Залежність від наркотиків у військових: наслідки психологічної травми чи правопорушення?
З 2022 по 2024 рік кількість військовослужбовців, які були засуджені за наркозлочини відповідно до Кримінального кодексу, зросла втричі. Якщо до початку війни щорічно за статтею "зберігання без мети збуту" засуджували приблизно 67 осіб, то в 2024 році це число вже досягло 1571! Цю проблему нечасто обговорюють у період війни, але вона залишається актуальною і стає дедалі більш небезпечною.
Ці результати отримані внаслідок дослідження, здійсненого Українським Католицьким університетом спільно з благодійним фондом "Здорові рішення".
Війна трансформує особистості та їхню поведінку. Не всім вдається витримати ті важкі випробування, як фізичного, так і психологічного характеру, що супроводжують участь у бойових діях. Часто до вживання наркотиків вдаються люди, які раніше не мали з цим справи. За статистикою, 98% військових, засуджених за злочини, пов'язані з наркотиками, є звичайними споживачами, які не мали кримінального минулого.
Найпоширенішими серед військових і ветеранів є опіоїди (морфін, оксикодон, налбуфін, трамадол, метадон), стимулятори (солі, амфетамін, метамфетамін, мефедрон), галюциногени (гриби), канабіноїди (канабіс) та снодійно-седативні та протитривожні (гідазепам).
Звісно, проблема, існує не тільки в Україні. Проте у світі, і в Європі зокрема, почалися процеси, повʼязані із лібералізацією законодавства щодо наркотиків, декриміналізацією їхнього вживання та впровадженням замісної терапії. Тобто зміщення акценту з покарання на допомогу і лікування.
Саме з цими гаслами до Києва приїздила Комісія із наркополітики країн Східної та Центральної Європи та Центральної Азії (ECECACD) на чолі з Александром Квасневським. Єврокомісари провели декілька зустрічей, в тому числі із керівництвом Мінʼюсту, де обговорили приведення національного кримінально-виконавчого законодавства у відповідність до стандартів ЄС.
Александр Квасневський зазначив, що основною метою цих зустрічей є "формування політики, яка відповідатиме принципам прав людини та верховенства права, узгодженим із цінностями Європейського Союзу". Він вважає, що необхідно поступово декриміналізувати вживання наркотичних засобів.
"Наша комісія має свою особисту думку - якщо у вас є наркотики для особистого вживання, і ви не робите жодної шкоди іншому, це не вважається правопорушенням, не вважається кримінальним вчинком. Залежність від наркотиків має вважатися хворобою і вимагає лікування, а не кримінального покарання. В регіонах Східної Європи саме через вживання увʼязнили багато таких людей. 75% випадків захворювання на туберкульоз серед споживачів наркотиків походять з вʼязниці, там дуже важко отримати доступ до заходів зменшення шкоди".
Цензор.НЕТ провів бесіду з Вікторією Тимошевською, співзасновницею Благодійного фонду "Здорові рішення" та експерткою у галузі громадського здоров'я.
- Що спонукає людину, яка ніколи не вживала наркотики, звертатися до них під час війни?
Я б зазначила, що згідно з нашими дослідженнями, це, скоріше, є ознакою серйозної психологічної травми, перевтоми, брак ресурсів для саморегуляції та особистої ізоляції в умовах військових дій. У таких ситуаціях психоактивні речовини часто використовують не для розваги, а як засіб для виживання. Наприклад, їх вживають для зменшення фізичного та психічного болю, швидшого відновлення фізичних і психологічних сил, а також для подолання страху.
Це дійсно суттєва проблема. Існують ситуації, коли в підрозділах фіксували випадки вживання наркотичних речовин, навіть серед тих військових, які демонстрували неперевершену відвагу. Після того, як їх позбавляли цих речовин, у людей виникали панічні атаки навіть під час виконання найпростіших завдань у бойових умовах.
У ветеранів, які повертаються додому, виникають інші причини, адже вони стикаються з процесом адаптації до цивільного життя та борються з наслідками травм і внутрішнього болю.
Питання наркотиків залишається маловідомим, в той час як інформації про алкоголь звучить набагато більше. Це може бути пов'язано з тим, що військовим заборонено купувати алкоголь.
Справжня ситуація виглядає інакше. На думку фахівців, молоді люди у віці від 18 до 25 років частіше вживають наркотики епізодично. Тим часом, особи віком від 25 до 45 років мають тенденцію вживати їх на регулярній основі, тоді як люди старші за 45 років більше схильні до вживання алкогольних напоїв.
- Ви тільки фіксуєте вживання таких препаратів чи пропонуєте варіанти розв'язання проблеми?
