КС під загрозою: чому незмінна робота Конституційного суду є критично важливою
Конституціоналізм ґрунтується на принципі розподілу влади, що має на меті запобігти зловживанням і підтримувати стабільність. Його основою є незалежний суд. У країнах континентальної Європи важливим інструментом для забезпечення цього розподілу стали спеціалізовані конституційні суди. Згідно з концепцією Ганса Кельзена, саме ці суди повинні захищати конституційний порядок. Цю ідею вперше втілили в життя в Австрії та Чехословаччині після завершення Першої світової війни, ще до того, як Європу охопила хвиля авторитарних режимів.
Сьогодні Україна протистоїть останній європейській диктатурі -- Росії. Якщо ми самі перетворимося на автократію з меншими ресурсами, то втратимо не лише шанс перемогти, а й себе. Саме тому Конституційний суд має працювати ефективно, зосереджуючись на захисті прав людини через розгляд конституційних скарг.
В рамках процесу євроінтеграції Україна взяла на себе зобов'язання щодо реформування Конституційного Суду України, зокрема, передбачивши конкурсний підбір суддів. Проте, процес відбору суддів триває надзвичайно повільно. Нещодавнє призначення одного з кандидатів за квотою президента дійсно дозволило активізувати роботу суду, який з початку року був бездіяльним, але не вирішило проблеми з конкурсом. Наявність недостатньої кількості суддів робить Конституційний Суд вразливим до зовнішніх впливів. Тим часом, відповідно до Основного Закону Німеччини, навіть в умовах воєнного стану Федеральний конституційний суд продовжує свою діяльність, незважаючи на неповний склад, і суддя зберігає свої повноваження до обрання нового.
Чи забезпечує існуючий в нашій країні механізм неперервність конституційного правосуддя? Що стало причиною блокування конкурсу, хто відповідає за цю ситуацію, і які можуть бути наслідки такої політики для держави, що перебуває в умовах війни?
Конкурс на заповнення вакансій у Конституційному суді, що проходив за квотою Верховної Ради, президента та з'їзду суддів України, тривав майже рік. Варто зазначити, що така модель формування суду є вкрай неефективною, адже не містить механізмів, які б заважали домінуванню окремих політичних сил у формуванні його складу. Слід пам'ятати, що нині влада зосереджена в руках президента, який має підтримку парламентської більшості. Наприклад, у Німеччині, Словаччині та Чехії рішення щодо призначення суддів конституційних судів приймається кваліфікованою більшістю парламенту. Тому важливо враховувати позицію опозиції під час призначення суддів — в іншому випадку рішення може бути заблоковане.
Як ми вже зазначали, із січня цього року до недавнього президентського призначення суддею Олександра Водяннікова КСУ не міг здійснювати повноваження через відсутність кворуму. До речі, Конституція не визначає повноважності складу КСУ й того, скільки суддів можуть ухвалити рішення у справі. Стаття 153 містить посилання на закон, згідно з яким порядок організації та діяльності КСУ визначається Конституцією та законом. Лише у частині 2 статті 149-1 визначено, що рішення про звільнення суддів КСУ ухвалюється щонайменше двома третинами від його конституційного складу (18 суддів).
Законодавство "Про Конституційний суд України" (далі - Закон про КСУ) встановлює, що суд може здійснювати свої повноваження лише при наявності не менше 12 суддів, а для прийняття рішень у складі Великої палати необхідно, щоб участь брали щонайменше 10 суддів (стаття 10 та частина 11 статті 66). Сенати, які займаються розглядом конституційних скарг, ухвалюють рішення за участю двох третин присутніх суддів, проте в Сенаті повинно бути не менше шести суддів (частини 2, 3 статті 36 та частина 11 статті 67). Це означає, що навіть технічні деталі часто стають перешкодою для ухвалення рішень у Конституційному суді.
Мінімально необхідна кількість суддів у складі КСУ не сприятиме ухваленню ним рішень, оскільки вельми складно забезпечити це голосами 10 суддів за наявності 12 загалом. Фактично це механізм одностайного ухвалення рішень, а тому нам іще довго очікувати вердиктів від Великої палати КСУ.
Отже, органи влади, яким Дорадча група експертів рекомендувала визначитися щодо кола кандидатів на посади суддів, мають призначити членів Конституційного суду. У цьому плані частина 3 статті 148 Конституції вказує однозначно: і Верховна рада, і президент мають призначити суддями осіб, відібраних за результатами конкурсу згідно із законом. Тепер розгляньмо алгоритм дій.
Процедура включає в себе подачу необхідних документів, оцінку кандидатів Дорадчою групою експертів (ДГЕ) та проведення співбесід із відповідними призначеними органами. У середньому цей процес займає приблизно один рік. Лише етап діяльності ДГЕ займає близько дев'яти місяців.
На цьому фоні викликає запитання положення Закону про Конституційний Суд: конкурс повинен оголошуватися не пізніше ніж за 90 днів до закінчення терміну повноважень судді або протягом 20 днів після дострокового звільнення. Однак на практиці ці терміни виявляються недостатніми для проведення повноцінного процесу.
