, який перетворює місцеве самоврядування на інструмент впливу партійних лідерів, а не представників громади.

Впровадження імперативного мандату суттєво ослабило місцеве самоврядування: у численних радах спостерігається блокування або ускладнення роботи, нестача кворуму, внутрішні суперечки та неможливість прийняття важливих рішень для громади. Як наслідок, справжнє представництво інтересів населення було втрачено.

У розвинених демократичних країнах імперативний мандат не використовується, оскільки він замінює представницьку роль депутатів партійною дисципліною, що обмежує їх здатність діяти на благо громадян.

Політичні сили застосовують цю норму як засіб тиску, примушуючи "незручних" депутатів відмовлятися від своїх мандатів.

Виборці, в свою чергу, фактично не мають змоги відкликати своїх депутатів — цей процес є надзвичайно ускладненим, регламентованим і залежним від партійної системи, що робить його малоефективним. Яскравим свідченням цього є те, що за весь термін роботи чинних рад жоден депутат не був відкликаний за ініціативою народу.

Це грубе порушення принципу народного представництва. Адже саме люди делегують депутату повноваження, а не партійний офіс.

Цю тему неодноразово підкреслювали міжнародні організації. Зокрема, Венеційська комісія вважає, що це суперечить європейським демократичним нормам. Нещодавно, вперше з моменту введення імперативного мандата, свою думку висловив і Європейський суд з прав людини у справі "Томенко проти України".

Суд ухвалив, що ініційоване партією дострокове припинення повноважень депутата стало порушенням права на вільні вибори та принципу верховенства права. Це рішення стосується не лише конкретного випадку, а підкреслює системну проблему, коли партійна дисципліна переважає над свободою представництва.

ЄСПЛ чітко заявив: депутат складає присягу народу, а не партії. Мандат належить народу, і тільки він має право вирішувати його долю. Цю позицію поділяють і Парламентська асамблея Ради Європи, і Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини.

На одному з останніх пленарних засідань я вкотре виступила з критикою імперативного мандата під час обговорення законопроєкту №13318, який стосується удосконалення процедури оскарження відкликання депутатів місцевих рад за народною ініціативою та заміщення тих, чиї повноваження достроково припинено.

Удосконалення процедури відкликання депутатів за імперативним мандатом насправді є поліпшенням вже існуючої недемократичної норми. Політичні партії мають бажання швидко позбавляти депутатів їхніх мандатів на власний розсуд. Сьогодні процедура може затягуватися на кілька місяців або навіть до року через судові розгляди, що дає можливість місцевим радам продовжувати свою діяльність. Проте запропоновані зміни дозволять здійснювати відкликання майже миттєво, що може призвести до автоматичного блокування роботи ради. Така "покращена" процедура повинна служити не інтересам партій, а громадянам, які обрали свого представника.

Приємно, що парламент врахував мої доводи і законопроєкт не був схвалений.

Також, наголошу, що і скасування прямих виборів старост фактично усунуло жителів сіл від впливу на управління своєю територією. Депутати зосереджують увагу переважно на центральних садибах, а малі села залишаються без голосу у вирішенні важливих питань.

Впевнена, що необхідно внести корективи до Виборчого кодексу:

анулювати або значно зменшити обов'язковий мандат;

Переглянути мінімальний поріг для партійної участі: підвищити його до 50 000 виборців замість поточних 10 000, або ж повністю ліквідувати вимогу щодо обов'язковості партійності на рівні місцевих громад, за винятком обласних центрів.

відновити прямі вибори старост та законодавчо закріпити їхні повноваження, у тому числі у сфері бюджету.

Місцеве самоврядування має працювати для людей та громади, а не на політичні партії. Зміни до Виборчого кодексу повинні повернути справедливість у представництво і дати голос кожному селу та кожному мешканцю.