Мирослав Маринович: Забудьмо про ідеальну владу. Кожну владу необхідно піддавати контролю, щоб не дати їй шансів на деградацію.

"Справжня сила полягає в служінні."

Ми знаходимося в етапі політичної кризи та корупційного скандалу, які, з одного боку, мають потенціал укріпити нашу державу, а з іншого – можуть призвести до серйозних наслідків, якщо державні чиновники не здійснюватимуть вірні вибори. Чи здатна держава задовольнити потребу в справедливості, і яким чином суспільство повинно реагувати в умовах кризи?

Держава повинна виконувати свої обов'язки. Справжня влада полягає у служінні. Якщо це служіння відповідає своїй суті, воно має на меті добробут тих, для кого воно призначене. Отже, з огляду на це, держава повинна бути справедливою та реагувати на запити й потреби громадян.

Зрозуміло, що так не завжди є. Дуже часто владу сприймають як панування, шлях для збагачення й особистої вигоди і забувають про спільне благо взагалі.

Ми можемо звернути увагу на негативний досвід Радянського Союзу та аналізувати його наслідки. Проте, незважаючи на те, що індивіди існували в середовищі, де панувала колективність, відчуття спільного блага залишалося недосяжним. Люди не мали звички усвідомлювати, що їх зусилля спрямовані на загальне благо – вони працювали в першу чергу для власних потреб. У цьому контексті можна стверджувати, що державні інституції повинні функціонувати на користь спільного добробуту.

Виявлення корупції сприяє створенню умов для вирішення цієї проблеми.

Якщо відштовхуватися від нинішньої ситуації, знаєте, що мене вражає? Це навіть помітно по наших західних партнерах. Вони постійно закликали нас до того, щоб ми боролися з корупцією. Але тільки-но прозвучали потужні викриття корупції, реакція була "жах, Україна корумпована". Чекайте, а як ми можемо боротися з корупцією, не викриваючи її? Навпаки, треба тішитися: Заходу треба вітати Україну з тим, що вона взялася за такі викриття. Це парадокс для мене.

Прощавай, до зустрічі на небесах.

Ми в суспільстві повинні не лише лякатися — хоч страх, безперечно, виправданий, адже ми спостерігаємо, наскільки глибокою і цинічною є корупція. Водночас, ми маємо навчитися радіти. Ілюзорний спокій, що все в порядку і немає нічого поганого, може бути значно більш небезпечним, ніж те, з чим ми стикаємося сьогодні.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать! і Ольга Айвазовська

"У нас дві граничні моделі поведінки: або покора, незвертання уваги, або повне відторгнення і натхненна боротьба"

Чи можна назвати кризою зростання обставини, коли надмірна гіперболізація прав людини призводить до знецінення держави? Як подолати в собі ворожість, успадковану з радянських часів, і стати співзасновниками нової сучасної української держави?

Так, це дійсно виклик для України. Я це відчуваю. Нам значно простіше протистояти іншій країні, ніж займатися розвитком своєї власної.

Протягом понад тридцятилітньої історії незалежності України я неодноразово спостерігав, як ми спершу обираємо когось на керівну посаду, сподіваючись, що ця особа стане досконалим лідером. Ми думаємо: "Я займуся своїми справами, а він все вирішить". Але коли реальність не відповідає нашим сподіванням, у нас знову виникає прагнення повернутися до старих звичок: "Ні, все, час діяти". І тоді починається справжня метушня. Кожного президента вже встигли назвати у соціальних мережах усілякими прізвиськами, і це не може не вражати.

Ми стикаємося з двома крайніми моделями поведінки: або прийняття, що проявляється в байдужості, або ж активне відторгнення, яке веде до натхненної боротьби. Наша мета не полягає в цивілізованому турботливому ставленні до праведності влади, оскільки я не сподіваюсь на її моральність, а на відповідність законам, коли влада діє в межах правової системи. Якщо ж вона відступає від цих норм, суспільство повинно відреагувати, але в рамках цивілізованості.

