Максим Буткевич зазначає: "Для цивільних осіб, які повертаються з captivity, не існує підтримки. І їм доводиться ще й доводити, що їх утримували в полоні."
Знімок: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".
Максим Буткевич зазначає, що тисячі українців перебувають у полоні в Росії. Їх намагаються уникати називати полоненими, а також відсутні чіткі механізми для їх звільнення. Правозахисник підкреслює, що Україна не може обмінювати цивільних на цивільних, як це раніше пропонувала Росія, або на військових, оскільки це призведе до того, що всі мешканці окупованих територій опиняться в небезпеці. Таким чином, РФ зможе безперешкодно збирати цивільних заручників у будь-якій кількості.
Проте наразі мова йде про тисячі цивільних, які опинилися в неволі. За словами правозахисника, деяких з них тримають в умовах інкомунікадо, тобто немає жодних відомостей про їхнє місцезнаходження; інші ж стали жертвами так званих окупаційних судів, які засудили їх до тривалих термінів ув'язнення за нібито співпрацю з урядом їхньої країни, тобто з Україною.
"Причому між ними є як люди, які справді співпрацювали з органами державної влади України і засуджені за "шпигунство", "тероризм", за подібні начебто правопорушення з погляду держави-агресора, так і люди, які не вчиняли того, що їм інкримінують, але вони опинилися не в тому місці, не в той час; оскільки майже всі цивільні в російській неволі проходять через катування, то зізнання підписують усі, незалежно від того, вчиняла ця людина щось чи не вчиняла.
Часто по роках відбування нав'язаного їм покарання, якщо пощастить, вони опиняються на обміні. І в більшості з них усе майно, усі їхні родинні зв'язки, усе, що в них було, усе попереднє життя лишилося на окупованій зараз території. Передусім вони стикаються з тим, що їм треба довести, що їхнє ув'язнення було пов'язане з проукраїнською позицією. Часто це непросто зробити. Ніхто не йде до російського суду і не просить довідки про те, через що людина була засуджена. Непросто знайти свідків, часто опитують тих, кого утримували разом -- з ними з'ясовують обставини. Отримують інформацію від державних структур, але це не завжди допомагає. Але якщо це відбувається, людина все-таки отримує виплату за те, що вона перебувала в полоні.
Необхідно визнати, що держава наразі забезпечує колишнім військовополоненим, на мою думку, недостатню, проте більш структуровану і тривалу підтримку в порівнянні з цивільними особами, які також пережили російське ув'язнення, — зазначив правозахисник.
Зображення: Зоряна Стельмах. Зліва направо: Денис Улютін, Іван Федоров та Максим Буткевич під час обговорення.
Першим викликом, з яким стикаються люди, що повернулися з полону, є проблема житла. Це питання також є актуальним для вимушено переміщених осіб, військовополонених та військовослужбовців, що прибули з тимчасово окупованих регіонів.
Проблема житла в даний час є актуальною темою, яка не може залишитися поза увагою. Це питання завжди виникає, коли йдеться про соціальні потреби громадян. Тут важливо розглянути, наскільки люди — з огляду на наявну державну підтримку — можуть знайти стабільні варіанти для забезпечення житлових умов на ринку нерухомості, працюючи з приватними забудовниками або скориставшись переважно орендними механізмами. Багато хто вважає, що це практично неможливо.
Можливо, варто взяти до уваги досвід інших країн і звернутися до, не знаю, муніципального, комунального житла. Коли людина може винаймати житло не на приватному ринку, а на частині цього ринку, який є комунальним, і гарантувати собі дах над головою. Без даху над головою не буде ні працевлаштування, ні перенавчання, ні лікування, нічого не буде фактично", -- упевнений співзасновник Центру прав людини "Зміна".
Наступною нагальною проблемою, на думку Буткевича, є перенавчання і професійна переорієнтація. Людина, яка працювала на шахті, приїхавши до Києва, не знайде шахти -- їй треба пройти якесь перенавчання. Далі, якщо рідним вдалося виїхати з окупованих територій, постає питання облаштування дітей, їхнього навчання, для всіх -- медичного обслуговування тощо.
Знімок: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".
"У полоні в статусі військовополоненого і пізніше так званого засудженого я був більшість часу з іншими українськими військовополоненими, пізніше в змішаному колективі, де були українські військовополонені і місцеві, засуджені за кримінальні злочини на окупованій території Луганщини. В ув'язнені, в неволі, особливо коли немає взагалі нічого, люди проводять час за розмовами. І от тема соціальної справедливості (звісно, це словосполучення не лунало дослівно), але ця тема була основною серед розмов.
Говорили про медобслуговування; про, перефразовуючи, гідну оплату праці і про трудові права, тому що все-таки більшість українських військових, з ким мені довелося бути в полоні, це люди, які не є професійними військовими і ніколи не збиралися ними бути. Це люди переважно, які працюють руками, не лише, звісно, але це будівельники, шахтарі, водії, фермери. Так само вчителі. Кого тільки немає. Люди з різним життєвим досвідом, але в усіх величезний запит на соціальну справедливість.
Бажання, яке живе в їхніх серцях: після звільнення повернутися не лише до кращої і незалежної, а й до більш справедливої країни. Це стосується всіх, хто пройшов цей важкий життєвий шлях, — поділився Максим Буткевич.
