"Коли ви плануєте звільнити цивільних людей?"
Як Україні повертати цивільних із російської неволі -- головне з дискусії представників держави та правозахисників Carpathian Sea Democracy Week
Більше 16 тисяч мирних громадян України стали жертвами насильницьких зникнень і незаконних затримань, вчинених Російською Федерацією. Проте, лише для 1861 особи було підтверджено факт їх ув'язнення, а лише 886 з них отримали визнання як позбавлені волі від Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ці дані — це не лише цифри. Кожна з них відображає трагічну історію окремої людини.
Про системні виклики, які стоять перед державою, правозахисниками та міжнародною спільнотою в поверненні цивільних із полону, говорили учасники дискусії "Виклики ідентифікації та повернення цивільних з російської неволі: стратегії держави та громадського сектору" в межах міжнародного заходу Carpathian Sea Democracy Week.
Представник Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Станіслав Куліш, підкреслив, що реальна кількість осіб, що перебувають у полоні, значно перевищує офіційні дані: "З одного боку, ми маємо справу з великими цифрами, але з іншого - ми усвідомлюємо, що їх насправді ще більше. У нас немає повного доступу до інформації про всіх громадян, яких утримує країна-агресор".
За словами Куліша, цивільних заручників, які знаходяться в руках РФ, можна умовно класифікувати на три групи:
Особливо складною є третя категорія. РФ систематично приховує інформацію, не допускає міжнародних спостерігачів і не реагує на запити про долю затриманих.
Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру, підкреслила важливість безперервного дипломатичного тиску: "Ми ініціювали міжнародну кампанію People First, щоб повернення цивільних осіб стало основним питанням у всіх переговорах. Мова не про зброю, нафту чи політичні інтереси. Важливо, щоб кожен посол або бізнесмен запитували: 'Коли ви звільните цивільних?' Це повинні бути перші запитання китайського дипломата, індійського бізнесмена, який купує нафту в Росії, і адміністрації Трампа".
На прикладах звільнення Олега Сенцова, Олександра Кольченка та Олексія Чирнія стало очевидним, що великі міжнародні кампанії можуть бути надзвичайно дієвими. Тепер перед нами постає завдання розширити кампанію People First і привернути увагу до долі тисячі невідомих людей.
"Злочини, вчинені проти цивільних осіб у період російської агресії, слід розглядати не тільки як воєнні злочини, а й як злочини проти людяності. Їхній масштаб, цинічність і систематичний характер вимагають рішучих дій з боку міжнародної спільноти та реального притягнення до відповідальності тих, хто винен", – підкреслила юристка та документаторка Правозахисної групи "СІЧ" Юлія Полєхіна.
Вона також підкреслює важливість проведення внутрішніх реформ в Україні, зокрема:
-- визнання правового становища звільнених громадян та забезпечення їм відповідних соціальних гарантій, включаючи медичну, психологічну та юридичну підтримку;
-- спрощення бюрократії: запровадження "єдиного вікна" для документів, створення реєстру осіб, які пройшли через полон, й ефективної системи верифікації;
-- посилення координації між міністерствами та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини;
-- безоплатної юридичної підтримки та державного фінансування психологічних центрів допомоги.
"Міжнародне гуманітарне право потребує оновлення. Сучасні війни — це гібридні конфлікти, де цивільні особи стають жертвами і засобом шантажу. Україна повинна виступити з ініціативою щодо внесення змін до Женевських конвенцій", — зазначила Полєхіна.
У ході обговорення особливу увагу було приділено діяльності Міжнародної комісії щодо зниклих безвісти (МКЗБ) в Україні. Як зазначила Марія Михалко, керівниця відділу координації даних програми МКЗБ, питання зниклих безвісти є не лише гуманітарною, але й правовою проблемою: "Наша мета полягає не лише у тому, щоб знайти цих людей і повернути їх до дому, а також у досягненні справедливості для них і їхніх родин".
МКЗБ фокусується на документуванні зникнень, пошуку людей, а також ідентифікації тіл загиблих. Важливо, щоби кожен полеглий чи замордований отримав ім'я, був повернутий родині для гідного поховання й головне -- не залишився тільки цифрою у звітах.
