Необходимость разработки законодательных норм, касающихся освобождения воинских подразделений от уплаты судебных сборов в условиях военного времени.

Оксана Петрівна Машевська

доктор юридичних наук

старший науковий співробітник факультету правознавства

Поліський державний університет

суддя-спікер Господарський суд Житомирської області

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник факультету правознавства

Поліський державний університет

асистент судді Господарського суду Житомирщини

Катерина Олександрівна Фещук

провідний експерт з організації комунікацій

з медіа ресурсами

Господарський суд Житомирської області

ексклюзивно для "Судово-юридичного вісника"

Сьогодні все частіше трапляються випадки неналежного виконання контрагентами умов договорів щодо виготовлення або постачання необхідного конкретним військовим частинам, які сприяють захисту та обороні нашої держави в умовах війни.

Таке неробство з боку підприємств, що виконують державні контракти, має згубні наслідки: це спричиняє втрати особового складу, техніки та територій України.

Щоб відстояти свої порушені права, військові підрозділи, виступаючи як незалежні юридичні особи, подають позови до судів. Однак розгляд цих справ часто затягується через несвоєчасну сплату судового збору або відсутність можливості здійснити цей платіж через брак бюджетних коштів чи тривалість процесу їх виділення.

Важливо відзначити, що розгляд аналогічних справ повинен проходити швидко, а судові рішення – бути виконаними вчасно, адже це безпосередньо впливає на загальну обороноздатність України та на результативність конкретних військових підрозділів.

Діяльність військових підрозділів, пов'язана з їх представництвом у судових органах, регламентується Інструкцією щодо організації претензійної та позовної роботи, а також представництва інтересів в судах і виконання судових рішень у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України. Ця інструкція була затверджена наказом Міністерства оборони України від 30 грудня 2016 року №744 (з подальшими змінами).

Так, при поданні рапорту на сплату судового збору в поточному місяці, відповідні суми можуть бути включені на фінансування до заявки на потребу в коштах для сплати судового збору за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" не раніше наступного місяця, а така заявка, у випадку її задоволення, може бути профінансована ще через місяць, тобто процедура отримання фінансування на сплату судового збору займає не менше ніж 2 місяці, і це за умови, що така сума взагалі буде погоджена у відповідній статті видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки".

Відзначаємо, що неможливість здійснення сплати судового збору військовими підрозділами зумовлена процедурними труднощами, які не можуть бути вирішені ними самостійно. Формальний підхід судових органів у цій ситуації ставить військові частини в незахищене становище порівняно з іншими учасниками судового процесу, що суперечить принципу рівності перед судом і законом. Особливо важливим є те, що таке обмеження прав є критичним в умовах війни.

Військові підрозділи, які подають позови, вважають, що положення, наведене в п.п. а) п.2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", що передбачає звільнення від сплати судового збору для військовослужбовців, може бути використано як аналогічне застосування закону до військових частин як платників судового збору.

Проте, чинна редакція статті 5 Закону України "Про судовий збір" не включає військові частини до переліку юридичних осіб, які звільнені від сплати судового збору. У той же час, законодавець передбачив звільнення від сплати судового збору для центральних органів виконавчої влади, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері стягнення активів осіб, на яких накладено санкції, а також для органів, що займаються реалізацією державної податкової політики, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та інших аналогічних установ.

Лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках. Тому дані питання вирішуються судом у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві/клопотанні.

Конституційний Суд України підкреслив, що в країні, де панує правова система, реалізація права на доступ до суду повинна грунтуватися переважно на сутності справи та інших важливих факторах, що стосуються правових аспектів даного питання, а не бути визначеною в першу чергу або виключно фінансовими можливостями учасників судового процесу.

На нашу думку, актуальна редакція спеціального законодавства та усталена судова практика, зокрема рішення Верховного Суду, сформовані в Україні під час воєнного стану, призвели до того, що законодавець суттєво обмежив можливості військових частин щодо швидкого та безкоштовного подання позовів до суду. Наразі їм доводиться сплачувати судовий збір відповідно до загальних правил та у визначених законодавством розмірах.

Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що для забезпечення єдності та стабільності судової практики підставою для відхилення Великою Палатою Верховного Суду від попередньо висловленого висновку може стати зміна соціального контексту. Це призводить до того, що підходи, які були застосовані в даних рішеннях, стають очевидно застарілими через еволюцію соціальних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Подібні юридичні висновки містяться в рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 та від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21.

Враховуючи ситуацію, яка склалася у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, зокрема у фінансової спроможності військових частин сплачувати судовий збір за позовами у спорах, що виникли в процесі оборонних закупівель, висновок ВП ВС у постанові від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, не може бути релевантним до застосування за суб'єктом та характером спірних правовідносин у справах, зокрема, щодо поставки товару для державних потреб в оборонній закупівлі для забезпечення обороноздатності країни з метою надання можливості ефективного ведення бойових дій.

У своїй постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/263/23 Верховний Суд України зазначив, що суди повинні враховувати можливість особи управляти своїми фінансами та майном при оцінці її фінансового стану у контексті сплати судового збору. Верховний Суд визнав обґрунтованими аргументи Товариства, що внаслідок запроваджених санкцій позивач втратив можливість внести судовий збір за подачу позову, що унеможливлює реалізацію його права на оскарження Указу № 279/2023, що наклав ці санкції. Таким чином, у цій справі Верховний Суд при розгляді питання про відстрочку сплати судового збору взяв до уваги майнові обставини юридичної особи, предметом позову якої не були захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав або відшкодування шкоди здоров'ю.

Судді, аналізуючи справи, керуються принципом верховенства права та діяти відповідно до Конституції України, законодавства країни, а також міжнародних угод, які отримали схвалення Верховної Ради України. Вони також використовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та її протоколи, які мають обов'язкову силу в Україні, а також практику Європейського суду з прав людини як важливе джерело права.

Відповідно до положень статті 15 Господарського процесуального кодексу України, суд має право визначати порядок ведення справи в рамках, встановлених цим Кодексом, з урахуванням принципу пропорційності. Це включає в себе: цілі господарського судочинства; забезпечення адекватного балансу між приватними та суспільними інтересами; специфіку предмета спору; вартість позову; складність справи; важливість вирішення справи для сторін; час, необхідний для виконання певних дій; та розмір судових витрат, що виникають у зв'язку з відповідними процесуальними заходами і інші фактори.

Слід зазначити, що під час воєнного стану фінансові витрати з державного бюджету в першу чергу орієнтовані на забезпечення національної безпеки, обороноздатності країни та реалізацію заходів, пов'язаних із введенням правового режиму воєнного стану в Україні.

Як показує практика Європейського суду з прав людини у численних справах, ключовим елементом права на суд є доступ до суду. Це означає, що кожній особі повинні бути створені умови для звернення до суду з метою захисту своїх прав або інтересів, а держава зобов'язана не створювати жодних правових чи практичних бар'єрів, які могли б ускладнити цю можливість.

У своєму рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив у пункті 52: "Суд підкреслює, що, як уже неодноразово зазначалося в інших справах, пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує кожній особі право звертатися до суду з будь-яким позовом, що стосується її цивільних прав та обов'язків... Це положення, яке закріплює "право на суд", є основою для доступу до судового розгляду в цивільних справах. Хоча це лише один з аспектів, він є критично важливим для реалізації інших гарантій, закріплених у пункті 1 статті 6. Такі елементи судового процесу, як справедливість, прозорість та терміновість, втрачають сенс, якщо не існує можливості ініціювати такі розгляди... Важко уявити верховенство права без забезпечення доступу до суду."

Застосувавши такий підхід ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі № 170/129/21 зазначила, що співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов'язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов'язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, для досягнення оптимального балансу між державними інтересами в отриманні судового збору та правом позивача (військової частини) на судовий розгляд, вважаємо, що в умовах конкретних обставин доцільно звільнити військові частини від сплати судового збору на час дії воєнного стану. Це рішення сприятиме забезпеченню права на доступ до суду та гарантуванню справедливого судового процесу.

Пропонуємо внести зміни до Закону України "Про судовий збір", доповнивши пунктом 29 частини 1 статті 5 в наступній формулюванні: "29) військові підрозділи - у справах, що стосуються обороноздатності країни під час воєнного стану в Україні".