Микола Княжицький: Різдво далеко від рідного дому: чому біженці вирішують повернутися? -- Блоги | OBOZ.UA
Щодня тисячі українських сімей стикаються з важким вибором: залишитися за межами країни чи повернутися додому. Напередодні свят на західному кордоні виникли величезні затори, де одночасно могли перебувати до півсотні автобусів.
Протягом всього лише одного дня кордон між Україною та Польщею перетнули 150 тисяч українців у обох напрямках, що стало новим рекордом.
Люди активно їхали до своїх родин: одні -- до тих, хто опинився у вимушеній еміграції, інші -- до тих, хто залишився вдома. Різдво - найбільш родинне свято в році, а українці, особливо під час великої війни, як ніхто інший навчилися цінувати спокій та затишок, яких наполегливо намагається позбавити агресор.
Мільйони родин, яких війна розкидала по всьому світу, мріють хоч на цей день відчути Різдвяне диво разом і відновити хоча б частину спогадів про своє довоєнне життя. Вони прагнуть повернутися додому з-за кордону. Скептики стверджують, що навіть після завершення бойових дій українці не повернуться на Батьківщину. Але я залишаюсь оптимістом. Адже соціологічні дослідження показують, що половина наших співвітчизників точно прагне залишити комфортну Європу і повернутися в Україну.
А от чи буде їх більше, залежить уже від влади та її демографічної політики. Саме тому я третій рік поспіль працюю над цією темою й роблю все можливе, щоб наша влада почула мої конкретні пропозиції щодо повернення українців додому.
Play Video
Туга за домом -- надзвичайно сильне почуття, і переважити його може хіба що страх за життя -- своє та своїх дітей. Але якщо цей страх зникне, то ні безробіття, ні навіть відсутність житла не зможуть зупинити тих, хто вирішить повернутися й обрати Україну.Такі приклади маємо вже зараз. В одному зі своїх фільмів я розповідав про Юлію Александрову, яка з трьома дітьми навесні 2022-го рятувалася в Польщі. Діти добре інтегрувалися в польське суспільство, а Юля знайшла чудову роботу за фахом. Проте кілька місяців тому вони вирішили повернутися до України -- страшенно сумували за чоловіком і батьком. Тепер сім'я разом святкує своє перше Різдво в Україні після вторгнення.
Спочатку все виглядало як казка на Різдво: рідний дім надавав підтримку у важкі часи, діти сміялися, а батьки відчували радість. Але згодом ситуація ставала все складнішою — не стільки в фінансовому плані, скільки в психологічному. Юля стала свідком того, як війна та постійний стрес трансформували українців. Довоєнна безтурботність поступово зникала, натомість зростала кількість невмотивованої агресії. Крім того, безвідповідальна поведінка влади, регулярні корупційні скандали та цинічне ставлення лише посилювали відчуття безнадії.
Коли ми говоримо про повернення українців, то зазвичай акцентуємо на питаннях безпеки, житла та роботи. Це абсолютно правильно, адже це - базові потреби. Але я, наприклад, звертаю увагу на коментарі під моїми відео, де люди пишуть про менш очевидні, але не менш важливі речі -- такі як демократія, гідність і права людини. Це неможливо виміряти грошима чи вирішити державною програмою, адже це - про філософію поствоєнної України та її майбутньої влади.
Люди повертаються туди, де відчувають свою цінність і де їхня гідність буде захищена, де немає свавілля правоохоронних органів, а чиновники демонструють емпатію. Саме тому у своєму Законопроєкті про основи демографічної політики я наголошую: має змінитися сама держава, її сервіс, її ідеологія.
Україна повинна стати європейською країною в повному сенсі цього слова, а не лише формальним членом ЄС. І наші біженці стануть вагомим капіталом для майбутнього України, адже за кордоном вони побачили, як має працювати держава, орієнтована на інтереси своїх громадян.
Саме цю тему піднімає Юлія Александрова, ділячись переживаннями свого сина Тимофія, який відчув розчарування після повернення до української школи, де, на жаль, не вистачає поваги до дітей. Провівши час у польській школі, він усвідомив, що таке належне ставлення та увага до учнів.
Юля розуміє, що проблема не лише у вчителях, які отримують мізерні зарплати й живуть у постійному стресі, як і більшість українців. Вона хоче, щоб після війни українці нарешті обрали адекватну владу -- як за професійними, так і за моральними якостями. І залишається оптимісткою.
Коли українці замислюються про перспективи наступного року, їх часто охоплюють відчуття страху, плутанини та занепокоєння. Ці емоції стали більш вираженими в порівнянні з минулим роком. Такі результати були отримані в рамках Всеукраїнського дослідження, проведеного Фондом "Демініціативи" у співпраці з соціологічною службою Центру Разумкова.
Проте найважливіше, що надію відчувають аж 55% українців. У такий складний час - це дуже багато. І саме це дає віру, що Україна вистоїть і переможе у боротьбі з ворогом.
Бажаємо, щоб ваше Різдво було сповнене тепла і домашнього затишку, незалежно від того, де ви знаходитеся – в Україні чи за межами. Нехай це свято принесе чудеса, перемогу та мир для нашої країни.
Христос з'явився на світ. Прославляймо Його!
