Уповноважений з прав людини в Україні: кількість скарг на ТЦК зросла в декілька разів.

Омбудсман України не відчуває браку роботи. Кількість звернень до нього постійно зростає, і це стосується не лише питань, пов'язаних з мобілізацією. Що спричиняє таку хвилю скарг, на які саме проблеми звертаються українці та яким чином вирішуються їхні питання? На ці запитання відповідає уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець у бесіді з DW.

DW: Пане Лубінець, які питання найбільш поширені серед українців, які звертаються до вас як до уповноваженого з прав людини? Які проблеми найчастіше порушуються у їхніх зверненнях в останній час?

Дмитро Лубінець: Цього року я вже отримав понад 130 тисяч звернень від українських громадян. У порівнянні з минулим роком, кількість запитів зросла більш ніж на 25%. Впевнений, що до кінця року ця цифра перевищить 150 тисяч. Найбільше звернень надходить від родин військовополонених, а також тих, хто зник безвісти за нез'ясованих обставин. Люди звертаються з питаннями пошуку, отримання допомоги у встановленні статусу, поверненні з російського полону, а також мають багато проблемних запитів щодо соціальної допомоги, отримання довідок та проведення розслідувань кримінальних справ. Це основна група, що найбільше звертається до нас.

Ви зазначаєте, що кількість звернень зросла в порівнянні з минулим роком. Яка, на вашу думку, причина цього зростання? Чи може це свідчити про те, що люди стали більш усвідомленими щодо своїх прав? Або ж, можливо, збільшилась кількість проблем, з якими вони стикаються?

Я сприймаю це як вияв довіри, як до себе, так і до нашої команди. Це є першим і найважливішим аспектом. По-друге, кількість проблем не зменшується. Війна приносить все більше викликів. Проблеми, пов'язані з мобілізацією, діями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, також зростають. Ми відчуваємо гострий дискомфорт від несправедливості, яка нас оточує.

Отже, кількість скарг на дії ТЦК також збільшилася?

Так і є, ми спостерігаємо значне зростання. У 2024 році ми зафіксували одну цифру, що складає кілька тисяч. При цьому лише за 10 місяців цього року ми вже удвічі перевершили минулорічний показник. Я помічаю, що ситуація продовжує погіршуватися. У зв’язку з цим, я, як уповноважений, ініціював кілька закритих нарад з представниками Сил оборони, під час яких ми обговорювали рекомендації щодо усунення проблем та адекватної реакції на порушення прав.

Ви згадали про заходи, які вживає Офіс Уповноваженого. Відомо, що члени Вашої команди іноді особисто їздять у ТЦК відновлювати права громадян під час мобілізації. В яких випадках і як часто це є необхідністю фізичною?

Не іноді. Скажу так: ми часто фізично відвідуємо приміщення ТЦК та СП. Коли надходять звернення, наприклад, про випадки побиття, застосування фізичної сили або незаконні затримання, нас часто просять: "Будь ласка, приїдьте, зафіксуйте порушення моїх прав і допоможіть їх відновити". Це зазвичай робить наша регіональна команда. Часто результати таких виїздів підтверджують факти порушення прав. І нам надають можливість забрати людину з цього місця. Хоча це не відбувається постійно, ми також не раз стикалися з ситуаціями, коли порушень не було. Іноді громадяни України опиняються в складних ситуаціях через те, що не виконали необхідні юридичні процедури, наприклад, не звернулися до ТЦК СП, внаслідок чого вони офіційно числяться в реєстрі осіб, які не пройшли військово-лікарську комісію.

Працівників ТЦК вже зобов'язали, аби вони все ж таки носили бодікамери. Чи спростило це на практиці розгляд інцидентів, пов'язаних з ТЦК, для вас і ваших колег?

На даний момент ми не помічаємо, що це позитивно вплинуло на нашу діяльність. Якщо бути відвертими, то саме ті питання, які піднімають громадяни України, викликають занепокоєння. Можливо, це збіг обставин, але чомусь виявляється, що бодікамери або не функціонували, або взагалі не були присутніми. У цій сфері потрібно провести додаткову роботу.

Ви виступаєте в ролі незалежного посередника між державою та громадянами. Чи реагують на ваші звернення Офіс президента та уряд, коли ви порушуєте ці питання?

Відзначу, що парламент займає пріоритетну позицію. Незалежно від наших оцінок, саме парламент, наскільки це можливо, оперативно реагує на ситуацію, ініціює зміни та порушує питання щодо коригування існуючих законодавчих норм. З урядовими структурами справи значно ускладнені, якщо чесно.

Чому це так?

В уряду завжди позиція "у нас не вистачає на все фінансування". Ми знаходимо дуже багато технічних проблем, які, на мій погляд, можуть бути швидко усунені.

Які це?

