"Немає нічого більш руйнівного, ніж любов, сповнена ненависті, під маскою християнських цінностей". Виконавець ANDRUX розмірковує про гомосексуалів у українському шоу-бізнесі, а також про страхи та гідність.

РБК-Україна поспілкувалося з Андрухом, щоб дізнатися, чому для нього прайд завжди асоціюється з боротьбою, яку ключову ідею він прагне донести до суспільства та які ризики сьогодні стоять перед ЛГБТК+ спільнотою.

Нещодавно у Києві пройшов Марш Рівності. Яка ж різниця в атмосфері прайдів у Сполучених Штатах і в Україні? Як ти вважаєш, що їх відрізняє?

- Соціальним духом. На мою думку, в США Прайд більше асоціюється з урочистостями та усвідомленням того, що найскладніші етапи вже позаду. Проте, з нинішнім президентом, елемент боротьби знову стає актуальним.

Та все ж, це святковий захід, на якому є не лише ЛГБТК+ спільнота, але й сім'ї з дітьми, представники влади, загалом усі жителі міста, які не лише підтримують рівні права, але й знають, що прайд - це завжди яскраво і радісно.

В Україні ця ситуація асоціюється лише з боротьбою. Якщо б влада замість зведення трьох церков на кожен квадратний метр зосередила свої зусилля на інвестуванні в освіту громадян, можливо, ми б не стикалися з тими викликами, які маємо нині.

Зрештою, не дивно, що книга, яка закликає "не покладайся на свій розум" (Приповісті 3:5), призвела до того, що в людей відсутня повага до науки та фактів, які вже не перше десятиліття стверджують, що орієнтація це природне явище, яке неможливо ані обрати, ані змінити.

Якою є ступінь комфорту для артистів у Сполучених Штатах, коли справа доходить до відкритого висловлення своєї сексуальної орієнтації?

У Сполучених Штатах артистам сьогодні абсолютно комфортно та гідно ділитися інформацією про свою орієнтацію. Ми вже у 2025 році, і публіка більше не сприймає фальшивість: надмірний пафос, розкішні лімузини, штучно створені драми, які лише намагаються привернути увагу. Сьогодні справжній успіх полягає у відкритості та чесності.

Найзначніші сучасні артисти — це ті, хто сміливо виражає свою справжню сутність. Біллі Айліш не вимагає ні яскравих шоу, ні акробатичних виступів. Вона просто виходить на сцену, і її присутність сама по собі здатна захопити тисячі глядачів, адже між нею та аудиторією існує унікальний зв’язок, основою якого є її автентичність.

Тому мені складно поважати українських артистів з ЛГБТК+ спільноти, які не тільки приховують свою ідентичність, але й іноді публічно критикують тих, хто намагається відстоювати їхні права на самовираження. Я усвідомлюю, що за цим стоїть страх: за свою кар'єру, безпеку та образ "мачо", який вони ретельно створювали відповідно до гетеронормативних стандартів. Але коли погляд цих "мачо" раптом спрямовується не на фанатку, а на її партнера, виникає питання не лише про сексуальність, а й про щирість.

Колись Гарві Мілк, перший відкритий гей, обраний на державну посаду в США, і активіст за права ЛГБТ, звернувся до своїх колег та учасників руху за рівність зі словами: "Або ви відкрито визнаєте свою ідентичність, або більше не приходьте сюди". Це не просто заклик, а шлях до змін. Дослідження показали, що коли люди дізнаються про належність когось із їхнього оточення до ЛГБТК+, їх ставлення зазвичай стає більш позитивним і людяним.

Отже, сьогодні більше ніж коли-небудь - час відвертості. Відкритість не лише забезпечує безпеку, а й є потужним інструментом. Це акт відповідальності. Це справжня революція.

Співак ANDRUX поділився своїми думками щодо ЛГБТК+ спільноти в Україні (фото: прес-служба артиста)

- Що змінилося в Україні за останні роки у ставленні до ЛГБТК+ спільноти? Зокрема в музиці та культурі.

- Видимість значно зросла, і це безсумнівно. Проте, з власного досвіду можу стверджувати: українські медіа так само ігнорували мене раніше, як і в теперішній час. То їх висловлювання були "занадто відвертими", то "не на часі", то "люди ще не готові". Лише деякі, як ваше видання, готові відкрито і чесно обговорювати реальні проблеми.

Іронія в тому, що всі прекрасно знають: без ЛГБТК+ спільноти не існує шоу-бізнесу. Адже саме ця спільнота часто є дуже творчою, яскравою, драйвовою. Це не порівняння гетеро і ЛГБТК+ артистів, а лише нагадування про інклюзивність. Проте говорити про це наважуються одиниці.

Я радий бачити камінгаут медійних людей. Це важливо. Бо без них не буде справжніх змін. Дуже прикро, що багато ЛГБТК+ артистів цього не усвідомлюють і намагаються "сидіти на двох стільцях", часто боячись втратити свою аудиторію. Не дивно, що через це прогрес іде так повільно. Зміни вимагають дій, а не мовчання і бездіяльності.

Які основні загрози сьогодні можуть виникнути для публічних представників ЛГБТК+ спільноти в Україні?

Смерть. Це не просто образ, а цілком реальна небезпека. Поки багато "пасивних гомофобів" в Україні прикриваються словами "я не гомофоб, але...", вони вважають, що переслідувань не існує.

Проте реальність інша: ми регулярно чуємо новини про побиття, про ЛГБТК+ людей у реанімації, про військових медиків, яких б'ють, і про таксистів, які відмовляються везти хлопця через намальовані нігті.

