"Людина з інвалідністю, отриманою в результаті війни". Яким чином постраждалим цивільним оформити цей статус і які переваги він надає?

Олег Мірошніченко, 53-річний пілот, має за плечима 30 років досвіду роботи в українських та європейських авіакомпаніях. Він управляв як пасажирськими, так і вантажними літаками, а також отримав європейську ліцензію EASA в Данії. Перед цим він витратив рік на навчання в Англії, фінансуючи його власними коштами. За його словами, підтвердити свої кваліфікації було "дуже складно, майже неможливо".

Після виходу на пенсію в Україні Олега запрошували працювати фрилансером у сфері бізнес-авіації в Європі. Він міг продовжувати літати до 65 років, але... У вересні 2022 року, проходячи повз ринок у своєму рідному Дніпрі, він став свідком жахливої сцени. Раптово пролунав свист, спалахнув вогонь і прогримів вибух – одна з російських ракет влучила неподалік. Її запустив літак ТУ-22М3. Цікаво, що Олег Мірошніченко мав військовий фах пілота (офіцер запасу) саме на цьому типі літака.

Вибух та перші дні після нього він пам'ятає уривками. Лікарі констатували закриту черепно-мозкову травму, ПТСР, інсульт і контузію. Була пошкоджена зона мозку, що відповідає за зір, внаслідок чого Олег має "концентрично звуження полю зору".

"До цього моменту в мене існував свій 'перший стандарт здоров'я'. Щоб пояснити, що я маю на увазі, розповім про свій досвід. Коли я тільки починав навчання в льотній академії, на одне місце претендувало 40 кандидатів. Після медичного огляду залишилося тільки четверо. Ось які суворі вимоги до здоров'я у пілотів. Тепер, після травми, я не можу продовжити свою кар'єру — вона, на жаль, зруйнована", -- важко зітхає Олег.

Він не має здатності бачити по краях.

"Уявіть, що ви постійно в темряві, але маєте ліхтарик і бачите лише вузеньку смужку світла перед собою. Люди постійно в мене врізаються: "Ти що, не бачиш?" А я, хоч і без палички ходжу, не бачу світ, як бачив його до обстрілу", -- пояснює.

Hromadske розповідає історію Олега та його боротьби за статус людини з інвалідністю, отриманою внаслідок війни.

Олег Мірошниченко. Зображення з особистого фонду.

Досягнув змін у правовій сфері.

Півтора року після травми чоловік почав переосмислювати свій статус. Спочатку йому було присвоєно другу групу інвалідності. Проте, завдяки підтримці правозахисників та зверненням до Центральної медико-соціальної експертної комісії і до суду, Олег зміг довести, що заслуговує на першу групу.

"МСЕК встановлює лише групи, але мегаважливо довести, що причина інвалідності -- саме воєнні дії. Посадові особи, що мали повідомити мене про право на такий статус, цього не зробили. Лише згодом знайомі правозахисники зауважили, що я -- особа з інвалідністю внаслідок війни, бо травмований внаслідок збройного конфлікту, і маю відповідні права" .

Тоді Олег вирішив зануритися в вивчення українських законів.

"Я усвідомив, що цей статус, на відміну від інших категорій інвалідності, забезпечує значно вищий рівень соціальної підтримки. Мене також зацікавило, що він відкриває нові перспективи для покращення реабілітації," - ділиться думками пілот.

Отримати цей статус для цивільної особи стало справжнім викликом. По-перше, втрачено значний час, а по-друге, довелося зібрати величезну кількість документів, які в підсумку склали цілий том. Серед необхідних паперів була довідка, що підтверджує, що ушкодження не були самостійно завдані, а також витяг про відсутність судимості.

По-третє, в Дніпровському регіоні подібні дії ніхто не здійснював.

Суть справи полягає в тому, що статус, подібний до того, який мав Олег, надавався лише особам з регіонів, де відбувалися чи тривають військові дії, або ж на територіях, тимчасово захоплених Російською Федерацією. Дніпро в цей список не потрапляв, як і більшість міст з інших областей.

"Проте в Україні немає жодного місця, куди завтра не могла б завітати ракета чи дрон "шахед". На мою думку, вся країна, від Львова до Дніпра і від Маріуполя до Донецька, є зоною бойових дій", — підкреслює Мірошніченко.

Протягом кількох місяців він звертався до різних організацій — від міської ради до численних міністерств. Він навіть ініціював судовий процес проти Кабінету Міністрів України, де Міністерство ветеранів виступало як співвідповідач.

Завдяки старанням Мірошниченка та його колег-юристів, 24 грудня 2024 року було здійснено поправки до постанови Кабінету Міністрів №306.

Згідно з цими даними, вся територія України офіційно визнана місцем, де тривають бойові дії. Сотні цивільних осіб нарешті отримали можливість зазначити в своїх свідоцтвах про інвалідність, що їхній стан став наслідком війни.

Завдяки цьому досягненню Олег Мірошніченко у грудні минулого року отримав статус фіналіста премії Ігоря Козловського. Цю нагороду вперше вручив Центр громадянських свобод — правозахисна організація, що активно підтримує цінності прав людини і яка в 2022 році стала лауреаткою Нобелівської премії миру.

