Історія Марії да Пенья: на її ім'я було названо бразильський закон, що бореться з домашнім насильством.

Марія да Пенья тримає в руках свою книгу, де ділиться своєю історією під назвою "Я вижила, я можу розповісти". Фото: José Cruz/Agência Brasil, використано з дозволу.

У 1983 році бразильська біофармацевтка Марія да Пенья Майя Фернандес стала жертвою двох нападів на своє життя у власному домі. Перший інцидент залишив її паралізованою від талії вниз, коли під час сну в неї вистрілили. А під час другого замаху її ледь не вбило електричне ураження у ванній кімнаті.

У 1991 році Пенья стала свідком того, як судовий процес, який визнав її колишнього чоловіка винним у цих нападах, був скасований. Через п'ять років новий суд знову визнав його винним, але він вийшов на свободу. Лише через 19 років і шість місяців, ризикуючи втратити термін давності, його вдалося заарештувати. У 2006 році її ім'я стало одним з найвідоміших у Бразилії, коли його пов'язали з федеральним законом, спрямованим на захист жінок від домашнього та сімейного насильства.

Шлях між епізодами насильства, що змінили її життя, і законом, який намагається уникнути такого типу злочинів, став можливим головним чином завдяки міжнародному тиску, визнає Пенья у відео-розмові з Global Voices. У 2001 році Міжамериканська комісія з прав людини (МКПЛ) засудила Бразилію за недбалість і бездіяльність у її справі, і це призвело до створення закону.

Ім'я Пеньї тепер також пов'язане з поліцейськими патрулями та іншими заходами державної політики щодо гендерного насильства в країні. Однак опитування, проведене Сенатом Бразилії у 2023 році, показало, що три з чотирьох бразильських жінок знають мало або взагалі нічого не знають про сам закон. Воно також показало, що близько 30 відсотків жінок у Бразилії зазнали домашнього насильства з боку чоловіка.

У нещодавньому річному звіті Бразильського форуму з питань громадської безпеки за 2024 рік відзначено зростання всіх форм насильства проти жінок. Зокрема, зафіксовано збільшення випадків домашнього насильства на 9,8% та на 9,2% – замахів на вбивство.

У березні минулого року бразильський уряд оголосив про намір подати позов проти компанії, що займається виробництвом контенту, через публікацію дезінформації стосовно судового процесу, який завершився засудженням нападника на Пенью. Генеральна прокуратура підкреслила, що цей контент "може підбурювати до ненависті, сприяти новим порушенням прав жертви та порушувати колективні інтереси всіх жінок, які звертаються до державної політики, що базується на законі Марії да Пеньї".

Майже через 20 років після прийняття закону президентом Луїсом Інасіу Лулою да Сілвою 80-річна Марія да Пенья оцінює пройдений нею шлях, його наслідки та майбутнє:

Of course! Please provide the text you would like me to make unique.

Global Voices (ГВ): Яким був шлях до прийняття закону?

Maria da Penha (MP): Eu experimentei na pele a dor da violência doméstica e passei por uma tentativa de homicídio, levando muitos anos até que meu agressor fosse responsabilizado. Durante esse longo período, senti como se estivesse abandonada pelo Estado. Foi somente quando meu caso foi levado ao âmbito internacional, através de uma denúncia feita pelo movimento de mulheres do país, pelo Cejil (Centro pela Justiça e o Direito Internacional) e pelo Cladem à Organização dos Estados Americanos (OEA), que a Comissão Interamericana de Direitos Humanos (CIDH) conseguiu pressionar o Brasil a estabelecer uma legislação específica.

Em 2001, a OEA apresentou seu relatório conclusivo, no qual fez diversas recomendações e pediu que o caso fosse finalizado, garantindo a punição do autor da agressão.

