Можливо, хтось інший зміг би вести боротьбу ефективніше за українців. Але таких немає.
Так, Україна має свої недоліки. У нас існують проблеми з корупцією, ухилянтами, а також не завжди справедливими прокурорами, і це ще не все... Але чи витримала б якась інша європейська країна натиск Росії? Ми протистоїмо величезній силі ядерної держави вже майже три роки - хто ще може похвалитися такими досягненнями?
В кінці третього року війни Україні можна дати дві оцінки. Одна з них свідчить про те, що наша країна погано справляється з випробуванням державності. Багато чоловіків у тилу намагаються уникнути мобілізації. Соціальні мережі наповнені критикою ТЦК, а не ухилянтів. Навіть повномасштабне вторгнення не зуміло в корені вирішити проблеми корупції та схем.
Ми можемо стверджувати, що у нас більш ніж достатньо тих, хто використовує війну для власного збагачення. Це люди, які вважають за краще не вкладати кошти в загальне благо, а навпаки, привласнювати його. Це ті, хто пропонує прості рішення для країни, радячи скасувати податки або перейти на добровільну основу комплектування армії.
Ми зможемо згадати звільнення компетентних і призначення лояльних. Перерахувати втрачені міста та окуповані території. Порівняти реальність фронту з реальністю тилу і дійти висновку, що якщо війна - це тест, то ми ризикуємо цей тест провалити.
Другий вирок стане контрастом до першого. Ми зможемо констатувати, що нам надавали два тижні, а ми боремося вже три роки. Що друга армія світу не змогла досягти навіть меж Донецької області. Що нам вдається чинити опір "осі зла", до складу якої входять Москва, Пхеньян і Тегеран, а Пекін виконує роль їхнього тилу.
Ми проголосимо, що самостійно знищуємо запаси та озброєння, які були призначені для домінування в Європі та США. Ми стали першою країною на континенті, яка веде боротьбу не з партизанськими угрупованнями, а з ядерною державою. Лише ми здатні перехоплювати балістичні ракети, знищувати стратегічні бомбардувальники та затоплювати ракетні крейсери.
Ми зможемо згадати про наших громадян, які брали участь у протестах в захоплених містах. Про волонтерів, які змогли змінити хід подій у критичні моменти. Про безпрецедентний рівень солідарності, який, згідно з соціологічними опитуваннями, залишається помітним навіть через тисячу днів війни.
Унікальність ситуації полягає в тому, що обидва ці твердження можуть виявитися істинними. Щоб зрозуміти, як Україна справляється з викликами війни, нам необхідна база для порівняння. Нам потрібен зразок, з яким ми зможемо себе порівнювати. Приклад, на якому ми будемо ґрунтувати свої оцінки. Проте, на жаль, у нас немає такого еталону.
Щоб зануритися в атмосферу Першої світової війни, потрібно повернутися на кілька століть назад. Скасувати загальне виборче право. Встановити військові трибунали, що мають право на розстріл. Зробити цензуровану пресу єдиним джерелом новин. Ігнорувати поняття прав людини, які, до речі, будуть визнані тільки після Другої світової. Як показують твори Барбюса і Ремарка, навіть це не врятує нас від байдужого тилу, корупції постачальників і шахраїв всіх сортів.
І наступна світова війна також не є найкращим прикладом. Багато європейських держав зазнали поразки всього за кілька тижнів. А Британія, яка так шанується в нашій країні, тоді не була ізольованим островом, а величезною імперією, над якою ніколи не заходило сонце. Крім того, наше уявлення про те, як Велика Британія справлялася з викликами війни, є лише міфом, що виник унаслідок її перемоги. Після восьмидесяти років ми не помічаємо всіх тих труднощів, з якими стикався Лондон у ті буремні часи.
"Війна Фойла" - це британський телевізійний серіал, який досліджує діяльність поліції в англійських провінціях під час Другої Світової війни. Великобританія відзначається своєю відвертістю, тому серіал порушує такі питання, як ухилення від служби та торгівля "білими квитками". Ми спостерігаємо за мародерством пожежників у зруйнованих лондонських будівлях і крадіжками пального з військових складів. У фільмі зображені британські ультраправі, які чекають на вторгнення нацистів, а також фронтові герої, які стають злочинцями. Все те, що ми нині бачимо в українських новинах і вважаємо лише "вітчизняними проблемами", вже відбувалося в Британії під час війни. Якщо ми досягнемо перемоги, через 80 років наш складний шлях до успіху також може бути спрощено і переосмислено.
Так, можливо, сьогодні наша країна недостатньо добре протистоїть вторгненню. Але виникає питання - а хто справлявся краще? Хто з наших сусідів переживав подібне? У кого є право порівнювати свій досвід із нашим, щоб потім дорікати нам у недостатній ефективності та самовідданості?
Хто ще знищував чужі флотилії, не маючи свого? Кому, окрім нас, доводилося щодня знищувати десятки ворожих танків і броньованих машин у запеклих боях? Хто останнім часом мобілізував сотні тисяч людей для боротьби з ядерною державою? Хто вів тривалу війну з сильнішим супротивником так успішно, як це робимо ми? Якщо ви вважаєте, що ми не досягаємо ідеалу, то дозвольте нагадати: країна, де живе мама вашої подруги, бездоганна, ефективна та досконала. І, до речі, вона не існує.
