МКЧХ: Ми не втручаємось у справи полонених, але володіємо засобами впливу.

В Україні організація МКЧХ піддається критиці через свою бездіяльність у забезпеченні доступу до військовополонених та недостатній тиск на Росію. Про ці питання, а також про діяльність на територіях, що знаходяться під окупацією, DW поспілкувалася з представником організації.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста часто критикують в Україні через відсутність тиску на Росію в питанні доступу до українських полонених. Про те, як організація домагається доступу до місць утримання, чому уникає публічності та як працює на окупованих територіях, DW поговорила з речником МКЧХ Петом Гріффітсом в їхньому офісі в Києві.

DW: Росія встановлює обмеження на доступ до місць, де утримуються українські військовополонені. Чи є це новим викликом для МКЧХ, чи вже раніше організація стикалася з подібними ситуаціями?

Все, що ми озвучуємо публічно, ми оцінюємо через призму його впливу на наш доступ: чи стане він кращим чи, навпаки, гіршим. Зважаючи на те, що в Росії знаходяться українські військовополонені, яких ми прагнемо підтримати, так само як і російські військові в Україні, ми не вдаємося до подробиць операцій. Згідно з Женевськими конвенціями, МКЧХ має право відвідувати всіх військовополонених, незалежно від місця їх утримання, і робити це кілька разів для моніторингу їхнього стану. Однак цього не відбувається. Хто несе відповідальність за це? Держави, які зобов'язані дотримуватися міжнародних норм і поважати їх. Тому ми постійно підтримуємо діалог зі сторонами конфлікту - як з Росією, так і з Україною, намагаючись усунути існуючі прогалини та поліпшити наш доступ. Ця діяльність триває безперервно.

Цей підхід не є ідеальним. Це не чарівна паличка, проте це доповнює роботу тих, хто надає порушенням розголосу - журналістів чи правозахисних організацій. Дуже часто правосуддя й притягнення до відповідальності не можуть запрацювати повною мірою до завершення збройного конфлікту. Ми турбуємося про добробут, благополуччя людей зараз, поки тривають бойові дії.

Ви зазначаєте, що Міжнародний комітет Червоного Хреста веде свою діяльність через конфіденційні переговори з урядовими представниками. Чи готова Росія до участі в таких переговорах і чи спостерігається прогрес у цьому напрямку?

Ми не можемо оцінювати якість діалогу чи рівень доступу до інформації. Проте, ми активно ведемо переговори з представниками обох сторін, наголошуючи на їхніх зобов'язаннях. Я регулярно спілкуюся зі своїми колегами у Москві, так само як і з українською владою та громадськими організаціями, де ситуація є аналогічною. На технічному рівні, коли один із колег відвідує табір військовополонених, він спілкується з керівництвом закладу. Також на рівні керівника делегації, який має вищий дипломатичний статус в Україні, існує відповідна посада в Москві. Для найвищого рівня співпраці залучається президент МКЧХ.

Але чи ви усвідомлюєте, що відбувається поступ?

Збройний конфлікт триває, люди досі гинуть, страждають. Ми не зупиняємо і не можемо чітко й однозначно запобігти порушенням - це завдання держав. Ми можемо намагатися зменшити страждання там, де маємо доступ. І робимо це маленькими кроками - навіть передаючи лист від військовополоненого його родині. В масштабі конфлікту це може здаватися дрібницею, але для самого військовополоненого і для його батьків цей лист означає цілий світ.

Скільки візитів здійснили представники МКЧХ до полонених в Україні та Росії?

Я не маю змоги повідомити точну кількість візитів щодо будь-якої зі сторін, щоб не завдати шкоди.

Зважаючи на те, в якому стані повертаються українські військові з полону РФ - часто після катувань, з серйозними хворобами, чи згодні ви з тим, що міжнародне гуманітарне право переживає кризу?

Я не впевнений, що це так. Міжнародне гуманітарне право (МГП) щоденно рятує людські життя. Ми часто стикаємося з жахливими подіями, свідченнями страждань і повідомленнями про порушення у новинах. Це може бути важко сприймати і призводити до думки, що право загалом не діє, ніби порушення відбуваються всюди. Але коли має місце пограбування банку, ми жодного разу не ставимо під сумнів наявність кримінального права. Справжня проблема полягає в тому, що виявити порушення закону просто. Значно складніше зауважити, коли закони війни дотримуються, а МГП дійсно виконує свою місію. Як можна оцінити ситуацію, коли лікарня не стає ціллю для атаки? Або коли не використовуються заборонені види озброєння?

Робота, яку ми робимо, хоч є обмежена та скромна, також є підтвердженням (того, що МГП діє. - Ред.). Навіть попри всі обмеження доступу, який є далекий від необхідного, ми можемо бути присутніми з обох боків лінії фронту. Важливо звертати увагу, коли система не працює, але це не означає, що вона зламана.

На вашу думку, скільки військовослужбовців перебуває в полоні в Росії, а скільки – в Україні? Яка кількість цивільних осіб утримується в заручниках?

