Наймолодший медичний доктор, який з'явився на світ у в'язниці та розробив "еліксир життя".

Один з найпрестижніших медичних університетів України носить ім'я Олександра Богомольця, а також його іменем названо вулиці в численних містах країни. Проте чимало українців не усвідомлюють, яку важливу роль цей видатний науковець відіграв в історії. Він створив "сироватку Богомольця", що сприяла швидшому загоєнню ран і зрощенню переломів, яка вважалася ледь не "еліксиром життя".

Розповідаємо цікаві факти із життя видатного українця Олександра Богомольця.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Олександр Богомолець з'явився на світ 24 травня 1881 року в Лук'янівській в'язниці, розташованій у Києві. Саме тут його матір, Софія Богомолець (Присецька), чекала на вирок за свою участь у революційній діяльності. Вона була однією з ключових фігур української революційної організації "Південно-російський робітничий союз", відомої своїми українофільськими поглядами. Софія спочатку була засуджена до страти, але пізніше її покарання було замінено на 10 років каторги в Сибіру.

Олександр Богомолець зустрів свою матір лише двічі: в дитинстві, коли тільки народився, і перед її кончиною. Вона лагідно називала його "Сашком". Перший раз хлопець побачив її у дев’ять років, коли разом із батьком вирушили до Сибіру, де Софія Богомолець відбувала покарання в Карійській каторзі. Жінка страждала від тяжкої форми туберкульозу і незабаром після зустрічі померла.

Олександр Богомолець у віці шести років (зображення з рубрики Ольги Богомолець для "Української правди")

Єдиним дарунком, що Сашко отримав від матері на Карі, став маленький "Кобзар". На обкладинці книжки, виготовленій з тюремної мішковини, Софія вишила кілька квіток. Перед своєю смертю Софія Богомолець просила, щоб її поховали в Україні, але рідні так і не надали на це дозвіл.

"Навіть спогади про Софію та її бунтівний характер були надто небезпечними. У 'старій добрій' Російській імперії особа не мала права управляти своїм життям, навіть після смерті. Тому моя пра-прабабуся знайшла свій спочинок у Сибіру, на Карійській каторзі. Проте точне місце її поховання залишиться таємницею," - пише Ольга Богомолець у своїй колонці для "Української правди".

В подальшому Олександр згадував про свою матір такими словами: "Десять років у справжньому пеклі каторги не змогли зламати волю цієї надзвичайно тендітної жінки, не забрали в неї віри в тріумф соціалізму, і жодної миті вона не відчувала жалю за життям, присвяченим своїй ідеї. Вона покинула цей світ змученою, але ніколи не підкореною".

Олександр Богомолець з юних років мав пристрасть до читання та був сповнений жаги до знань. Проте, він страждав від туберкульозу, що негативно впливало на його стан здоров’я. Через свої "вільнодумні" погляди його виключили з Кишинівської чоловічої гімназії, але рідні змогли влаштувати його в 1-шу Київську чоловічу гімназію, яку він успішно закінчив із відзнакою.

Під час свого навчання в університеті Олександр Богомолець активно долучався до протестних акцій, що неодноразово ставило його під загрозу відрахування з навчального закладу.

Олександр Богомолець виявив інтерес до медицини, зокрема до ендокринології та неврології, під час свого навчання в Одеському Новоросійському університеті.

Олександр Олександрович завжди відзначався відвагою та почуттям гумору. Ще в студентські часи його витівки дійшли до самого ректора університету. Одного разу, ректор, який мав звичку працювати без взуття, викликав на килим старанного студента через його захист вільних поглядів товаришів. Він пригрозив повідомити жандармам. На це Богомолець безстрашно відповів: "Тільки не йдіть туди босим, а то раптом вас не зрозуміють", - згадує Бібліотека НМУ імені Олександра Богомольця.

Олександр Богомолець зробив свій перший науковий внесок на другому курсі університету, а до завершення навчання вже мав на рахунку п’ять публікацій. У віці 28 років він успішно захистив докторську дисертацію, ставши наймолодшим доктором медицини в імперії. Відомий у всьому світі фізіолог Іван Павлов високо оцінив роботу молодого дослідника, підкреслюючи, що його інноваційні концепції відкриють "нові й значно ширші можливості для розвитку медичної науки".