Отже, якщо узагальнити ці вимоги, можна сказати, що йдеться про прагнення до гідного життя. Відтак, правозахисник підкреслює, що Україна сьогодні стикається з надзвичайно складним викликом — забезпечити достойні умови існування для великої кількості людей, включаючи цивільних осіб, військовополонених, внутрішньо переміщених осіб, військових та ветеранів. Таке завдання не виникало перед жодною країною світу за останні десятиліття.
Міністр соціальної політики Денис Улютін зазначив: "Внутрішньо переміщені особи отримують приблизно 10 тисяч гривень щомісячно".
Максим Буткевич вважає, що сучасна система соціальної підтримки, яка передбачає рівномірний розподіл ресурсів та збереження неринкових тарифів, не відповідає принципам соціальної справедливості і потребує серйозних змін. В іншому випадку, соціальна нерівність може загостритися ще більше.
Знімок: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".
Крім того, він підкреслює, що російська пропаганда активно експлуатує тему соціальної справедливості та несправедливості в Україні, особливо в контексті тиску на українських військовополонених.
Коли нас захопили і потім перевели до Луганського слідчого ізолятора, перші кілька тижнів були сповнені безперервних допитів. Окрім спроби здобути важливу військову інформацію, більшість цих допитів була націлена на те, щоб змусити українських військовополонених сумніватися у правильності своїх дій, вирішивши захищати Україну.
Наполегливі висловлювали думку, що ми єдиної православної віри, "один народ" і "одна мова" – ось і все. Проте, враховуючи, що деякі молоді люди були греко-католиками, а інші взагалі скептично ставилися до релігії, цей аргумент не мав успіху.
Деякі більш розумні особи почали висловлювати думки на кшталт: "Погляньте на розрив між бідними та багатими, на олігархію, на корупцію; ваша держава не існує, адже трудяги, фермери, водії, будівельники не мають жодних гарантій. Ви лише обслуговуючий персонал для тих, хто насправді контролює країну, і під час війни вас використовують як гарматне м'ясо". Я спостерігав (і це було важко усвідомити), що для деяких людей ці слова стали певним відкриттям, оскільки, аналізуючи свій життєвий досвід, вони почали ставити під сумнів старі переконання. Адже враховуючи їхні права, не тільки громадянські та свободи, а й трудові та економічні, а також досвід зі зловживаннями, життя нашептувало їм, що той російський наглядач, можливо, не так вже й помиляється. Можливо, в його словах є частка істини.
Ніхто не звертав уваги на це, але результат був значно вищим. Чому так сталося? Тому що в цих людей існує потужна потреба в соціальній справедливості в різних її проявах, а також у визнанні їхньої гідності", – поділився Максим Буткевич.
Фото: Зоряна Стельмах Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров і Максим Буткевич
Кожен військовополонений, підкреслює правозахисник, вірить, що коли повернеться в Україну, за яку потрапив у полон, багато хто отримав поранення, матиме можливість гідно провадити своє життя і зробити щось для забезпечення гідного життя дітям. Тому поняття соціальної справедливості, акцентує Буткевич, у тому числі справедливості для військовослужбовців -- це безпекове поняття.
"У нас немає дихотомії: ми або виживемо як держава, і тому маємо підтримувати військо, або ми будемо більше зважати на соціальну справедливість. Люди мають бути мотивовані, вони мають розуміти, навіщо захищають свою країну, крім просто почуття патріотизму.
Давайте бути чесними один з одним. Патріотизм — це важливо, але він має свої реальні аспекти. Я вважаю свою країну кращою, адже тут я відчуваю себе повноцінним членом спільноти. У цій країні я маю можливості не лише для себе, але й для своїх дітей. Саме тому я готовий захищати її, і якщо буде потрібно, відстоювати її інтереси. Невпевненість людей може негативно вплинути на нашу безпеку та майбутнє як нації, а також на наші оборонні можливості, — підкреслює Максим Буткевич.
Це має відношення до громадян, особливо до жінок і дітей, зазначає правозахисник. Вони, перебуваючи за межами країни, оцінюють не лише фізичну безпеку, а й соціальні та економічні умови як важливі чинники для можливого повернення.
Знімок: Зоряна Стельмах Максим Буткевич, активіст у сфері прав людини, один із засновників Центру прав людини "Зміна".
Чим довше наші громадяни, які складають найбільшу групу біженців у Європі з часів Другої світової війни, залишаються за кордоном, тим більше молодь інтегрується в нове середовище. Це може призвести до зростання проблем у майбутньому, зокрема в демографічній та економічній сферах. Адже відсутність достатньої кількості працездатних людей у країні негативно вплине на можливість забезпечити соціальні виплати та пенсії для тих, хто не може працювати.
"Якщо ми не зможемо забезпечити ці умови, про які йшла мова, велика частина людей просто не повернеться. Нам доведеться шукати нові рішення для поповнення бюджету. Безумовно, можна обговорювати питання міграції та заміщення, але знову ж таки, хто захоче приїхати до нас, якщо не буде належних умов для роботи та життя? Лише ті, хто перебуває в крайній скруті," – наголосив Максим Буткевич.