Марія да Пенья (МП): Я була жертвою домашнього насильства, пережила спробу вбивства, і знадобилися роки, щоб агресор був покараний. Весь цей час я відчувала себе осиротілою з боку держави. Лише коли мій випадок вийшов на міжнародний рівень, коли жіночий рух, Cejil (Центр правосуддя та міжнародного права) та Cladem (Комітет Латинської Америки та Карибського басейну із захисту прав жінок) подали скаргу до Організації американських держав (ОАД), Міжамериканська комісія з прав людини (МКПЛ) змусила Бразилію створити відповідний закон.

У 2001 році ОАД у своєму підсумковому звіті зробила кілька рекомендацій, закликаючи завершити судовий процес і покарати агресора.

ГВ: А яким чином це питання було обговорено з парламентом та урядовими структурами?

MP: Em 1983, fui vítima de uma tentativa de homicídio, e quase uma década depois ocorreu o primeiro julgamento do caso. O réu foi considerado culpado pelo júri popular com uma votação de seis a um. Logo após, seus advogados protocolaram um recurso, argumentando que a decisão estava em desacordo com as evidências apresentadas nos autos.

Em outras palavras, o processo que teve seu início adiado por três ocasiões, ao ser proferida a decisão, os defensores retiram um documento de seus bolsos e afirmam que a sentença foi contrária às evidências apresentadas. Foi algo extremamente indignante.

O movimento feminino estava ao meu lado e expressou sua revolta. Ele deixou o fórum em liberdade, à espera da deliberação do Tribunal de Justiça do Ceará. De fato, esse julgamento, ocorrido em 1991, foi posteriormente anulado.

Eu comecei a me sentir desmotivada, triste e indignada. Perguntei a diversas pessoas: "Como é possível que tudo isso possa ser cancelado, sendo que todas as provas estão apresentadas, inclusive as testemunhas? Toda a comunidade presenciou aquele dia." A resposta que recebi foi: "Não subestime o que vem do sistema judiciário, pois lá também há machismo."

Decidi então criar o livro "Sobrevivi... Posso contar" (1994), onde expus as incoerências do acusado, tanto nas suas declarações quanto durante o processo judicial. Além disso, compartilhei tudo o que eu sabia e que estava registrado nos documentos. Também relatei minha própria trajetória.

Este livro começou a ser disseminado e alcançou uma ampla audiência. Ele chegou até o Cejil e o Cladem, que me contataram para me incluir na denúncia.

МП: У 1983 році на мене здійснили спробу вбивства, а майже через десять років розпочався перший судовий процес. Присяжні одноголосно визнали його винним з рахунком шість проти одного. Захист негайно подав апеляцію, стверджуючи, що ухвала не відповідає представленим у справі доказам.

Отже, слухання справи розпочалося тільки після трьох відкладень, і коли оголосили вирок, захисники вийняли з кишень аркуш паперу та заявили, що він не відповідає наданим доказам. Це викликало відразу.

Жіночий рух уважно слідкував за цією справою і висловлював своє обурення. Він вийшов на свободу, очікуючи вердикту суду штату Сеара. І дійсно, цей судовий процес 1991 року був скасований.

Я відчувала глибоке розчарування, смуток і гнів. Я зверталася до багатьох людей з питанням: "Чи можливо скасувати це, якщо є всі докази, включаючи свідчення очевидців? Уся громада прийшла, щоб свідчити". На мої запитання відповідали: "Не варто сумніватися, що таке може статися в судовій системі, адже там також є представники сексистських поглядів".

Тоді я вирішила створити книгу під назвою "Я пережила... Я можу розповісти" (1994). У ній я висвітлила суперечності підсудного під час допитів і в судовому процесі, а також все, що сталося і було зафіксовано. Я поділилася своєю історією.

Ця книга знайшла свій шлях до багатьох читачів. Вона дійшла до Седжіла та Кладема, які запросили мене долучитися до аналізу поданої скарги.

ГВ: У минулому році президент Федерального Верховного суду, суддя Луїс Роберто Баррозу, висловив свої вибачення за те, яким чином бразильська судова система розглянула вашу справу. Яке у вас ставлення до цього?

