Операція "жертва переслідувань": як Комарницький ухиляється від екстрадиції.

Ми вже не раз ставали свідками подібних ситуацій. Людина, яка потрапила в центр гучної корупційної справи, раптово залишає країну, і одразу ж у ЗМІ з'являється заява про "переслідування з політичних мотивів". Проте цього разу ситуація набуває нових обертів. За останні два дні в українських медіа та телеграм-каналах синхронно з'явилося звернення, підписане адвокатом з Києва Денисом Комарницьким. У всіх повідомленнях звучить один і той же основний меседж: "Операція 'Чисте місто' — це фейк", а дії НАБУ та Офісу Президента нібито нагадують про політичні репресії часів Партії регіонів 2010-2013 років.

На перший погляд, здається, що це стандартний набір штампів для учасників резонансних справ. Проте в даному випадку йдеться не лише про інформаційне виправдання. Скандально відомий бізнесмен та колишній депутат Київської ради Денис Комарницький, який виїхав з України нелегально, фактично ініціював операцію з метою перешкоджання своїй екстрадиції. У засобах масової інформації він намагається представити себе не як підозрюваного, а як "жертву політичного пресингу".

"Чисте місто": основа питання

6 лютого 2025 року Нацiональне антикорупцiйне бюро України оголосило про старт масштабної спецоперацiї "Чисте мiсто". За даними слiдства, йдеться про органiзовану злочинну групу, що дiяла на базi КМДА та Київради. Схема передбачала виведення мiських земель та майна через фiктивнi компанiї, рiшення пiдконтрольних депутатiв i службову недбалiсть або пряму участь чиновникiв.

Стільки ж осіб потрапили під підозру, з них семеро були затримані. У Київській міській державній адміністрації відбулися обшуки. Суд ухвалив рішення про арешт заступника голови адміністрації Петра Оленича, визнавши можливість внесення застави в розмірі 15 мільйонів гривень. Як стверджують правоохоронці, центральною фігурою у цій справі є бізнесмен Денис Комарницький.

Хто ж такий Комарницький?

Комарницький – це колишній представник Київської міської ради (2006-2011) від політичної сили Леоніда Черновецького. На той час його ім'я асоціювалося з різноманітними фінансовими махінаціями у сфері виділення земельних ділянок. Регулярно його прізвище фігурувало в журналістських розслідуваннях, що стосувалися розподілу землі, тиску на інших депутатів і корупційних схем з тендерами.

У 2020 році в Інтернеті з'явилися аудіозаписи, відомі як "плівки Комарницького", на яких особа з голосом, що нагадує його, надає вказівки депутатам, обговорює розміри хабарів та узгодження з мерією. Сам Комарницький стверджує, що ці записи були змонтовані. Проте в умах киян вже склалося певне уявлення про ситуацію.

У справі "Чистого міста" з'явилися свіжі свідчення. Національне антикорупційне бюро України опублікувало матеріали таємних слідчих дій, в яких згадуються переговори Комарницького, кума мера Артема Палатного, а також заступників Кличка та секретаря Київської ради.

Корупцiонер за Дунаєм

10 лютого НАБУ оголосило Дениса Комарницького в розшук. 12 березня стало вiдомо: вiн перебуває у Вiднi, куди виїхав нелегально за сприяння представникiв правоохоронних органiв. Тi, хто допомагав -- уже звiльненi з посад i отримали пiдозри. Очевидно: втеча була органiзована завчасно, як частина плану уникнення вiдповiдальностi.

9 травня Вищий антикорупційний суд України ухвалив рішення про заочний арешт Комарницького, оскільки він не з'являвся на виклики слідчих і перебував за кордоном. 11 червня Апеляційна палата ВАКС підтвердила це рішення, в результаті чого арешт набрав законної сили. Це відкриває Україні юридичну можливість звернутися до Інтерполу та розпочати процедуру екстрадиції.

Інформаційний контрнаступ

На наступний день після вступу в силу судового рішення про арешт Комарницького, у телеграм-каналах та засобах масової інформації одночасно та у великих обсягах почали з'являтися схожі заяви про "політичні переслідування", "репресії щодо місцевого самоврядування", а також порівняння з епохою Януковича.