Це повинна бути відповідь громадян. Громадян, які усвідомили, що вони мають слуг, але не "слуг народу", а тих, хто готовий діяти в їхніх інтересах і розуміє, що ідеальна влада — це міф. Слід забути про утопічні уявлення про владу. Кожна влада потребує контролю, щоб уникнути її деградації.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

Недосконалість держави для деяких людей слугує виправданням для ухилення від відповідальності. Як можна подолати споживацьке ставлення до суспільства? Яку Україну майбутнього ви уявляли під час дисидентського руху, і що стало вашим внутрішнім моральним компасом?

Мене, як і багатьох інших, дивує байдужість до держави. Я часто чую запитання: "Що ж Україна мені дала?" Пам'ятаю, вперше я зустрівся з цим висловлюванням на початку незалежності. Жінка, що прибирала вулицю, зіткнулася з проблемою свого інвентаря і, з розпачем, мовила по-галицьки: "Щоб ту Україну шлях трафив! Навіть на нормальну мітлу не вистачає!" Це стало для мене справжнім шоком — таке ставлення просто неприйнятне. І це сталося у Галичині, у Львові.

Чисто утилітарне ставлення до держави, коли вона повинна щось тобі дати, походить, як на мене, від патерналізму. Я дав державі, владі відповідальність за своє життя. Вона все робить, я її підтримую, голосую за неї, коли треба, але я делегував відповідальність за своє життя владі. Влада зобов'язана зробити мене щасливим. Це замикає коло -- і звідси невдоволення, що я від України нічого не маю.

Державна нація має зовсім інші погляди. Нам потрібно поступово позбавлятися рабської психології, адже без цього ми не зможемо рухатися вперед.

"Без здатності до співпереживання не існуватиме суспільство."

В українському суспільстві значно зросло усвідомлення важливості свободи, проте патерналістський підхід залишається поширеним серед багатьох, де отримання матеріальних благ ставиться вище. Якою, на вашу думку, має бути стратегія активної меншості для того, щоб сучасне суспільство могло створити ту ідеальну державу, про яку ви мріяли у молодості і за яку були б готові заплатити високу ціну?

В українському суспільстві існують різні емоційні стани, які виявляють його унікальні риси. Наприклад, солідарність. Це неймовірно — спостерігати за українцями під час подій Майдану та в 2022-23 роках. Я щиро відчуваю бажання обійняти кожну людину від захоплення, адже їхня готовність приходити на допомогу один одному та їхній дух просто вражають. Це дійсно чудово, наш народ — неймовірний!

З часом цей запал вщухає, і ми опиняємося в зовсім іншому стані, коли ваші труднощі стають лише вашими, а я змушений зосередитися на своїх власних. Втрачається відчуття спільноти, зникає емпатія, яка є необхідною для функціонування суспільства. Без емпатії неможливо створити справжню спільноту. Ми можемо бути окремими частинами, але без єдності не зможемо стати цілісним організмом, а саме ця цілісність нам потрібна.

Відповідь на ваше питання залежить від того, про який суспільний стан говоримо. Якщо в час піднесення, тоді можемо перелічувати особливості, всі характеристики будуть прекрасні, -- і навпаки.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослава Маринович і Ольга Айвазовська

Яка форма емпатії на рівні суспільства є більш доречною для обговорення: спонтанна чи свідома прив'язаність до своєї батьківщини?

Можу сказати про дисидентський час. Це не була ситуативна любов до України. Це був постійний стан, який робив тебе готовим витримувати наслідки тієї постави, яку ти маєш.

Дивитися на дисидентів було моєю школою. Я дивився на Михайлину Коцюбинську, на її любов до України, яка мала конкретний вимір, як на мене.

Коли я вже був членом Гельсінської групи, ми хотіли зібрати підписи людей під нашою відозвою. В той час підписатися під якоюсь відозвою несанкціонованої групи означало потрапити в коло підозри КГБ. Я на когось натиснув більше, ніж треба було, -- не пригадую, на кого. Ця людина поскаржилася Михайлині Коцюбинській. Михайлина взялася за мене, прочесала добряче і сказала ключову фразу: "Мирославе, треба любити не просто український народ, треба любити кожну людину".