Особисто я щодня стикаюся з численними погрозами, оскільки боротьба з дискримінацією та переслідуванням є невід’ємною частиною мого існування. Я прагну до того моменту, коли сексуальна орієнтація перестане бути темою, яка потребує стільки уваги. Але цей момент настане лише тоді, коли агресія та цькування будуть остаточно подолані. І поки люди запитують: "Скільки ще можна терпіти?", я відповідаю: стільки, скільки ви будете продовжувати ненавидіти мене і обливати брудом за те, що я не обирав.

Що для тебе символізує прайд? Чи це більше свято, боротьба, чи прагнення до видимості?

- Для мене прайд був, є і завжди буде про боротьбу. Свято - це в Нью-Йорку і Сан-Франциско, де люди вже навчилися жити в мирі та злагоді, де людяність поширюється не лише на білих гетеро-християн, а на всіх без винятку.

Оскільки любов не може бути обмеженою, це особливо вражає в країні, де іронічно шанують Ісуса, котрий здебільшого спілкувався з людьми, яких суспільство відкинуло.

Не випадково стверджують, що християнська любов може породжувати найсильнішу ненависть. Хоча ця фраза не належить мені, як людина, що зазнала впливу такої "любові", я можу з упевненістю підтвердити: це дійсно так!

ANDRUX поділився своїми враженнями про прайди в США (фото надане артистом).

- Як, на твою думку, можна зробити український прайд більш безпечним і помітним?

Найголовніше — це виконання закону. Конституція забороняє дискримінацію на основі сексуальної орієнтації, але протягом 34 років незалежності ми не спостерігали жодних випадків, коли когось було покарано за порушення цієї норми. І це, на жаль, не є дивиною.

Другим важливим аспектом є підтримка гетеросексуальної спільноти. Мій акаунт в Instagram є яскравим підтвердженням того, що в Україні щонайменше 65 тисяч осіб мають позитивне ставлення до ЛГБТК+. Проте на паради, у найкращому випадку, приходить лише кілька сотень людей. Було б чудово, якби на прайдах з’являлося більше відкритих і мислячих гетеросексуалів.

Натомість переважна більшість гетеро ходять туди не підтримати, найчастіше там присутні озлоблені невігласи, які не тільки ігнорують науку та природність орієнтацій, а й ладні зробити все, щоб ця правда не була почута. Бо тоді ж вони втратять можливість проєктувати свою агресію на інших і їм доведеться шукати новий сенс життя.

Які почуття у тебе виникають, коли ти порівнюєш свободу в США з обмеженнями в Україні?

Депресивні настрої. Я розумію і спостерігаю, як це може виглядати. Я мешкаю в місті, де людські права є найвищою цінністю. Тут немає ні Содому, ні Гомори, лише спокій і усвідомлення того, що ми не призначені бути однаковими, і це не заважає людям підтримувати і дбати один про одного. Проте боротьба за ці права в нашому місті розпочалася раніше.

Поки я дихаю, я буду робити все можливе, щоб наші діти або хоча б онуки не стикалися з загрозами смерті лише за те, що вони вирішили жити і бути інакшими. Це абсолютно несправедливо. Так не повинно бути.

ANDRUX відверто поділився своїми думками щодо переслідувань ЛГБТК+ спільноти в Україні (фото надане виконавцем).

Яке ключове послання ти прагнеш передати українській аудиторії під час Місяця гордості?

Звертаюся лише до тих, хто має здатність до критичного мислення. Адже особи, що живуть у старих стереотипах, навряд чи зрозуміють мої слова (як музикант, можу підтвердити — звукоізоляційні властивості ватної тканини вражаючі). Для тих, хто готовий до роздумів, маю пораду: перетворіть усі точки, які ставлять церква та радянська ідеологія, на знаки питання. Відповіді на них ви знайдете всього за 7 хвилин.

У 2025 році не буде місця для виправдань типу "я не знав". Усі мають можливість скористатися штучним інтелектом, який миттєво надає достовірні дані про ЛГБТК+, спираючись на факти та реальність.

У 2025 році кожній людині доведеться прийняти важливе рішення: чи продовжувати свій розвиток, чи залишитися в оточенні ілюзорних навчань та отруйних стереотипів, які насаджують ненависть і розділяють спільноту на "нас" і "їх".

Нещодавно ти випустив свій новий трек "Він не підійшов". Про що йдеться в цій пісні? Як ти вважаєш, чи готове українське суспільство приймати музику, що розповідає про одностатеві стосунки?

Я не замислююся над цим. Ви приготували чудовий борщ. Чи має значення думка тих, хто не любить буряки? Мені - теж ні.

Ця пісня, крім того, що має особисте значення для мене, створена також для ЛГБТК+ підлітків, які протягом років піддаються радянським стереотипам і чують неправду про свою ідентичність. Я прагну, щоб вони усвідомлювали, що бути самим собою — це прекрасно, і завжди знайдуться люди, які приймуть їх такими, якими вони є.

Ну і якщо я міг свого часу страждати і сміятись під гетеро-пісні, то і з гетеро-людьми нічого не станеться від рядка "він не підійшов", який співає чоловічий голос.

Можете видихати: якби з гетеро людини можна було б зробити гея (а ми знаємо, що орієнтацію змінити не можливо), то робив би я це не голосом. Я ж не дарма в зал ходжу (посміхається).

Отже, ця пісня розповідає про те, як твій об'єкт захоплення, якого ти весь вечір вивчаєш поглядом, так і не наважився до тебе підійти. Вона переповнена іронії та трагічних моментів, подібно до мого власного життя.