МКЗБ не вперше працює з такими викликами. Один із найпоказовіших прикладів -- робота в країнах колишньої Югославії після війни 1990-х, зокрема у справі геноциду в Сребрениці. Саме тоді експертні дані МКЗБ стали доказами в суді ООН щодо воєнних злочинів.
"Ми прагнемо, щоб в Україні зібрані докази визнавалися в судах, як на національному, так і міжнародному рівнях. Це є фундаментом для справедливості," - підкреслила Михалко.
Росія тримає в полоні тисячі українських цивільних осіб без зв’язку, без офіційних звинувачень і можливостей для захисту. Чимало з них залишаються поза комунікацією протягом років. Наприклад, мер Голої Пристані Олександр Бабич перебуває під вартою вже більше трьох років. Тим часом журналіст Дмитро Хилюк та цивільна особа Ірина Горобцова отримали вироки за вигаданими обвинуваченнями, такими як шпигунство або тероризм.
"Проблема в тому, що досі немає єдиного обліку таких людей. Родини звертаються до різних організацій, але ці дані не об'єднані", -- каже керівниця департаменту документування Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва.
Щоби змінити ситуацію, правозахисники пропонують створити єдину систему верифікації утримуваних цивільних. Це дасть змогу впорядкувати інформацію та посилити адвокаційні зусилля.
Другий крок -- розподіл на цільові групи: літні люди, тяжкохворі, люди з інвалідністю або журналісти. Це допоможе залучати міжнародні професійні спільноти до кампаній за звільнення конкретних людей.
"Єдина база даних та цільові списки — це ключ до ефективного міжнародного тиску. Завдяки цьому підходу ми зможемо обговорювати конкретні особи, яких необхідно звільнити з російських тюрем, а не просто оперувати сухими цифрами. Це може мати суттєвий вплив на процес переговорів," — підкреслює Пантелєєва.
Ксенія Онищенко, юристка з Правозахисної групи "СІЧ", наводить яскравий приклад одного з численних злочинів, скоєних Російською Федерацією — примусова паспортизація в окупованих українських територіях, яку Москва намагається представити як "добровільний вибір громадян". "У російських соціальних мережах лунають овації та "святкування" референдумів, але за цим ховається система примусу, позбавлення основних прав, катування та залякування", — підкреслює вона.
Під час документування свідчень людей, яким вдалося вибратися з окупації, правозахисники фіксують масштабні порушення прав людини. Тих, хто відмовляється від російського паспорта, не допускають до медичних послуг, пенсій, освіти, роботи. Ба більше -- людей викрадають, утримують у неволі, катують, аби створити штучну статистику "добровільного прийняття громадянства". Все це -- щоби потім використати як "доказ" для пропаганди на міжнародних майданчиках.
Правозахисниця підкреслює: наразі одна з небагатьох дієвих стратегій — це безперервний публічний розголос, який дозволяє донести правду до світового співтовариства. Адвокаційна кампанія повинна бути скоординована зусиллями громадського сектору, дипломатичних представництв і держави: "Ми повинні примусити міжнародні організації до дій. ООН, Червоний Хрест та інші структури не можуть залишатися пасивними, а повинні розробляти нові механізми тиску на Російську Федерацію. Санкції, які не приносять результату, лише створюють ілюзію дій".
Ця дискусія ще раз підкреслила, що повернення цивільних осіб з російського полону є не лише обов'язком правозахисників та державних установ. Це питання повинно бути на порядку денному кожного міжнародного форуму і кожної дипломатичної бесіди. Адже людина завжди має бути в центрі уваги.
Кожен незаконно утримуваний українець — це не лише цифра в статистиці, а особистість з власним життям, родиною та історією. Ігнорування цих злочинів лише підсилює агресора. Натомість, системна адвокація, спільна позиція держави та суспільства, міжнародний тиск та увага можуть змінити цю ситуацію. Лише об’єднавши наші зусилля, ми зможемо повернути наших співвітчизників додому і притягти злочинців до відповідальності.