Ми не оцінюємо, бо хочемо мати справу лише з інформацією, яку можемо перевірити. Оскільки під час збройного конфлікту багато дезінформації, ми не розбиваємо дані на категорії. Станом на лютий 2025 року 12,5 тисячі сімей отримали інформацію про долю своїх близьких від нас. Це стосується і цивільних, і військових, і росіян, і українців. Чи-то вони потрапили у полон, чи загинули під час бойових дій.

Читайте також: Сім'ї "азовців" розпочали безстрокове голодування.

У жовтні 2024 року, в одному з інтерв'ю, український омбудсман Дмитро Лубінець повідомив, що приблизно 40% українських військовополонених, які були обміняні, не отримали підтвердження статусу військовополонених від Міжнародного комітету Червоного Хреста і значилися як зниклі безвісти. Чи можливо це підтвердити, і якщо так, то в чому причина такої ситуації?

Ні, я не в змозі це зробити, оскільки не маю можливості перевірити цю інформацію. Це його статистичні дані, а не ті, що є в нашому розпорядженні.

У вас є інші дані?

У рамках інформації про статус військовополонених система обліку функціонує в цілому. Проте існує велика кількість військовослужбовців, про яких ми ще не отримали дані, і деякі з них вже повернулися додому.

Чи існують обмеження щодо доступу до полонених з боку України?

Не можу висловити думку щодо якості доступу з обох боків.

З ваших висловлювань можна зробити висновок, що МКЧХ не має можливостей для впливу на питання доступу до осіб, які перебувають у полоні...

Ми володіємо інструментами впливу. У випадку збройних конфліктів, коли переговори з владою щодо доступу не дають результатів, ми звертаємося до їхніх союзників - країн, які мають авторитет. Таким чином, ми можемо здійснювати вплив, хоч і важко помітити, коли це приносить результати. Люди часто хочуть, щоб ми силоміць входили до таборів військовополонених, але наш підхід інший. Ми не маємо таких повноважень, проте нашою силою є здатність переконувати.

Які це держави для Росії?

Я не можу їх назвати, оскільки ми не коментуємо політику. Але чиї посольства є в Києві, а чиї є в Москві?

Однак в Україні активно висловлюється критика на адресу МКЧХ, що організація не виконує своїх зобов'язань та не робить публічних заяв щодо порушень міжнародного гуманітарного права з боку Росії...

Це вказує на помилкове сприйняття нашого завдання. Підзвітність, прагнення до справедливості та відкритість не є фундаментом нашої діяльності. Ми зберігаємо за собою право висловлюватися на публіці, якщо це єдиний спосіб підтримати людей і не завдає шкоди іншим. Кожен наш вихід у суспільний простір - ми усвідомлюємо, що це може призвести до обмеження нашого доступу, тому це є крайнім заходом.

Читайте також: Уповноважений з прав людини повідомив, що основна скарга стосується діяльності Червоного Хреста.

Після розголосу випадків імовірних страт українських полонених Лубінець щоразу заявляє, що направив звернення до МКЧХ. Як ви реагуєте на них?

Ми застосовуємо цю інформацію для налагодження комунікації з державними структурами. У мене є колеги, чия спеціалізація полягає в проведенні складних дискусій, вмілому висловленні думок, які можуть бути неприємними для багатьох. Це робиться на рівні, де це буде максимально результативно для запобігання подібних ситуацій у майбутньому. Ведення обліку кожного інциденту не є нашою основною метою чи обов'язком. Ті, хто так думає, неправильно тлумачать нашу місію.

Ви згадали представництва МКЧХ у Донецьку та Луганську — містах, що опинилися під окупацією з 2014 року. Які особливості діяльності на цих територіях, і до яких регіонів ви можете мати доступ?

Коли територія змінює своїх власників, це викликає в нас безліч питань і невизначеностей. Потрібно встановлювати нові контакти... З ким нам слід спілкуватися, щоб безпечно доставити воду та їжу до села? У кого можна отримати дозвіл? Без схвалення місцевої влади наші зусилля будуть безрезультатними. Однією з основних задач нашої гуманітарної діяльності в цих умовах є забезпечення людей необхідними ресурсами — водою, їжею, медикаментами та прихистком. Це ті ж програми та принципи, які ми реалізуємо з цієї сторони фронту, проте в меншому обсязі.

Ми маємо офіси, проте наш доступ до територій, що розташовані далеко від Донецька та Луганська, є дещо обмеженим. Нещодавно ми змогли декілька разів відвідати Маріуполь, але це відбувалося на разовій основі, здебільшого для термінових постачань води, медикаментів та інших подібних вантажів.

Яка наразі ситуація із доступом до окупованих територій Запорізької та Херсонської областей?

Насправді, ми не маємо можливості потрапити туди. Основна частина нашої діяльності зосереджена на територіях Донеччини та Луганщини.

Зокрема, мова йде про ті області, які були захоплені протягом останніх трьох років.

Не на всі території є доступ. - Ред., але так.

Хто складає команду МКЧХ в умовах окупації – іноземні фахівці чи представники місцевого населення?

У наших офісах у Луганську та Донецьку працює близько 200 осіб, з яких щонайменше 20 є іноземцями. Подібна ситуація спостерігається і в інших країнах, де ми здійснюємо свою діяльність. Переважна більшість наших співробітників складається з місцевих жителів. Проте ми всі є частиною однієї організації МКЧХ і поділяємо спільні основоположні принципи.