Микола Голомша, який у 2014 році обіймав посаду першого заступника генерального прокурора України.

У військовій сфері функцію забезпечення правопорядку виконують різноманітні державні органи, включаючи їх спеціалізовані підрозділи, які функціонують незалежно один від одного в межах своїх повноважень. Нагальна потреба в створенні цілісної системи військової юстиції та законодавства, здатної підтримувати дисципліну серед військовослужбовців і ефективно запобігати порушенням їх прав, є критично важливою вже сьогодні. Це підтверджується статистичними даними про правопорушення у військових формуваннях.

Слідство, контроль та правосуддя у військовій сфері можуть бути ефективними лише в межах єдиної автономної системи.

Вибір способу реформування військової юстиції має критичне значення для національної безпеки держави, що переживає війну. Як ви вважаєте, яке рішення має більше шансів на успіх: вдосконалити наявну систему чи створити нову модель військової юстиції в Україні?

- Усі події після початку воєнного вторгнення в Україну ясно дали зрозуміти: військова діяльність є відмінною від загальної суспільної діяльності, публічних та приватних інститутів, що не мають відношення до військових і цивільно військових відносин. Через це реформування органів військової юстиції вбачається логічним саме у тріаді військових судів, військової прокуратури та органів Військової служби правопорядку (у майбутньому - військової поліції).

Тільки в такій побудові буде реально забезпечений належний рівень законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних силах України.

Ми вже мали різний досвід у своїй історії. Скажу, що ризиків від ліквідації військових судів (трибуналів) та військових прокуратур було набагато більше. Це створювало справжній хаос, призводило до тотального безвладдя і безпорядку, багаторазово множило зловживання і порушення.

Аргументи тих, хто стверджує, що для цього потрібно інвестувати значні додаткові державні ресурси, не мають вагомих підстав. Наразі вже залучено чимало ресурсів. Правоохоронну функцію в оборонній сфері виконують численні державні структури, виходячи з їхніх повноважень. Це окремі підрозділи прокуратури, Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро, Служби безпеки України та Бюро економічної безпеки. Не потрібно багато зусиль, щоб оцінити їх навантаження, якісно проаналізувати результати, виокремити їх функції та здійснити ефективний розподіл і передачу обов'язків. Слідство, нагляд і правосуддя в оборонній сфері будуть ефективними лише в рамках єдиної автономної системи. Система завжди є кращою альтернативою хаосу.

ЛЮДИНА ВІЙСЬКОВА ПОВИННА ВЗАЄМОДІЯТИ ІЗ ЛЮДИНОЮ ВІЙСЬКОВОЮ

В сучасний час активно обговорюється питання відновлення військової "тріади" — військової поліції, військової прокуратури та військового суду. Як ви вважаєте, які аргументи є більш переконливими: на користь чи проти цього кроку? Яка структура військового правосуддя, на вашу думку, могла б найкраще забезпечити ефективність розслідувань та гармонію між державними інтересами та правами людини?

- Міжнародний досвід свідчить про те, що в більшості розвинутих країн, які мають сучасні збройні сили і які в той же час відомі своїми демократичними традиціями, органи військової юстиції успішно діють і виконують завдання зі зміцнення військової дисципліни та правопорядку. Постійним Комітетом Ради Європи з прав людини у червні 2003 р. була взагалі визначена потреба органів військової юстиції, а щодо військових судів висловлена думка про те, що їх наявність у країні не суперечить Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод.

В Україні наразі в структурі військової юстиції функціонує Військова служба правопорядку, яка має досить обмежені повноваження, орієнтуючись переважно на профілактику. Ця служба займається виявленням причин, передумов та обставин кримінальних правопорушень, що відбуваються в армії, а також розшуком військовослужбовців, які самовільно залишили свої місця служби. Вона також сприяє запобіганню та припиненню злочинів і правопорушень у Збройних силах України. Водночас, слідчі Державного бюро розслідувань (ДБР) займаються розслідуванням цих справ під керівництвом прокурорів спеціалізованих прокуратур, а остаточні рішення приймають звичайні місцеві суди. Таким чином, серед усіх учасників процесу лише представники Військової служби правопорядку є військовими, тоді як слідчі ДБР, прокурори та судді є цивільними особами.

На мою думку, військові особи повинні мати тісну взаємодію між собою. Концепція єдиного середовища є надзвичайно важливою в даній сфері. Наприклад, коли виникає потреба виїхати у зону бойових дій, де також скоюються злочини, важливо, щоб слідчий або прокурор були готові до цього. Сьогодні це означає, що вони мусять сісти в БМП чи БРДМ, озброївшись відповідним спорядженням. Отже, необхідні мобільність, підготовка, дисципліна, знання військових статутів, наказів та процедур, а також навички, що стосуються особистої і колективної безпеки. Важливо усвідомлювати, як цивільні особи сприймаються у військових структурах. Чому виникають такі умови — це окреме питання. Однак, безумовно, їх слід змінювати.

Керівництво військової юстиції повинно діяти з максимальною автономією, не підпорядковуючись ні Міністерству оборони, ні Головнокомандувачу.

В Україні наразі немає жодного правоохоронного органу, який би мав виключну військову юрисдикцію. Військова поліція повинна була б займатися досудовими розслідуваннями у кримінальних справах, що стосуються військовослужбовців та інших осіб, пов'язаних із Силами оборони. Які, на вашу думку, можуть бути причини, що заважають законодавчому врегулюванню її створення?

Військова поліція повинна стати незалежним правоохоронним органом із особливим статусом, що займається питаннями військової сфери та безпосередньо відповідає за підтримання правопорядку у військових умовах. Затримка в ухваленні змін, що містяться у законопроєкті "Про Військову поліцію" № 6569-1, зареєстрованому 15 лютого 2022 року, є, м'яко кажучи, проявом безвідповідальності, яка може загрожувати національній безпеці. Важливо вжити заходів для виправлення цієї ситуації без зволікань.

З огляду на специфіку української національної правової системи, надзвичайно важливо забезпечити автономність військової поліції від впливу військового відомства та його керівництва. Це питання стосується не лише правоохоронної діяльності, але й проведення досудових розслідувань та оперативно-розшукової роботи. На сьогоднішній день Військова служба правопорядку (ВСП) підпорядкована вищому військовому командуванню та фінансується за рахунок Збройних Сил України, а призначення посадових осіб ВСП здійснюється військовим керівництвом. Це, безумовно, створює певну залежність ВСП від командування, яке може намагатися здійснювати контроль над її діяльністю.

Вирішення суперечностей є цілком досяжним завданням. Необхідно законодавчо закріпити статус військової поліції України як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до практики, її діяльність координується Кабінетом Міністрів України. Закон повинен чітко окреслити відносини між міністром оборони, головнокомандувачем Збройних Сил України та військовою поліцією, як у мирний, так і у військовий час, що стане однією з гарантій автономності правоохоронної діяльності військової поліції. Керівництво військової юстиції повинно діяти максимально незалежно та без упереджень, не підлягаючи впливу ні міністра оборони, ні головнокомандувача.

У побудові цілісної системи військової юстиції важливий кожен елемент. Надзвичайно важливо щоб військова поліція взяла на себе виявлення, розслідування на початковому етапі воєнних злочинів, тобто могла проводити за процесуального керівництва військової прокуратури першочергові слідчі дії злочинної діяльності держави-агресора. Цей напрям потребує окремої уваги.