Чи не є це проявом справжньої любові до України, яка має чіткі контури? Можна відчувати любов до батьківщини, але при цьому мати неприязнь до людей, що оточують тебе. Саме в цьому людському вимірі криється велика цінність.

Я спостерігав за цією любов'ю, вчився від них, набирався того вміння.

"Верхівка корупції підживлюється нашими дрібними проявами корупційних дій."

Давайте ще раз розглянемо тему емпатії щодо України. Я можу відчувати любов до неї, але в той же час відчувати ненависть через особу, як-от Галущенко, який займав посаду міністра юстиції, а до цього — енергетики. Чи справді винна вся країна, чи, можливо, проблема полягає в окремому чиновникові, який, ймовірно, вчинив злочин, що підпадає під категорію державної зради?

Я не буду против.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

, що потрібно стежити за чиновниками і притягати їх до відповідальності, коли вони порушують закон. Однак я побоююся, що ми будемо знову мати ту саму картину, що, мовляв, вони там, нагорі, винуваті, бо вони при владі.

Згадую, як група "Першого грудня" (об'єднання інтелектуалів та активістів, засноване на честь 20-річчя референдуму за незалежність України) представила свій документ "Українська хартія вільної людини". Ми організовували його презентації. У кожному з десяти пунктів йдеться про те, що особистість відповідає за своє щастя і своє життя. А ви знаєте, яка була реакція людей? "Чому ви звертаєтеся до нас? Звертайтеся до тих, хто там, нагорі".

У нас є свої переваги.

Для мене надзвичайно важливо, щоб українське суспільство усвідомило, що ми спостерігаємо лише за стовбуром і розгалуженими гілками корупції, а також її наслідками. Проте ми не помічаємо, що це дерево має глибоке коріння, яке живиться від тих самих маленьких корінців — людей.

Корупція на верхівках живе завдяки нашій дрібній корупції. Багато хто думає: "Що змінить мій маленький проступок? Він незначний. Яка різниця в порівнянні з тим, що відбувається на верхах?"

Цю думку я вперше зустрів у розмовах з кримінальними злочинцями в тюрмах: "Чому я отримав покарання за тисячу, а ті, хто краде мільйони, залишаються на волі?" Це хибна логіка. Наші маленькі гріхи не слід вважати незначними. Вони живлять величезне дерево гріха, яке ми спостерігаємо згодом.

Ще раз повторюю: притягаймо до відповідальності чиновників. Але пам'ятаймо, що корупція -- це не хвороба лише влади. Корупція -- це хвороба всього українського суспільства. Це наш суспільний корупційний договір.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. — український дисидент, колишній в'язень радянських концтаборів, активіст у сфері прав людини та один із співзасновників Української Гельсінської групи. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

"Необхідно оберігати свою гідність. Адже коли особа відчуває, що її принизили до краю і втратила гідність, вона ризикує втратити свою людську сутність."

Сподіваюсь, що нині ми переосмислюємо та розриваємо цей суспільний договір. Коли в липні студенти вийшли на протести, це не був Майдан, але все ж відображало глибокі суспільні настрої: ми не можемо з цим змиритися, це не є прийнятним.

"Картонковий протест" став неймовірним явищем. Я відчував величезну радість. Мене переповнювало гордість за цих людей. Вони виглядали просто чудово, навіть незважаючи на нецензурні висловлювання, які викликали у деяких досить гостру реакцію.

Вони виявилися талановитими в прагненні бути особливими. Їхнє бажання створити нове суспільство та нову державу стало визначальним. Вони змогли ясно висловити свої наміри, і безперечно, у певній мірі, врятували нашу країну, примусивши владу відійти, навіть якщо лише на формальному рівні.

Як сталося, що в українському суспільстві, яке лише десять років тому вважало корупцію невід'ємною частиною суспільного устрою, гідність перетворилася на важливу цінність, за яку громадяни прагнуть жити і навіть готові боротися до останнього?

Якщо розглядати це питання в загальному, для мене поняття гідності означало, насамперед, бути щирим і уникати повторення брехливих радянських лозунгів. Це, безумовно, ставило мене в опозицію до загального напрямку, що, так чи інакше, погано закінчується для людини — зазвичай за цим слідує переслідування. Я вперше відчув гідність, коли проголосив: "Ні, я виступаю проти вас, я не буду повторювати ваші слова, не піду за цим шляхом".

