Марина Ставнійчук: Податкова тиск і комунальні обмеження. Чи зможе новий уряд їх пом'якшити? -- Блоги
Кабінет Міністрів України подав у відставку, і незабаром країна отримає новий уряд. Однак основне питання полягає не лише в прізвищах нових членів, а в основних принципах державної економічної політики. Наразі немає підстав для очікувань значних змін у цьому напрямку: публічно оголошені стратегії вказують на вірогідність збереження поточного курсу, що передбачає скорочення соціальних витрат і перекладання фінансового тягаря війни на плечі громадян. Відповідальність за розробку та реалізацію цієї політики покладається, перш за все, на Кабінет Міністрів як найвищий орган виконавчої влади, який зобов'язаний звітувати перед суспільством про результати своєї діяльності.
Замість цього, слід очікувати, що уряд продовжить перекладати фінансові труднощі, пов'язані з війною, економічними негараздами та бюджетним дефіцитом, на плечі своїх громадян. Підвищення податкових ставок, збільшення вартості комунальних послуг, нові адміністративні правила та додаткові місцеві збори – кожне з цих рішень уряд намагається обґрунтувати "потребами часу". Проте, їхнє узагальнене, кумулятивне вплив має потенціал поставити під загрозу найголовніше: здатність держави виконувати свою основну конституційну функцію – забезпечення соціального захисту для громадян.
У останні роки фіскальні завдання держави стали домінувати над соціальними аспектами. Заповнення бюджету будь-якою ціною стало основним і єдиним орієнтиром економічної стратегії уряду. Хоча фінансування оборонних потреб безумовно є пріоритетом, його не можна здійснювати за рахунок повного виснаження внутрішнього споживчого ринку та знищення залишків платоспроможності громадян.
Стаття 1 Конституції України визначає нашу державу як соціальну і правову, а Стаття 3 проголошує людину, її права і гідність найвищою соціальною цінністю. Це не декларативні гасла, а імперативні норми прямої дії. Вони означають, що будь-які рішення економічного блоку уряду мають оцінюватися не лише за тим, скільки мільярдів вони номінально принесуть до скарбниці, а й за тим, як вони вплинуть на реальну якість життя людей.
На практиці ми бачимо зворотне. Рішення про податки, тарифи та обов'язкові платежі ухвалюються різними відомствами ізольовано одне від одного. Але для пересічного громадянина вони складаються в єдине, непомірно високе фінансове навантаження, яке оплачується з одного сімейного бюджету. Кабмін зобов'язаний оцінювати сумарний ефект своїх фіскальних ініціатив: чи залишаються у людей після сплати податків і комунальних кошти на ліки, харчування та інші базові потреби? Баланс між інтересами держави та реальними можливостями громадян є основою конституційного ладу. Коли цей баланс порушено, руйнується сама сутність соціальної держави.
Згідно з офіційними даними Пенсійного фонду України, середній розмір пенсії становить приблизно 5,5 тисяч гривень. Однак мільйони українців, які отримують пенсію, змушені виживати на виплати, що коливаються в межах 3-4 тисяч гривень, а іноді навіть менше. Це очевидний факт: при нинішніх цінах на життя, людина з таким рівнем доходу просто не має можливості безперешкодно покривати витрати на комунальні послуги, лікування та медикаменти, забезпечувати собі достатнє харчування і при цьому уникати накопичення боргів.
Уряд поставив мільйони українців перед абсурдним вибором, якого не повинно бути в цивілізованому суспільстві: заплатити за газ чи придбати ліки? Сплатити за воду чи купити необхідні продукти? Для малого бізнесу це питання стає не менш важким: внести черговий податок чи виплатити зарплату працівникам, щоб зберегти робочі місця? Коли громадяни чи підприємці не в змозі виконати всі свої фінансові зобов'язання одночасно, держава повинна ставити під сумнів не їхню відповідальність, а відповідальність уряду, який створив такі умови.
Історія 76-річного киянина Івана Берестецького, який втратив свою єдину квартиру через накопичені борги за комунальні послуги, викликала широкий суспільний резонанс. Формально, виконавчі дії були здійснені відповідно до чинного законодавства. Проте з юридичної точки зору цей випадок виявляє значно серйознішу проблему - порушення конституційного принципу пропорційності.
Вимога погашення комунальних боргів через конфіскацію та продаж єдиного житла літніх людей є очевидно надмірним і непропорційним заходом. Таке втручання держави в майнові права громадян під час війни є неприйнятним і не виправданим. Воно призводить до втрати даху над головою, перетворюючи людину на безпритульного, що прямо суперечить Статті 47 Конституції України. Це вже не просто питання виконання судового рішення; це свідчить про серйозні проблеми в державній політиці, де інтереси монополістів і податкових органів ставляться вище, ніж основні права людини.
Коли уряд оголошує про свою "боротьбу з тіньовою економікою", він свідомо відхиляє увагу від корінних причин цієї проблеми. Масовий перехід бізнесу та громадян у тінь не є наслідком відсутності патріотизму чи небажання підтримувати державу. Це, скоріше, природна реакція економічної системи на надмірний податковий тягар і комунальні обмеження. Люди і малий бізнес обирають тіньову діяльність не з метою отримання надприбутків, а через те, що легальна діяльність в умовах сучасної фіскальної політики не здатна забезпечити їхнє фізичне виживання. Тінізація в даному випадку свідчить про провал економічної стратегії уряду. Кабмін намагається боротися з наслідками за допомогою репресивних адміністративних заходів, замість того, щоб усунути корінь проблеми — штучне зниження купівельної спроможності та фінансової стабільності громадян.
Ми не маємо права аналізувати окремо кожен тариф, податок чи рівень інфляції. Для міністерств це різні графіки та звіти, а для громадянина - це один-єдиний гаманець. І якщо після сплати всіх вимог держави у цьому гаманці не залишається коштів на гідне життя, така політика є антиконституційною за своєю суттю.
Сильна держава не є лише фіскальним механізмом, здатним витягнути останні сили з бідних верств населення та малих підприємств заради бюджетного балансу. Справжня сила держави полягає в її здатності підтримувати життєздатність суспільства. Бюджетні нестачі можна закрити за допомогою різних фінансових інструментів та управлінських реформ, але відновити втрачену довіру громадян практично неможливо. Економічна політика уряду потребує термінового перегляду з акцентом на суворе дотримання конституційних принципів, в яких людина, її безпека та добробут мають бути у центрі уваги.
