Люстрація як механізм захисту від реваншу проросійських сил на виборах в Україні після війни.

На тлі постійних зусиль до встановлення справедливого миру дедалі частіше виникає вимога про проведення виборів в Україні як одного з ключових умов.

Перші вибори після війни, без сумнівів, виявляться значним випробуванням для України. Поряд із ризиками безпеки, що супроводжують голосувальний процес, існує також небезпека, що до влади можуть повернутися політики, які мають компрометуючі зв'язки з Росією. Забезпечення цього є невід'ємною частиною суспільного запиту на справедливість та необхідною умовою для створення безпечних громад та надійних державних інститутів.

Один із способів, які можуть допомогти Україні впоратися з цим викликом, - це люстрація. Це передбачає перевірку кандидатів на їхню причетність до діяльності держави-агресора та наявність компрометуючих зв'язків з нею.

Люстрація не лише виступає як метод очищення державних інституцій, але й слугує важливим засобом для формування довіри до органів влади, які були обрані на результати цих виборів. Крім того, вона є ключовим елементом політики пам'яті, що забезпечує фіксацію фактів співпраці з агресором та ускладнює можливість політичного повернення проросійських сил.

Протягом багатьох років Росія намагається підірвати стабільність України, прагнучи перетворити її на неспроможну державу. Для досягнення своїх цілей вона застосовує різноманітні стратегії — від введення своїх агентів у державні структури до маніпуляцій з інформаційними потоками. Люстрація, як засіб перехідного правосуддя, здатна суттєво зменшити цей руйнівний вплив.

Важливо усвідомлювати, що люстрація не є формою кримінального переслідування, а передбачає тимчасові обмеження для певних груп осіб у доступі до державних посад. Процес люстрації повинен здійснюватися з урахуванням балансу між суспільними інтересами та правами людини, сприяти формуванню довіри до державних установ і зосереджуватися на справедливості для постраждалих. При цьому необхідно базувати рішення на індивідуальному аналізі дій конкретних осіб, уникаючи політичної помсти та колективної відповідальності.

Люстраційні процеси повинні бути зосереджені в першу чергу на найважливіших позиціях у державних органах, правоохоронних установах, судовій сфері та стратегічних компаніях.

Опитування, проведене на початку 2025 року, демонструє, що більшість українців схвально ставляться до використання люстрації як інструменту відновлення довіри до влади після війни. Також переважна більшість (79%) респондентів вважають, що для тих, хто мав зв'язки з Росією після початку агресії в 2014 році, слід заборонити будь-які посади в державних органах влади. 62% виступають за заборону посад в судових та правоохоронних органах, 57% - за заборону вищих політичних та військових посад.

Згідно з думками респондентів, механізм люстрації, який обмежує можливість займати державні посади для осіб, що співпрацювали з окупаційними режимами, варто в першу чергу впроваджувати щодо тих, хто:

Більше 80% опитаних висловили бажання ділитися знайомою їм інформацією та співпрацювати в інших форматах з органом, який займатиметься проведенням люстрації.

Виникає запитання: чому неможливо просто заборонити всім нинішнім політикам і особам, які мають зв'язки з забороненими в Україні партіями, такими як "Опозиційний блок" або "Партія регіонів", балотуватися на наступних виборах? Особливо з огляду на те, що подібні законопроекти вже були подані до Верховної Ради. Проте такий підхід має кілька серйозних, а можливо, й непереборних недоліків.

Перш за все, Основний закон України чітко окреслює обставини, за яких особа може бути позбавлена права брати участь у загальнонаціональних виборах. Розширення цього списку на сьогодні є складним завданням, адже стаття 157 забороняє внесення змін до Конституції в період воєнного стану, а також у випадках, коли ці зміни передбачають обмеження прав людини.

По-друге, будь-яке колективне обмеження, яке ґрунтується лише на формальній належності до політичної партії, без індивідуального аналізу доцільності його впровадження щодо конкретних осіб, може призвести до порушень прав людини та створити ризики для України у майбутніх справах у Європейському суді з прав людини. Це також може відкрити шлях для повернення "люстрованих" осіб до владних структур. Україна вже стикалася з подібними негативними наслідками після ухвалення Закону про очищення влади у 2014 році, який запроваджував обмеження на зайняття державних посад для тих, хто сприяв узурпації влади під час правління Януковича. Цей закон отримав негативні оцінки від Венеціанської комісії, а Європейський суд з прав людини у справі "Полях та інші проти України" виявив порушення норм Європейської конвенції з прав людини, зазначивши, що закон застосовувався до занадто широкого кола осіб без належної оцінки індивідуальної ролі кожного.