MP: Foi, talvez, uma resposta a fake news que eu estava sofrendo. Começou em 2021. Um deputado bolsonarista recebeu meu agressor [na Assembleia Legislativa de Santa Catarina]. Quando eu tomei conhecimento daquilo, eu comecei a ficar apavorada. Como é que é permitido uma pessoa desconstruir uma história que já foi provada, analisada internacionalmente? Comecei a me sentir ameaçada mesmo. [O deputado Jesse Lopes recebeu o ex-marido de Maria da Penha e publicou nas redes sociais foto com ele, afirmando achar sua história ''intrigante.'' O episódio gerou manifestação do Ministério Público de Santa Catarina].

Às vezes, eu estava na sala de espera de um consultório médico e chegavam pessoas e diziam: "Olha, aquela pessoa que está sentada ali, está falando mal de você, que você é uma farsa, que você mentiu e que os homens estão sofrendo." Começou a haver esse tipo de coisa, eu comecei a recuar, a não ter mais atividade fora de casa.

МП: Це була, можливо, відповідь на фейкові новини, спрямовані проти мене. Це почалося у 2021 році. Один болсонарист (прихильник колишнього президента Жаїра Болсонару) вітав мого агресора у своєму офісі [в Законодавчій асамблеї штату Санта-Катаріна]. Коли я дізналася про це, я почала відчувати жах. Як одній людині дозволено деконструювати історію, яка вже була доведена і проаналізована на міжнародному рівні? Я почала відчувати загрозу. [Конгресмен штату Джессі Лопес прийняв у себе колишнього чоловіка Марії да Пеньї і опублікував фотографію з ним у своїх соціальних мережах, написавши, що його історія "інтригує". Епізод спричинив реакцію прокуратури штату].

Бувало, я сиділа в приймальні у лікаря, і хтось підходив до мене і казав: "Подивіться, ось ця людина сидить: "Послухайте, ота людина, що сидить он там, говорить про вас гидоту, каже, що ви фарс, що ви брешете, а люди страждають". Такі речі почали відбуватися, і я почала відступати, уникати діяльності поза домом.

ГВ: Це дійшло до такого рівня?

MP: Deixa eu compartilhar três momentos significativos. Um deles ocorreu logo após a sanção da lei, quando um jornalista veio me entrevistar. Ao final da conversa, ele me perguntou: "Agora, vou fazer uma questão que muitos dos meus ouvintes estão curiosos: o que a levou a merecer esse ataque?" Isso aconteceu bem no início da implementação da lei, e desde então fui avisada a nunca mais viajar sozinha. Havia aqueles que me apoiavam, mas também muitos que se sentiam ameaçados pela mudança.

O segundo momento é quando as fake news aconteceram. Eu estava no supermercado, chegou uma senhora perto de mim e disse: "Tem dois homens ali conversando. Ele estava dizendo que se fulano, amigo dele, soubesse que a senhora estava aqui, vinha lhe dar uma surra." Isso aconteceu em Fortaleza, no supermercado que eu costumava ir, próximo da minha casa.

Mais uma vez, eu estava sentada no banco enquanto minha amiga foi buscar o carro. De repente, dois homens se aproximaram e um deles perguntou: "Você é a Maria da Penha?" Eu respondi: "Sou." Então, um deles estendeu a mão e se apresentou: "Prazer, sou um ex-agressor." Senti um nó na garganta, apertei a mão dele e respondi: "Prazer, já que você é um ex-agressor. Parabéns." Tentei não mostrar meu medo, mas, por dentro, estava assustada.