Усi повiдомлення -- з однаковими формулюваннями, буквально слово в слово. Їх поява в десятках iнформацiйних ресурсiв за одну добу свiдчить не про стихiйне обурення, а про скоординовану та, ймовiрно, оплачувану кампанiю, мета якої -- сформувати публiчний образ Комарницького як жертви полiтичних репресiй.

Ще ранiше Комарницький, реагуючи на те, що українськi журналiсти виявили його у Вiднi, заявив: "Моя дружина i дiти, як i мiльйони українських жiнок i дiтей, зараз перебувають за кордоном. Пiд час поїздки до них я виявив бiля будинку пiдозрiлий автомобiль iз щiльно затонованими вiкнами. Усерединi знаходились двоє осiб, якi здiйснювали незаконне спостереження" -- визнавши при цьому, що одним iз цих чоловiкiв був журналiст "Української правди".

У цьому епізоді Комарницький представив ситуацію як доказ переслідування з боку українських спецслужб. Проте він не відзначив, що на момент поїздки був у розшуку, мав військовий обов'язок і незаконно перетнув кордон — ці обставини суттєво змінюють сенс його заяв.

Отже, Комарницький та його команда прагнуть сформувати публічний образ, в якому він постає як жертва політичного тиску, а не як організатор тривалої корупційної схеми в Києві. Цей підхід не є класичним юридичним захистом, а скоріше спробою створити "легенду для екстрадиції" – медійний бар'єр, спрямований не на українську аудиторію, а на європейські суди, правозахисників і чиновників, які ухвалюють рішення щодо видачі.

Мiф про невидачу

В українських полiтичних та юридичних колах досi побутує переконання, що з Вiдня "винних не видають". Частково це базується на прикладi Дмитра Фiрташа -- олiгарха, екстрадицiя якого до США триває вже понад десять рокiв. Цей прецедент сформував уявлення, нiби Австрiя є своєрiдною "зоною безвiдповiдальностi" для впливових утiкачiв iз країн Схiдної Європи.

Саме на цей мiф, очевидно, i спирається публiчна стратегiя Дениса Комарницького.

Проте сучасна ситуація є зовсім іншою. Від початку повномасштабного вторгнення Україна змогла домогтися екстрадиції 151 особи, яка була оголошена в міжнародний розшук. Лише Національне антикорупційне бюро України протягом цього часу направило десятки запитів про правову допомогу, зокрема до Австрії, яка є однією з країн, що активно співпрацюють у цьому напрямку.

Ключова змiна -- усунення формальних пiдстав для вiдмови. Якщо ранiше адвокати фiгурантiв посилалися на незадовiльнi умови в українських СIЗО та небезпеку через воєннi дiї, то сьогоднi цi аргументи втрачають силу. В Українi побудовано двi новi установи виконання покарань на заходi країни, сертифiкованi за стандартами Ради Європи. Вони спецiально створенi для утримання екстрадованих осiб, i їхнiй стан офiцiйно визнається таким, що вiдповiдає вимогам прав людини.

Отже, головна перепона -- знята. Україна демонструє здатнiсть виконувати рiшення європейських судiв, забезпечувати належнi умови тримання пiд вартою i проведення об'єктивного процесу. I це значно зменшує шанси будь-якого фiгуранта, який намагається втекти вiд вiдповiдальностi пiд виглядом "полiтичного бiженця".

Що насправді охороняє Комарницький?

Комарницький не бореться за демократiю, прозорiсть чи мiсцеве самоврядування. Вiн бореться лише за одне -- не сiсти за җрати. I -- можливо -- за збереження всiєї системи, у якiй вiн був не єдиним бенефiцiаром, а радше координатором, який тримав укупi депутатiв, забудовникiв i чиновникiв.

Сьогодні він активно проводить медіакампанію, використовуючи лояльні ЗМІ, телеграм-канали та заяви в стилі "переслідувань за політичними мотивами". Проте навіть найкоштовніший піар не може приховати один важливий факт: існує рішення ВАКС, оголошено міжнародний розшук, а також наявні записи, що підтверджують його участь у корупційних схемах.

Фiнальну крапку в цiй справi має поставити не Telegram, а європейський суд -- екстрадицiєю. Бо ця iсторiя -- не про полiтику. Вона -- про Київ. I про право держави очищувати власну столицю вiд тiньових структур, якi десятилiттями керували нею за кулiсами.