По-перше, такий підхід може суттєво підірвати репутацію України як демократичної нації, що, в свою чергу, вплине на рівень підтримки з боку країн-партнерів, які дотримуються демократичних принципів. По-друге, якщо ми не врахуємо важливість дотримання прав людини та міжнародного досвіду у процесі люстрації, Росія зможе використати це на нашу шкоду. Це може призвести до розколу серед українців стосовно механізмів перевірок та ускладнити комунікацію з міжнародними партнерами.

В Україні важливо вивчити різні альтернативні стратегії для захисту демократичних інститутів, які б відповідали вимогам Конституції України та не суперечили рекомендаціям визнаних міжнародних організацій.

Люстрація в контексті виборчого процесу повинна бути орієнтована на всебічне інформування виборців про можливу співпрацю кандидатів з Росією, їх участь у "посадах" на тимчасово окупованих територіях України та інші подібні обставини. З цією метою всі кандидати, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні, повинні подавати публічну декларацію з відкритими даними про наявність або відсутність в їхній біографії фактів компрометуючої взаємодії з РФ. Формат і спосіб такої декларації мають бути визначені законодавством. Відмова в реєстрації або скасування реєстрації кандидата має бути можливе лише у випадку приховування правдивих даних або надання неправдивої інформації про таку співпрацю. Кандидати, які отримали відмову, повинні мати право оскаржити це рішення у судовому порядку.

Водночас доцільно було б розробити комплекс заходів, які б вплинули на партійне та виборче законодавство, щоб забезпечити виборцям інформацію про можливу причетність кандидатів до окупаційних адміністрацій або їх співпрацю з РФ. Це включало б запровадження санкцій під час реєстрації кандидатів та їх скасування у випадках, коли кандидати вводять виборців в оману. Такі ініціативи могли б спонукати політичні партії сприяти обмеженню участі осіб з компрометуючими зв’язками у виборчому процесі на своїх внутрішніх рівнях. Крім того, це могло б стати потужним стримуючим фактором для тих громадян, які дійсно співпрацювали з РФ, у їхньому бажанні брати участь у місцевих виборах. Наприклад, потенційний кандидат може не бажати, щоб інформація про його зв’язки з РФ стала відомою громадськості, особливо якщо це питання ще не було предметом публічного обговорення або розслідування. Або він може побоюватися, що йому доведеться подавати неправдиві дані. Це може суттєво вплинути на результати місцевих виборів, оскільки громади сприймають недопущення таких осіб до влади як важливий елемент своєї безпеки.

Можливо, варто розглянути альтернативний підхід, згідно з яким люстраційні обмеження на реєстрацію кандидатів на виборні посади будуть застосовуватися до осіб, які підозрюються у вчиненні міжнародних злочинів, згідно з Римським статутом Міжнародного Кримінального Суду, до моменту ухвалення остаточного рішення судом. Проте, введення таких обмежень може викликати питання щодо їхньої відповідності Конституції України, і це вимагатиме активного та своєчасного втручання Конституційного Суду України для оцінки їхньої законності.

Відчуття справедливості у населення за наслідками люстрації має забезпечити якість процедури її проведення.

У рамках виборчого процесу рішення про відмову в реєстрації або анулювання реєстрації кандидата, якщо він надав недостовірні відомості, приймається виборчою комісією. Однак для виявлення неправдивої інформації необхідно створити окремі органи, які зможуть забезпечити виборчі комісії достовірними даними.

Міжнародні практики для посад, які не обираються, включають адміністративні процедури люстраційних перевірок, що реалізуються через незалежний колегіальний механізм з необхідним громадським контролем. В Україні для здійснення люстрації може бути заснований незалежний колегіальний орган (Комісія), який функціонуватиме при центральному органі виконавчої влади або, приміром, при Українському інституті національної пам'яті. Правозахисні організації вже пропонували можливі структури таких органів та формати їх діяльності.

Згідно з опитуванням, проведеним соціологічною групою Рейтинг, 43% українців вважають, що для ефективної люстрації і подолання наслідків війни необхідно створити новий спеціалізований державний орган.

Запровадження подібного органу для невиборних посад могло б забезпечити виборчим комісіям надійне джерело інформації, необхідне для виявлення недостовірних даних, які кандидати подають під час реєстрації на вибори.

Безперечно, Україна повинна забезпечити захист свого виборчого процесу від втручань з боку Росії та осіб, які мають компрометуючі зв'язки з нею. Люстрація під час виборів може слугувати ефективним інструментом для забезпечення такого захисту. Однак важливо, щоб цей процес відбувався в рамках Конституції та без порушення демократичних норм, адже тільки тоді він зможе стати надійним бар'єром проти агресивного впливу в умовах післявоєнної України.