Інший аспект, який я також усвідомив стосовно гідності (хоча це насправді звучить дещо непривабливо, прошу вибачення), – це мій досвід на початковому етапі, коли мене помістили в вагон для перевезення правопорушників. Пам'ятаю, як оголосили про "оправку", тобто вели на туалет. Я підготував рушник, зубну пасту, щітку, мило і чекав, поки відкриють клітку. Надзиратель відчинив двері, побачив усе, що я тримав у руках, і почав шалено лаятися. Я не міг зрозуміти, у чому справа, але помітив, що його дратує те, що я приніс із собою. Я відкладав все і пішов за ним. І тоді усвідомив: забудь про свою людську сутність.

Дверей у туалеті немає. Стоїть наглядач з автоматом -- і "оправляйся". Переді мною відразу проблема -- це принизливо. Але я, пригадую собі, ніби уявним екраном себе закрив: "Ні, ви можете робити зі мною що завгодно, але гідності ви мене не позбавите". І що я помітив? Я вернувся нормальною людиною, але він був лютий. На нього діяло це, він принижувався. Цікаве враження тоді було.

З одного боку, чесність є основою гідності, і для мене це має велике значення. З іншого боку, важливо дбати про свою гідність. Коли людина втрачає свою гідність і відчуває, що її принизили до краю, вона втрачає свою людську сутність.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

"Я сподіваюся, що війна стане для нас важливим уроком у державотворенні, у якому ми наберемося нових якостей, необхідних для подальшого прогресу нашої країни."

Як знаходити сили об'єднуватися, щоб будувати сильнішу державу в нинішніх умовах, усвідомлюючи, що справедливого повоєнного контексту може не бути?

Це одна з найбільших загроз, яка є перед українцями.

Уявімо собі, що якимось чином завершилася війна -- а якщо вона завершиться за тими моделями, як собі зараз уявляє Захід, там, без сумніву, будуть елементи несправедливості щодо українців -- то Україна потрапить у дуже складну ситуацію, бо, знову ж таки, це несправедливо.

Ця формула є важливою для українців. Коли я відчуваю, що справедливість порушена, я починаю діяти, вступаючи в боротьбу. В такому випадку винними стануть керівники держави, які уклали такий мирний договір, і все розгорнеться за вже відомим сценарієм.

Я настійно рекомендую українцям ознайомитися з посланнями митрополита Андрея Шептицького, який ще за свого життя зумів виявити цю загрозу. Він дав точну характеристику нашій проблемі, назвавши її "моральною гемофілією". Якщо класична гемофілія пов'язана з нездатністю крові згортатися, то моральна гемофілія проявляється в неспроможності вирішувати спори, що призводить до конфліктів і ворожнечі.

Держава повинна відповідати моєму уявленню. Справедливість має бути такою, як я її бачу. Я ігнорую обставини, навіть якщо поруч знаходиться ворожа армія, і прагну досягти справедливості. Це сліпе прагнення готове знищити саму державу, якщо вона не відповідає моїм стандартам справедливості. Це дійсно велика загроза.

Я молюся до Бога, аби Він наділив нас мудрістю, щоб ми змогли навчитися в усьому цьому. Нехай цей період війни стане для нас своєрідною школою, а також спрацює ефект, про який згадував середньовічний теолог Тертуліан: "Кров мучеників - це насіння церкви". Я переформулюю його слова так: "Кров сучасних мучеників України – це насіння нової України".

Ми просто мусимо навчитися чогось і, врешті, маємо таку здатність. Що кричав помаранчевий майдан? "Ющенко! Ющенко! Разом нас багато, нас не подолати". Була надія, що він нам допоможе, реалізує все. Революція гідності не кричала: "Порошенко! Порошенко!" Вже ми дещо засвоїли.

Я прагну вірити, що війна стане для нас важливим уроком у мистецтві державотворення, де ми наберемося нових якостей, необхідних для подальшого прогресу нашої країни.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

"Якщо російський народ продовжуватиме сприймати Росію як імперію, це призведе до їхньої загибелі. У них не залишиться перспектив."