Це різні аспекти, які потребують уваги. Дозвольте навести приклад, що стосується евакуації. Це одне з тих складних питань. На мою думку, ще давно державні інституції повинні були створити зрозумілу та прозору систему для громадян України. Тобто, якщо я вирішую евакуюватися, до кого я маю звертатися в першу чергу? Де можу знайти необхідну інформацію? Хто бере на себе відповідальність за мою безпеку? Де я можу отримати термінову соціальну допомогу і як швидко можу отримати довідку про статус внутрішньо переміщеної особи? Найголовніше - куди мене направлять і в яких умовах я буду жити. Хоча реакція з боку держави є, я вважаю, що вона повинна бути значно оперативнішою.

Щодо ситуації з військовополоненими. Як повідомив секретар РНБО Умєров, в даний час тривають підготовчі роботи для обміну - "1200 на 1200"...

Це Рустем Умєров сказав про наступний етап продовження перемовин з Російською Федерацією. Це продовження стамбульського формату. Це те, про що ми почали знову домовлятися з російською стороною. Домовленості відбуваються на рівні голів делегацій між Україною та представниками РФ. Далі це переходить на робочий рівень, скажімо так. Вже в робочому режимі відбувається обговорення деталей, як проводимо, як швидко, яка кількість, хто саме. Якщо б це залежало тільки від України, ми б давно всіх повернули. Як людина, яка сама особисто бере участь у робочих перемовинах з російською стороною, на мій погляд, саме росіяни затягують ці процеси.

Відомо, що росіяни іноді пропонують обмін російських військовополонених на українських цивільних бранців. Як часто Україна погоджується саме на такий вид обміну?

Не можу розкрити всі деталі, але можу зазначити, що повернення цивільних осіб є надзвичайно складним завданням. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, цей процес не має чітких визначень. Використання механізмів обміну для повернення цивільних осіб не є допустимим. Це не відповідає ані Женевським конвенціям, ані резолюціям, ані іншим міжнародним угодам, включаючи положення ООН. Це дійсно складно. Коли всі повернуться, можливо, я зможу поділитися подробицями, як нашій українській команді вдалося досягти цього. Подивіться на те, скільки цивільних осіб ми змогли звільнити за останні пів року. Ви помітите, що прогрес є, навіть якщо він не такий швидкий, як хотілося б.

DW: Яка роль міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, у поверненні українців? Чи змінився їхній рівень участі у цьому процесі? Адже існує чимало критичних зауважень щодо роботи Червоного Хреста.

На початку цього року ми провели технічну нараду. Участь у ній взяли я, Тетяна Москалькова (уповноважена з прав людини в Росії), а також двоє керівників місій Червоного Хреста - один з України, інший з Російської Федерації. В рамках нашої роботи ми продовжили програму обміну листами, процес верифікації та передачу пакунків з теплими речами і медикаментами для військовополонених. Є невеликий прогрес, але чи відповідає він нашим очікуванням? Ні, не зовсім.

Ви багато і постійно спілкуєтеся з міжнародними партнерами України різних рівнів. Як на цю комунікацію впливають наші реалії, зокрема те, що відбувається всередині країни? Ті ж корупційні скандали. З останнього - в енергосекторі. Як це впливає?

Прямо кажучи, в негативному сенсі. Мої колеги, які добре мене знають і довіряють мені, неодноразово використовували прямі цитати та визначення з моїх щорічних звітів у своїй роботі. Тож, безсумнівно, між нами немає жодних негативних моментів. Вони розуміють, що я є незалежною особою, а не представником держави чи парламенту. Проте вони зауважують: "Ви ж усвідомлюєте, що це вплине на ставлення до держави". Я відповідаю: "Так, це мені зрозуміло". І вони додають: "Ви ж знаєте, що тепер усі звертають увагу на реакцію?". В нашому світі корупційні скандали вже нікого не дивують. Але мені зовсім не хочеться, щоб реакція на ці скандали стала негативною.

Як ви б охарактеризували сучасну реакцію в Україні?

По-перше, час втрачати не можна. По-друге, всіх, хто в тій чи іншій мірі може бути причетний до корупційних скандалів, якщо є достатні докази з боку антикорупційних органів, потрібно, принаймні, відсторонити від виконання службових обов'язків під час розслідування. Найкращим варіантом було б звільнення. І, звісно ж, чим швидше - тим краще. У нас ще немає такої політичної культури, як у стабільних європейських демократіях, де навіть найменший натяк на корупцію викликає адекватну реакцію. Чи можемо ми ще чекати? Ні. Коли 20% нашої території під окупацією, коли існують серйозні проблеми на фронті, а ми залежимо від міжнародної допомоги, яка базується на довірі, нам потрібно діяти. Без довіри не буде допомоги, а без допомоги не буде України. Отже, це питання не лише конкретних осіб.