Кандидати подають свої документи до відповідного органу — президента, парламенту або з'їзду суддів. На цьому етапі проводиться лише формальна перевірка відповідності вимогам. Після цього справи передаються до Державної галузевої експертизи (ДГЕ), яка оцінює, чи відповідає кандидат критеріям доброчесності та професійної компетентності.
Перевірка кандидатів передбачає обмін листами для виявлення можливих обставин, які можуть поставити під сумнів їхні моральні якості, а також проведення співбесід. У складі ДГЕ є шість фахівців, з яких ключову роль відіграють голоси трьох міжнародних експертів. Така практика вже була застосована, зокрема, під час вибору керівника Бюро економічної безпеки. Результати цього процесу вам відомі. Варто зазначити, що в Конституційний суд було подано запит, який фактично ставить під сумнів участь міжнародних експертів у всіх конкурсних процедурах. Рішення з цього питання значною мірою залежить від складу КС, який його прийматиме: чи буде це в умовах кворуму (12 суддів) чи в повному складі (18 суддів). Це підкреслює інтереси тих, хто прагне затримати формування Конституційного суду.
Наступним кроком є оцінка письмових робіт з конституційного права та прав людини, що відображає рівень професійної підготовки студентів. Після цього ДГЕ проводить голосування і складає список рекомендованих кандидатів, який передається до відповідного органу для призначення.
Якщо неможливо визначити щонайменше двох кандидатів, конкурс вважається таким, що не відбувся, і буде проведено повторно.
Щодо двох вакансій в Раді суддів існує прецедент, коли за результатами співбесід і оцінки правової компетентності було рекомендовано лише одного кандидата, що призвело до зупинки конкурсу. 2 червня 2025 року Рада суддів оголосила новий конкурс на дві вакантні посади в Конституційному суді України. Однак існує інша проблема — обережність суддівської спільноти стосовно представників академічних кіл та адвокатів під час обговорення призначення до Конституційного суду. Тому суддям, які братимуть участь у з'їзді з цього питання, слід переглянути свої підходи і підтримати кандидатів, які дійсно мають глибокі знання в галузі конституційного права та прав людини. Враховуючи практику відбору кандидатів з боку ДГЕ, можна очікувати результати на початку наступного року.
Конкурсна комісія при президенті рекомендувала главі держави призначити суддями Конституційного суду з-поміж шести претендентів на три вакантні посади Юрія Барабаша, Олександра Водяннікова, Михайла Савчина. Наразі президент призначив суддею КСУ Олександра Водяннікова. Щодо інших кандидатів ситуація ніби "на паузі".
Водночас частини 2 і 3 статті 148 Конституції чітко визначають, що президент призначає суддів КСУ за результатами конкурсного відбору. Так само однозначно звучить і стаття 10-9 Закону про КСУ, яка встановлює, що за результатами конкурсного відбору президент України видає указ про призначення на посаду конституційного судді. Щоправда, парламент іще може заслухати одного з кандидатів, Юрія Барабаша, щодо призначення на посаду конституційного судді, оскільки він подав заяву на конкурс також і по лінії Верховної Ради. Але питання, чому зволікає президент, залишається актуальним.
Ситуація з призначенням суддів Конституційного Суду затягнулася до критичних меж. Вибір двох суддів із шести кандидатів (фактично їх кількість зменшилася до п'яти, оскільки пан Водянніков уже зайняв посаду судді) було зупинено через запит парламенту до Державної гарантійної експертизи (ДГЕ) про надання досьє кандидатів. Однак ДГЕ відмовилася передати ці документи, аргументуючи свою позицію необхідністю захисту персональних даних і підтверджуючи свою роль як незалежного дорадчого органу. У зв'язку з цим парламентський комітет з правової політики вирішив призупинити співбесіди з кандидатами на посаду суддів Конституційного Суду, яких рекомендувала ДГЕ.
Необхідно зазначити, що після рекомендації комітету щодо кандидатів на посаду, вони повинні виступити на пленарному засіданні Верховної Ради, де відбудеться обговорення їх кандидатур. Лише після цього парламент приймає рішення, яке потребує підтримки більшості від загальної кількості депутатів. У цьому контексті існує суттєва загроза — парламентська більшість може проігнорувати голоси меншості та провести голосування на користь кандидатів, які є їй лояльними, на посаду суддів Конституційного суду. Проте наразі процес відбору кандидатів на ці посади в парламенті все ще перебуває на етапі розгляду в комітеті правової політики.
Коли за таких умов будуть заповнені вакансії в Конституційному суді -- невідомо. Напевно, непризначення президентом інших двох рекомендованих кандидатів також пов'язане з участю одного з них, Юрія Барабаша, в конкурсі, за результатами якого Верховна Рада може призначити його суддею Конституційного суду. Хай там як, для ефективного здійснення конституційного правосуддя потрібно якнайшвидше заповнити всі вакансії, призначення на які можливе після рішень ДГЕ.