Чи здатна Росія сама себе переосмислити? Якщо так, то за яких умов? Жодних змін усередині Росії ніхто не прогнозує, але і Радянський Союз колапсував неочікувано для багатьох.

Я вкрай остерігаюся подібних спрощених емоційних суджень.

Перш за все, я вірю, що Бог не створює народи, які б були злочинними, так само як і не створює злочинців. Люди з'являються на світ невинними і добрими, але їхнє життя може призвести до злочинних вчинків. Так само і нації можуть опинитися в ситуаціях, коли їхні дії стають злочинними. Наприклад, німецький народ у певний історичний період вчинив злочини, але з часом вони змогли подолати це минуле.

По-друге, я згадую, як колись етичні ідеали російського дисидентського руху були надзвичайно сильними. Для мене, наприклад, особистість Андрія Сахарова має велике значення.

Коли у Львові виникла дискусія щодо можливого перейменування вулиці Сахарова, оскільки в місті почали замінювати всі російські прізвища, саме місцеві дисиденти об’єдналися та виступили з протестом проти цього рішення. Для нас етичні принципи Сахарова, а також інших подібних діячів, залишалися надзвичайно важливими.

Можу сказати, що Українська гельсінська група значною мірою спиралася на допомогу, сприяння російських дисидентів. Усіх наших родичів, які їхали через Москву, вони приймали, обігрівали, годували й так далі. Тому, знаєте, не спрощуймо собі ситуацію.

Отже, в даний момент в Росії ніхто не замислюється над питаннями, які порушували Достоєвський, Карамазов чи Толстой. Я усвідомлюю, що в країні спостерігається серйозний злочинний клімат у суспільстві.

Тарас Стецьків: "Крах Росії відбудеться дуже несподівано, коли цього ніхто не чекає і не прогнозує"

Проаналізую ще один момент. У радянський час російські дисиденти реагували передусім на тоталітарний характер держави. І в цьому вони були природними союзниками для нас. Але ми, дисиденти національних республік, вловлювали в Радянському Союзі не тільки тоталітарну державу, а й квазіросійську імперію.

Ми також відгукувалися на порушення наших культурних прав. Російські дисиденти запитували: "Навіщо ви займаєтеся непотрібними справами? Сфокусуймося на боротьбі за громадянські права". Для них актуальним було питання демократизації Радянського Союзу, але не розпаду Російської імперії. Адже національна ідея росіян полягає в бажанні бути великою державою, перш за все в плані територій. Сьогодні для Путіна "велич" асоціюється також із застосуванням сили.

Для російського народу зараз постало питання переосмислення своєї національної ідеї. Якщо вони її не переосмислять, якщо для них Росія буде і далі ідентифікуватися з імперією, їх знищать. Вони не будуть мати майбутнього.

Останній аспект: Росія в процесі свого розвитку є авторитарним режимом, який тривалий час залишається незмінним. Однак рано чи пізно настає момент, коли така ситуація стає нестерпною, і в результаті починається кризовий період.

Одне з найбільших пророцтв мого дисидентського часу -- я просто вражений, як я це зміг зробити -- було тоді, коли після Брежнєва помирав черговий із тих генсеків. Я сформулював таку тезу: "Не знаю, скільки ще буде генсеків, але обов'язково прийде такий, який захоче врятувати систему -- і погубить її".

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

Я вважаю, що в сучасній Росії, де здається, що все під контролем, авторитарна система залишається потужною та стійкою. Проте, можливо, з'явиться особа, яка вважатиме, що Путін недостатньо сильний або не справляється. Мова не йде про демократичні сили, адже вони наразі дуже ослаблені. Це може бути хтось на кшталт Гіркіна — особа, котра прагне "врятувати" Росію та продемонструвати її силу світові. Така людина може призвести до руйнування існуючої системи, і після цього вона почне розвалюватися. Зниження влади завжди веде до зростання сепаратистських настроїв і активізації націоналістичних рухів. Так було в часи Радянського Союзу, і подібні процеси можуть відбутися й у Російській Федерації зараз.