Безумовно, ми також обговорюємо питання лікування. У нас наявні наркотичні засоби, зокрема опіоїди, для яких передбачена замісна терапія підтримки.
Яке значення ви вкладаєте в це? Мова йде про бупренорфін?
Бупренорфін і метадон є основою терапії, яка може тривати все життя. Однак існують випадки, коли пацієнти здатні поступово зменшувати дозу і навіть повністю відмовитися від цих препаратів. Для багатьох з них реабілітаційний процес включає мотиваційні інтерв'ю та когнітивно-поведінкову терапію. В Україні наразі активно розробляються два протоколи медичної допомоги та реабілітації. Перший з них призначений для осіб, які вживають опіоїдні наркотики і потребують замісної терапії. Другий же стосується тих, хто вживає неопіоїдні психотропні речовини, де акцент робиться на психотерапевтичні методи.
Проте це справді тривалий процес.
Так, це довготривала терапія, і не завжди можливо сподіватися на повну відмову від вживання. Часто це є послідовним етапом, який передбачає зменшення як обсягу, так і частоти вживання, а також відновлення соціальних зв'язків. Тобто, це поступовий процес зміни способу життя, що свідчить про відданість пацієнта до лікування.
Напевно, в даному випадку ключовим є ставлення до проблеми оточення - близьких людей, друзів та сусідів?
Коли військовий повертається додому, громада не повинна просто святкувати його повернення, а повинна активно сприяти його інтеграції. Важливо підтримувати ветерана та, при потребі, направити його до фахівців. Це особливо актуально для маленьких громад, де мешканці добре знають один одного і можуть швидше зорієнтувати у виборі професіонала. Проте в таких громадах зазвичай бракує послуг у сфері психічного здоров'я. Наразі така допомога здебільшого надається в рамках програми "Ти як?" та в центрах психічного здоров'я, які функціонують при лікарнях. Ці центри, як правило, розташовані в більших містах на базі кластерних лікарень. Тому важливо розробити механізм, за допомогою якого громада зможе допомогти ветерану фізично дістатися до цих послуг, організувати процес та забезпечити підтримку, щоб людина могла регулярно приймати ліки і уникнути зривів.
Чи можливо, що поїздки до міста стають не надто зручними?
Безумовно, існують громади, які активно займаються цією проблемою, запрошуючи фахівців для надання консультацій. Проте, як ви розумієте, все залежить від лідера громади та його заступника, відповідального за гуманітарні і медичні питання. Навіть у випадках, коли до громади надійшли донорські кошти, були відкриті реабілітаційні центри, все ще можуть виникати труднощі з нестачею кваліфікованих спеціалістів.
На жаль, багато спільнот стикаються з браком фінансування від донорів або не знають, як залучити ці кошти. Існує також поширене уявлення, що послуги реабілітації коштують дуже дорого. Проте, насправді деякі з цих послуг, у тому числі психосоціальна підтримка, можуть бути цілком доступними.
Чи не повинні ці послуги бути абсолютно безкоштовними?
Абсолютно вірно! Насправді, в рамках програм Національної служби здоров'я у нас передбачена реабілітація. Для ветеранів існує розширена програма, яка включає як психологічну, так і фізичну реабілітацію. Однак, напевно, не вистачає більш докладної інформації, яка б чітко пояснювала обсяги державної підтримки. Зокрема, йдеться про можливість отримання до року реабілітаційних послуг, що забезпечує всебічне відновлення. Звичайно, можуть бути ситуації, коли цієї допомоги недостатньо, тому важливо, щоб активну роль відігравало громадянське суспільство та приватні донори, які готові підтримати ветеранів.
Наприклад, у певному селі або селищі можуть бути ветерани, які стикаються з проблемою вживання наркотиків. Який перший крок вони мають зробити? Кому звертатися? До місцевих лікарів, до благодійників, чи, можливо, шукати підтримку в організаціях на кшталт вашої?
Ми не пропонуємо безпосередні послуги, але можемо надати консультації. Наша діяльність полягає у розробці політики на національному рівні. Якщо у вас є питання, рекомендуємо спершу звернутися до вашого сімейного лікаря.
Сьогодні майже всі сімейні лікарі пройшли підготовку в рамках програми mhGAP, що передбачає їх активну участь у наданні медичної допомоги пацієнтам з психічними розладами. Це означає, що кожен лікар загальної практики повинен бути здатний розпізнавати тривожні симптоми і проводити загальний скринінг психічного здоров'я. Лікар може самостійно призначити медикаменти або, якщо ситуація є складною, направити пацієнта до невролога чи психіатра. В уже спеціалізованій допомозі визначається, які саме послуги потрібні: чи це лише психотерапевтичні сесії, мотиваційні інтерв'ю з клінічним психологом, чи також фармацевтична підтримка.
