Истец оспаривал свое отцовство, однако отказался предоставить биологические образцы для проведения генетической экспертизы. Как завершилась эта ситуация?

Ровенский апелляционный суд рассмотрел дело, где истец оспаривал отцовство, однако от предоставления биологических образцов на проведение назначенной судом генетической экспертизы отказывался. Это и послужило основанием для отказа местным судом в удовлетворении иска об оспаривании отцовства, исключении сведений о личности отца из актовой записи о рождении ребенка. Об этом сообщает пресс-служба суда.

У нетривалому шлюбі у сторін народилася дитина. Після його розірвання суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з позивача аліментів на користь колишньої дружини на її утримання.

Однак чоловік подав позов до суду, оскаржуючи своє батьківство, і вимагав вилучити інформацію про батька з запису про народження дитини.

Ухвалою місцевого суду було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, а витрати на її проведення покладено на позивача, який ініціював звернення до суду.

Позивач, хоч і відвідав експертну установу, відмовився надати генетичний матеріал і заявив, що не має наміру покривати витрати на молекулярно-генетичну експертизу. У зв'язку з цим, місцевий суд відмовив у задоволенні його позову, оскільки він не зміг надати належні та допустимі докази жодної з обставин, на які посилався як на підставу для своїх вимог. Крім того, подаючи клопотання про проведення експертизи, він не використав свої права добросовісно.

Позивач, незгодний із вердиктом місцевого суду, вирішив оскаржити його в Рівненському апеляційному суді. Він вимагав скасування рішення та повного задоволення своїх позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції відмовив позивачеві у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 136 Сімейного кодексу України, особа, яка визнана батьком дитини згідно зі статтями 122, 124, 126 та 127 цього Кодексу, має право оскаржити своє батьківство. Для цього вона може подати позов з вимогою про виключення свого імені з акта про народження дитини як батька.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" зазначено, що предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), рішення якого є джерелом правових норм відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зазначив, що на сьогоднішній день ДНК-тест виступає єдиним науково обґрунтованим методом для точного встановлення батьківства відносно конкретної дитини. Його доказова сила значно перевищує будь-які інші докази, що надаються сторонами для підтвердження або заперечення оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі "Калачова проти Росії" від 7 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Результати генетичної експертизи відіграють ключову роль у вивченні питання батьківства. Проте важливо враховувати положення частин 2 та 3 статті 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), відповідно до яких жодні докази не мають заздалегідь визначеної сили для суду.

У справі, що розглядалася в апеляційному суді, місцевий суд виніс ухвалу про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. Проте позивач відмовився від фінансування даної експертизи та не надав експертові необхідний генетичний матеріал.

З повторними клопотаннями про проведення експертизи позивач до суду не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Вказане положення процесуального права є обов'язковим щодо правових наслідків, якщо учасник справи ухиляється від надання експертам необхідних документів або від іншої участі в експертному дослідженні. Законодавець передбачив спеціальну санкцію для тих осіб, які уникнули участі в експертизі. Важливо в таких випадках довести, що ухилення було свідомим, що унеможливлює проведення експертизи, необхідної для отримання відповіді на запитання, яке має значення для них. Це може призвести до того, що суд визнає факт, для з'ясування якого була призначена експертиза, або ж відмовить у його визнанні.

Зазначений юридичний висновок міститься у рішення Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22) та інших аналогічних справах.

Суд першої інстанції, встановивши, що причиною не проведення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства позивача щодо дитини є його відмова від надання біологічних зразків для проведення експертизи та її оплати, дійшов правильного висновку про ухилення відповідача від проведення експертизи, як підстави не визнання у порядку ст. 109 ЦПК України факту, для з'ясування якого призначалася експертиза -- спростування батьківства позивача.

Оскільки відповідач не представив жодних доказів на підтримку своїх вимог ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції, місцевий суд обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його заяви. У зв'язку з цим Рівненський апеляційний суд залишив рішення, яке оскаржувалося, без змін.

Рішення Рівненського апеляційного суду, ухвалене 19 грудня 2024 року у справі номер 563/67/24 (провадження номер 22-ц/4815/1428/24).