Завершення ери цінностей?
Один із найвідоміших британських політиків ХІХ століття і двічі прем'єр-міністр цієї панівної на той час світової потуги - лорд Палмерстон - навряд чи пишався б порівнянням з Дональдом Трампом. Проте ледь не всі дії чинного президента США з моменту його вступу на посаду спонукають пригадати чи не найвідомішу цитату Палмерстона, сказану ним ще в статусі міністра закордонних справ: "У нас немає вічних союзників і немає вічних ворогів. Лиш наші інтереси вічні й незмінні, і ми зобов'язані дотримуватися цих інтересів". Однак трампівське "Америка перш за все" звучить надто вже подібно.
З певної точки зору, політики середини та другої половини ХІХ століття виявлялися більш щирими, ніж їхні попередники та наступники. Вони опинилися в епоху після романтичних, хоча й не завжди реалістичних гасел "свободи, рівності, братерства", а також після романтичної реакції, що закликала до "повернення до справжнього порядку". Ще більш вражаючим є контраст при зіставленні висловлювань Палмерстона з принципами, які стали основою міжнародних відносин на Заході після Другої світової війни. Ці принципи можна охарактеризувати як "політика цінностей".
Ще зовсім недавно було важко уявити американського чи західноєвропейського політика на високих посадах, який би так неприховано цинічно пояснював свої мотиви. Якби в когось із попередників Трампа за останні 80 років була ідея-фікс встановити контроль над Гренландією, вони принаймні обґрунтовували б це якимось "вищим благом" - захистом демократії, наприклад.
Західні суспільства та їхні прихильники в інших частинах світу часто говорять про універсальні "західні цінності": свободу особистості, рівність прав, демократію... Чи не цей комплекс у різних варіаціях ми, українці, уявляємо, коли обговорюємо, що таке Захід, якими мають бути принципи міжнародної політики під його егідою та що саме ми захищаємо від агресії Росії? Важливо визнавати право народів на самовизначення, міжнародно визнані кордони держав, дотримуватись прав людини та карати тих, хто порушує цей морально обґрунтований порядок.
Ця концепція звучала досить переконливо і іноді навіть давала результати в епоху "холодної війни", коли світ був поділений на два табори. Проте "кінець історії", у який багато людей на Заході повірили після падіння Берлінського муру та розпаду Радянського Союзу, виявився дуже підступним. Відсутність чітко визначеного ворога, впевненість у невмирущості власної моделі, а також постмодерні ідеї на кшталт "множинності істин" призвели до того, що політика, зокрема міжнародні відносини, виявилися нездатними адекватно реагувати на нові виклики для проголошених цінностей. Події в Україні в 2014 і 2022 роках є яскравим, але лише одним із багатьох прикладів цього явища.
Ніякі норми не матимуть ефективності без неминучих наслідків для тих, хто їх порушує. Якщо анексії та масові акти насильства проти мирного населення вважаються злочинами, то винні повинні понести покарання. Де б це не відбувалося і хто б не був правопорушником. Порушення правил завжди надає перевагу тому, хто їх ігнорує. Якщо адекватні санкції не застосовуються, чому б не повторити порушення? І знову, і знову... Врешті-решт, те, що дозволено Росії, можуть захотіти повторити й інші режими, для яких немає жодних моральних орієнтирів, такі як Іран, Китай, КНДР та інші.
В умовах сучасної реальності існують два підходи до реагування. Перший – це спроба виправити недоліки в політичному устрої, який, в ідеалі, повинен ґрунтуватися на добрих та морально прийнятних цінностях, з метою відновлення його ефективності та репутації. Другий – це відмова від лицемірства та визнання новими нормами того, що раніше вважалося відхиленням від стандарту. Схоже, Дональд Трамп обирає другий шлях, що надає йому можливість краще розуміти таких лідерів, як Володимир Путін і Кім Чен Ин, порівняно з демократично обраними керівниками.
Останні події, пов’язані із запровадженням Трампом значних тарифів на товари з різних країн, також вписуються в цю логіку. Адже розмір цих тарифів не має нічого спільного з поведінкою країн на міжнародній арені, їх географічним положенням чи соціальними і моральними цінностями. Такі дії нинішньої адміністрації США змушують нас трохи переосмислити відомий вислів Палмерстона: "У нас немає вічних союзників, немає вічних ворогів, немає вічних цінностей. Лише наші інтереси залишаються постійними та незмінними". Чарльз Дарвін, безсумнівно, оцінив би цю ситуацію. Адже він жив у ту ж епоху, що й Палмерстон і Бісмарк.
Для України це все є невтішними новинами. Один із ключових аспектів нашої боротьби з Росією полягає у ціннісному вимірі. Ми стоїмо на боці справедливості, відстоюючи те, що відповідно до основ Західної цивілізації (як античних, так і християнських) вважається морально правильним — свою Батьківщину, свободу та наш спосіб життя. Разом із цим ми захищаємо й ціннісний порядок, який ще зовсім нещодавно вважався прийнятним в глобальному контексті. Саме цінності стали підґрунтям міжнародної підтримки України, яка є достатньою для нашого виживання, хоча (поки що) не для перемоги. Чим менше моральних цінностей буде в міжнародних відносинах і у світогляді, навіть на декларативному рівні, тим складніше нам буде в нашій боротьбі.
Чи ця тенденція стане новою нормою - покаже час. Підстав говорити про "нові темні віки", "нове Середньовіччя", про право сильного, а не морального - чимраз більше. Головний творець і гарант попередньої "політики цінностей" в особі США вже прямим текстом зрікається її. Чи вдасться зберегти морально і ціннісно правильну систему світу зразка останніх 80 років, а чи це було лише тимчасове відхилення від традиційно дарвіністських міжнародних відносин упродовж людської історії - це залежить передусім від Європи.
У цьому є певний символізм - попри всю свою лінійність історія робить повне коло. Доля й цінності Заходу залежатимуть від частини світу, де вони сформувались і звідки вирушили у донедавна тріумфальний похід Земною кулею, - від Європи. Якщо вона таки вийде з такої приємної, проте ефемерної зони комфорту й боронитиме свої цінності не тільки словом, а й ділом, то в неї є достатньо економічного, військового і, що важливо, морально-людського потенціалу, щоб додати більше оптимізму в картину недалекого майбутнього.