МП: Я розкажу Вам три примітні епізоди. Один з них стався одразу після того, як закон був санкціонований, коли журналіст брав у мене інтерв'ю. Наприкінці він сказав: "А тепер я поставлю вам запитання, яке хочуть знати всі мої слухачі: що ви зробили, щоб заслужити цей постріл?". Це було одразу після ухвалення закону, тому мене попередили, щоб я більше не подорожувала сама. Тому що були ті, хто підтримував цей закон, але були й ті, хто відчував себе скривдженим.

Другий інцидент трапився, коли почали поширюватися фальшиві новини. Я була в супермаркеті, коли до мене підійшла незнайома жінка і сказала: "Там двоє чоловіків ведуть розмову. Один з них зазначив, що якщо його товариш дізнається, що ти тут, він прийде і тебе поб'є". Це сталося у Форталезі, в штаті Сеара, в супермаркеті, куди я часто навідувалася, поруч з моїм житлом.

Одного разу, коли я перебувала в банку, очікуючи на свого друга, який пішов за автомобілем, до приміщення увійшли двоє чоловіків. Один з них звернувся до мене: "Ви Марія да Пенья?" Я підтвердила: "Так, це я". Він потягнувся до мене з рукостисканням і сказав: "Приємно вас зустріти, я колишній агресор". Я важко ковтнула, привіталася з ним і відповіла: "Приємно познайомитися, особливо враховуючи вашу репутацію. Вітаю". Хоча я намагалася не видати свого страху, всередині мене панувала тривога.

ГВ: Ви згадали про підтримку жіночих рухів під час судового процесу. Чи були ви залучені до активізму раніше?

MP: O que sou hoje é resultado do apoio do movimento feminino da minha cidade. Quando a polícia tomou conhecimento de que eu havia sido alvo de uma tentativa de homicídio - um termo como feminicídio ainda não era utilizado na época - algumas dessas mulheres se aproximaram de mim para oferecer ajuda.

Foi nesse momento que eu passei a entender o que realmente significa a violência doméstica. Eu enfrentava essa situação, mas desconhecia que era algo frequente na sociedade. Minha origem não era de um ambiente violento. Além disso, muitas mulheres ao meu redor evitavam falar sobre o comportamento abusivo dos homens, e eles não costumavam se mostrar agressivos na presença de outras pessoas. Hoje, temos acesso a informações até mesmo sobre os membros mais antigos da nossa família, como trisavôs e bisavôs, que antes eram desconhecidas.

МП: Я вдячна жіночому руху в моєму місті, бо я та, ким я є сьогодні. Коли поліція дізналася, що я стала жертвою замаху на вбивство - тоді ще не було терміну "феміцид" - деякі з цих жінок прийшли до мене.

Тоді я вперше зіткнулася з темою домашнього насильства. Я сама стала його жертвою, але не усвідомлювала, наскільки ця проблема є поширеною в нашому суспільстві. У моїй сім'ї насильства не було, і більшість жінок уникали обговорення неналежної поведінки чоловіків, не розкривали їхньої агресії перед сторонніми. Сьогодні ми маємо можливість дізнаватися про родинні історії, про те, як колись поводилися наші прадіди та прабабусі, хоча раніше вони самі цього не усвідомлювали.

ГВ: Закон, який носить ваше ім'я, є одним з найвідоміших у країні. Всі знають, про що йдеться у законі Марії да Пеньї. Як ви оцінюєте його через майже 20 років?

MP: Eu acho que essa questão de dar nome às coisas teve um peso nisso. No momento em que a lei foi sancionada, baseada no fato real, não foi um fato político, foi um fato real. As mulheres começaram a perceber que acontecia isso nas suas famílias, que era comum naquele município ou naquela capital, e mudou a cultura.

Sinto-me como uma mulher brasileira que ajudou a abrir caminho para que outras brasileiras possam ter uma vida melhor. Embora ainda não tenhamos alcançado a abrangência desejada, estamos avançando nessa direção, certo? Isso me enche de orgulho.

Quantas mulheres, atualmente engajadas nessa causa, se tornaram defensoras após vivenciar a violência doméstica sem ter a quem recorrer ou sem saber como agir?

