Микола Княжицький: Мир або тимчасове перемирʼя? Чому Україні не час на вибори -- Блоги | OBOZ.UA
Коли в Україні запанує мир, яким він може бути? Чи станеться це лише на короткий термін, як передвісник нових небезпек, або ж ми отримаємо справжній та тривалий спокій? Сьогодні всі ці питання хвилюють суспільство не менше, ніж обговорення можливих виборів в Україні та те, яке майбутнє нас чекає в умовах швидких глобальних змін.
Нещодавно Сполучені Штати виключили з переліку вимог до України пункт, що стосується проведення президентських виборів під час війни. Це рішення є обґрунтованим. Незважаючи на критику на адресу чинного уряду, більшість людей розуміє, що в нинішніх умовах вибори можуть стати небезпечними і технічно важко здійсненними. Однак навіть мирна угода, яка може бути укладена в майбутньому, не забезпечить автоматично стабільного миру.
Ми спостерігаємо за діями Росії в даний момент. Кремлю знадобилося всього два дні, щоб зламати свою обіцянку про переговори. У п'ятницю Путін висловлював готовність до діалогу без умов. Але вже в неділю Лавров висунув нелогічні вимоги: денацифікація, демілітаризація України, фактична капітуляція. Це лише підтверджує, що Путін нещирий. І завтра він так само без зусиль може відмовитися виконувати будь-які угоди, навіть якщо вони були підписані.
Отже, єдине, що здатне забезпечити тривалий мир, – це потужні Збройні сили України, а також постійна військова допомога з боку Заходу, включаючи технічне оснащення, озброєння та навчання. Саме ці заходи принесуть більше користі для миру, ніж безкінечні розмови з Путіним.
Ситуація в світі зазнала значних змін. Якщо раніше Джо Байден зумів згуртувати Європу та США на підтримку України, то тепер розбіжності між союзниками стають все помітнішими. Адміністрація Дональда Трампа демонструє антиглобалістську та консервативну позицію, зосереджуючись не на традиційних ліберальних цінностях, а на суворому прагматизмі. Тим часом Європа залишається вірною принципам свободи, захисту прав людини та дотримання міжнародного права.
Ця невідповідність є серйозною загрозою, оскільки ставить під сумнів основи трансатлантичного співробітництва. У часи, коли Сполучені Штати можуть знизити рівень своєї підтримки, найбільш надійним союзником для України залишається Європейський Союз. І, хоча це може звучати парадоксально, сьогодні Європа потребує України не менш, ніж Україна — Європи. Адже після України наступними потенційними жертвами Росії можуть стати країни Балтії або Польща.
Водночас нам усередині країни варто пам'ятати: шлях до Європи - це шлях не лише реформ чи інституційних змін. Це, перш за все, розділення європейських цінностей: демократії, свободи слова, прав людини. Навіть якщо хтось у владі має спокусу закручувати гайки під час війни, інтеграція до ЄС стане обмеженням для авторитарних тенденцій.
Канадський досвід є вражаючим прикладом. Ліберальна партія, попри прогнозовані невдачі, змогла зберегти свою позицію завдяки відданості демократичним цінностям та прозорості. Христя Фріланд, яка має українське коріння, хоча й не очолила уряд, але зберегла свій мандат і разом із новим лідером Марком Карні досягла успіху для своєї партії.
Україна повинна зробити висновки з цього уроку. У майбутньому нам потрібно вибрати не просто дієвого політика, а лідера, який стане яскравою контрастною фігурою для Путіна — захисником свободи, демократії та незалежності. Незважаючи на всі труднощі сьогодення, ми зобов'язані формувати наше майбутнє на цих принципах.
Лише в тому випадку мир, за який ми сьогодні боремося, стане істинним і тривалим.