На грудень 2025 року 189 людям надали статус особи з інвалідністю, що настала внаслідок бойових дій. Тобто, це ті люди, шлях яким проторував Олег. І їхня кількість збільшуватиметься.

Олег Мірошниченко за роботою в якості пілота. Зображення з його особистого архіву.

Які переваги надає цей статус?

Колишній пілот спочатку прагнув отримати найкращі можливості для власної реабілітації, які обіцяє цей статус. Однак з часом його бажання змінилося: він почав думати про те, як ці пільги можуть допомогти й іншим людям. Важливо також зазначити, що пенсія для осіб з таким статусом є значно вищою. Зокрема, інваліди I групи отримують надбавку в 50 відсотків, II групи – 40 відсотків, а III групи – 30 відсотків. Це стосується тих, хто втратив здатність працювати.

Таким чином, стаття 13 гарантує всім особам з інвалідністю, які постраждали внаслідок війни (а з моменту внесення змін до постанови Кабінету Міністрів № 306 - також і цивільним особам з усієї України):

-- безкоштовне отримання медикаментів, фармацевтичних засобів, імунобіологічних продуктів, медичних апаратів та допоміжних реабілітаційних засобів;

-- позачергове безплатне зубопротезування;

-- Повне звільнення від оплати за споживання комунальних послуг;

-- безкоштовний проїзд у різних видах громадського транспорту (деталі дивіться у статті);

-- позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

-- позачергове безоплатне забезпечення автомобілем.

Всього нараховується 28 позицій.

Проте більшість із них є лише на папері. Колишній пілот каже, що в дії побачив лише три: 100% оплату комунальних послуг, 50% надбавку до своєї пенсії й раз на рік він може безоплатно проїхати на поїзді, літаку, водному транспорті, а людина, яка його супроводжуватиме, заплатить 50% вартості квитка. На жаль, стаття морально застаріла, бо пільги на домашні телефони хоч і діють, але самих стаціонарних телефонів вже немає.

"Було б чудово обміняти ці пільги на послуги інтернету," -- розмірковує Олег.

Щодо реабілітації, яку він так бажав. Від моменту, коли йому була встановлена інвалідність, до сьогоднішнього дня працівники Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради (Олег наразі мешкає в Самарі, неподалік від Дніпра) або інші відповідальні особи так і не надали жодних пропозицій.

Проте чоловік каже: якщо права прописані в законах, про них треба знати, і вже кожен вирішує, скористатися цими правами й вимагати від держави виконання, чи ні. Мірошніченко не береться судитися по кожному пункту, бо не може одна людина зробити все, але наразі судиться з міською радою міста Самар.

Існують також інші законодавчі акти, що стосуються прав людей з інвалідністю. Згідно зі статтею 32 "Закону про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити особам з інвалідністю безкоштовний та пільговий доступ до культурних, спортивних та фізкультурних об'єктів. Я щиро вважаю, що спорт є найефективнішим способом реабілітації. Нехай стресові гормони зникають у тренажерному залі, замість того щоб люди вдавалися до заборонених препаратів. Я звернувся до мера міста, і він відповів: "Ми не будемо цього реалізовувати, адже це не практикується ні в Києві, ні в Дніпрі".

Олег здобув перемогу в трьох судових справах і наразі очікує на вердикт апеляційного суду.

Моя мета полягає в реалізації пілотного проєкту в невеликому містечку, а потім – у його розширенні на всі українські міста та села. Я роблю це не для себе, а для того, щоб закон був дотриманий, – зазначає активіст. – Нехай це відбувається повільно і займе роки, але цей застарілий механізм нарешті починає рухатися. Багато людей подають позови, щоб їхні пенсії переглянули, і в більшості випадків це призводить до підвищення. Якщо існує закон, що регулює пільги, то кожен має право звернутися до суду для їх реалізації. Сподіваюся, мій приклад спонукатиме інших боротися за свої права. Головне – мати рішучість і діяти, звісно, за підтримки юристів. За ці роки я сам навчився багатьом аспектам законодавства, адже часто правозахисники знають теорію, але не знають, як її застосувати на практиці. Тому я тепер маю більше знань і можу точно сказати: "Ось тут все працює, а тут – ні", – усміхається він.

Щодо визначення статусу особи з інвалідністю, отриманої внаслідок війни, важливо зробити це якомога швидше після отримання травми. Рекомендується почати оформлення статусу одночасно з лікувальними заходами, оскільки цей процес може бути тривалим і надзвичайно бюрократизованим.

Зрозуміло, що людина, яка отримала травму, навряд чи думає про статуси, але цим можуть займатися її родичі. Юристи, які спеціалізуються на правах людини, можуть надати корисні рекомендації щодо необхідних документів. Серед них слід зазначити витяг з Єдиного державного реєстру, що вказує на орган, який веде справу – зазвичай це СБУ, а також документи, що підтверджують інвалідність, висновок судово-медичної експертизи, в якому описується зв’язок між отриманими травмами і подіями, а також усі медичні документи, що стосуються лікування потерпілого.