Цікаво, що спершу Олександр Богомолець не хотів пов'язувати своє життя із медициною. Він мав намір стати адвокатом-криміналістом, тому спершу навчався на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира, але розчарувався у юриспруденції.

Олександр Богомолець володів абсолютним слухом, чудовою музичною пам'яттю та вмів грати на скрипці. Його родичка Ольга Богомолець зазначає, що, незважаючи на хворобу Рейно, яка викликала спазми судин у пальцях рук, він залишався справжнім майстром у музиці.

"Сироватку Богомольця" успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів (фото із колонки Ольги Богомолець для "Української правди")

У 1918 році Олександр Богомолець заснував перший науково-дослідний медичний інститут у колишній Російській імперії - Державний інститут мікробіології та епідеміології Південно-Східної Росії, відомий як "Мікроб". Ця установа "успадкувала" напрацювання в галузі боротьби з чумою, холерою та сибіркою, які були здійснені в Санкт-Петербурзі в так званому Чумному форті, звідки було перевезено все необхідне обладнання та препарати до Саратова. Завдяки його зусиллям через п’ять років була відкрита перша в СРСР лабораторія, що спеціалізувалася на лікуванні малярії.

З липня 1930 року Олександр Богомолець обійняв посаду президента Української академії наук. У Києві він заснував та очолив Інститут експериментальної біології та клінічної фізіології, де активно досліджували питання патологічної фізіології. Тут Богомолець завершив своє значне наукове дослідження, яке стало основою для тритомного посібника з патологічної фізіології.

Вчений заснував школу з геронтології, де досліджував процеси старіння, і став одним з перших, хто розпочав вивчення гіпертонічної хвороби. Він опублікував понад 150 наукових статей у галузі ендокринології, порушень обміну речовин, імунних реакцій та алергій, а також у темах, пов'язаних із раком, патологією кровообігу, патогенезом, шоком, механізмами дії переливань крові та старінням організму. Крім того, він створив школу патофізіологів.

Олександр Богомолець обіймав посаду президента Національної академії наук України (зображення з колонки Ольги Богомолець для "Української правди").

Олександр Богомолець працював над першим у світі підручником з патофізики. Науковець також зробив свій найважливіший винахід - створив імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорювала загоєння ран і активізувала імунну систему людини. "Сироватку Богомольця" успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів.

"Його винахід набув слави ледь не "еліксиру життя". Через це його пошта була завалена листами з проханням прислати цю сироватку не лише з різних регіонів СРСР, але також з Європи, Азії, обох Америк і Австралії. Академік не встигав навіть їх читати", - пише Ольга Богомолець.

Здобутками вченого цікавився Сталін, який хотів продовжити тривалість свого життя завдяки цій сироватці. Після передчасної смерті Олександра Богомольця його наукову спадщину репресували.

Ольга Богомолець пише, що у 1950 році ідеї академіка про роль сполучної тканини у формуванні імунної системи людини назвали такими, що не відповідають лінії партії і є "антинауковими". При цьому не було наведено жодних наукових аргументів.

"Цькування очолив радянський фізіолог, генерал-майор медичної служби Костянтин Биков. Він виявився звичайним кон'юнктурником - коли культ особистості Сталіна було розвінчано, Биков приїздив вибачатися до дідуся, сина академіка, Олега Олександровича Богомольця", - додає родичка науковця.

Олександр Богомолець відійшов у інший світ 19 липня 1946 року в Києві, маючи 65 років. Смерть настала внаслідок ускладнень, пов'язаних із туберкульозом. Вченого поховали в дендропарку, який тепер носить його ім'я – Дендропарк імені Олександра Богомольця, і який він створив разом зі своїми учнями. Його поховання відбулося з військовими почестями, хоча Богомолець ніколи не служив у збройних силах.

На честь цього видатного науковця було названо Національний медичний університет, а також вулиці в багатьох містах України.

При підготовці матеріалу використано інформацію з колонки Ольги Богомолець для "Української правди", Українського інституту нацпам'яті, бібліотеки НМУ імені Олександра Богомольця.