На мою думку, Чечня вже існує в своєму власному незалежному режимі. Там функціонує шаріат і діють закони, які не є частиною російської правової системи. У Татарстані відбуваються цікаві процеси. Коли Єльцин закликав: "Візьміть стільки автономії та суверенітету, скільки зможете", Татарстан скористався цією можливістю, але згодом Путін усе це придушив. Іншими словами, я не вважаю, що Росія залишиться незмінною в тому вигляді, в якому вона є зараз.

Які фактори можуть призвести до розпаду Росії?

Я вважаю, що нині малоймовірно виникнення значних громадських рухів, які здатні підірвати російську владу. Ні, це не зовсім вірно. Все відбувається на фоні трагедії і глибокої кризи.

Хотів би акцентувати вашу увагу на ще одному аспекті. Не слід залишатися пасивними та очікувати, поки в Росії відбудуться певні зміни. Нам потрібно стати самими собою. Силою підтримувати Україну, адже потужна Україна стане на заваді Росії. Коли Україна є сильною, це означає ослаблення Росії, а сильна Росія, в свою чергу, загрожує Україні.

Ставаймо сильними -- це буде показово для Заходу, для світу. Нинішня наша модель -- постійне нагадування про те, що Росія погана, Московський патріархат поганий. Ми весь час викриваємо їхні хиби і злочини. Це добре, правильно, але цього мало.

Нам треба показати сильну Україну, той український народ, який нарешті усвідомив сам себе і свій потенціал, виправив старі, квазірадянські моделі свого існування. Це остаточно доконає Росію.

Зображення: Євген Єщенко

Мирослав Маринович может быть представлен как личность с уникальной историей и опытом. можно описать как выдающуюся личность, обладающую уникальными качествами и талантами. можно перефразировать как "Мирослав, носитель фамилии Маринович". можно перефразировать как "Мирослав, являющийся Мариновичем". Если вам нужно изменить текст еще больше, пожалуйста, дайте знать!

"Україні необхідна мобілізація розумових і духовних сил."

Як у часи виснаження і безсилля, викликаних корупційним скандалом, знайти в собі сили для внутрішніх трансформацій, які допоможуть стати сильнішими та успішнішими, створюючи нову парадигму?

Я можу лише підтвердити думку, яку нещодавно висловив у своїй статті на NV.ua. Проте, вважаю, що її дещо неправильно інтерпретували. Моя назва: "Нам потрібна друга мобілізація" була не зовсім вдалим вибором. Я не мав на увазі традиційну мобілізацію. Головний меседж полягає в тому, що хлопці і дівчата, які зараз на передовій, виконують те, чого від них очікуємо, і знаходяться на межі виснаження.

Отже, Україні необхідна мобілізація не лише на рівні волонтерства та збору гуманітарної допомоги. Потрібно активізувати інтелектуальні та духовні ресурси країни.

Ми бачимо, як зараз разюче деградують усі світові концепції примирення, глобальної безпеки і так далі. Все те, чим жив світ після Другої світової війни, якось занепадає, причому щораз більше. Паралізуються інституції, які виросли на тих концепціях.

Іншими словами, стара парадигма, в якій ми існували до нещодавнього часу, поступово втрачає свою актуальність. Візії нової парадигми ще не сформовані і залишаються розмитими. Це не є провиною людей — це просто частина природного порядку. Коли відбуваються якісні зміни, ми не можемо точно уявити, яким буде новий лад. Однак, якщо ми прагнемо зайняти своє місце в цьому майбутньому, нам варто почати розмірковувати про це вже сьогодні.

Необхідно, щоб інтелектуальна еліта почала діяти по-іншому. У нас є чимало талановитих інтелектуалів, але вони, на жаль, ізольовані у своїх власних світах. Україні потрібна мобілізація її інтелектуальних і духовних ресурсів. Без ціннісного підґрунтя нові ідеї залишаться безплідними. Ідеї мають ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях.

Таким чином, я звертаюся до України: давайте підтримувати наших воїнів на фронті, стверджуючи Україну у світі, а перш за все – для самих себе, у цьому новому, сильному форматі.