МП: Я думаю, що називання речей іменами мало певну вагу. Коли закон був санкціонований, заснований на правдивій історії, це не був політичний факт, це був правдивий факт. Жінки почали усвідомлювати, що це відбувається в їхніх сім'ях, що це звичайне явище в місті, столиці штату, і це змінило культуру.

Я відчуваю, що є частиною бразильської спільноти, яка прагне підтримати інших жінок у їхньому прагненні жити вільно та незалежно. Якщо нам не вдалося досягти бажаного впливу, ми все ще рухаємося в цьому напрямку, чи не так? Саме тому я відчуваю гордість за нашу справу.

Скільки жінок у наш час активно залучені до цієї проблеми, адже вони стали свідками насильства у своїх родинах і не мали змоги висловитися чи вжити необхідних заходів?

ГВ: Чи це те, що змінилося завдяки закону?

MP: Ajudou. Feminicídio ainda está acontecendo porque tem muitas mulheres, principalmente em pequenos municípios, onde a informação chega, mas o conhecimento sobre violência doméstica ainda não existe, não existe o local onde ela possa denunciar discretamente. É uma coisa que eu luto. Por que não existe em todo pequeno município um centro de referência da mulher dentro da unidade de saúde? Quantas mulheres vão ao posto de saúde mostrar seus ferimentos no corpo, mas não identificam como violência doméstica? Para a sociedade daquele município, aquele homem é um bom marido, porque ele não deixa faltar o feijão em casa.

Duas coisas que são importantes para a gente desconstruir as culturas de ódio da sociedade, a educação e especificamente o centro de referência da mulher pela unidade de saúde. E esse centro tem compromisso e a obrigação de levar esta mulher para uma macro região onde ela vai encontrar a delegacia da mulher, casa abrigo, ela pode sair daquela situação, com suporte.

Ser profissionalmente habilitada, proporcionar uma educação de qualidade para seus filhos, onde eles possam entender que a violência que presenciam em casa não deve se reproduzir em suas vidas futuras. Essa é uma realidade que muitas famílias enfrentavam.

МП: Це стало реальністю. Феміциди тривають, оскільки багато жінок, особливо в малих містах, отримують інформацію, але все ще не мають знань про домашнє насильство, а також можливості анонімно повідомити про свої проблеми. Це те, за що я виступаю. Чому в кожному місті не функціонує консультаційний центр для жінок при кожній поліклініці? Скільки жінок приходять до медичних закладів, щоб продемонструвати свої травми, але не розглядають їх як наслідки домашнього насильства? У такому суспільстві цей чоловік вважається добрим, адже він забезпечує родину.

Для подолання культури ненависті в наших суспільствах важливими є два аспекти: освіта та референтні центри. Ці центри повинні взяти на себе відповідальність за організацію виїзду жінок у макрорегіони, де вони матимуть можливість отримати доступ до спеціалізованих підрозділів поліції, притулків та ресурсів, необхідних для виходу з небезпечних ситуацій, а також отримати відповідну підтримку.

А також отримати професійну підготовку, мати хорошу школу для своїх дітей, де вони зможуть дізнатися, що те, що вони бачили вдома - це насильство, і вони не можуть нести його у своє доросле життя. Що й сталося з іншими поколіннями.

ГВ: Чи можете поділитися інформацією про інститут Марії да Пеньї?

O instituto foi fundado com o objetivo de abordar a temática legal relacionada aos direitos das mulheres. Nós implementamos projetos em universidades, escolas, comunidades e empresas, que já reconheceram que a violência doméstica gera sérios impactos negativos.

МП: Інститут був заснований з метою дослідження правових аспектів та гендерних питань. Ми активно реалізуємо проекти у співпраці з університетами, школами, громадами та підприємствами, адже стало очевидним, що домашнє насильство має негативний вплив не лише на суспільство, але й призводить до економічних втрат для бізнесу.