Тріумф України - ось ключ до розв'язання питання про світле майбутнє для всього людства.
Це стане декларацією нової етики, принципів, які здобувають перемогу та створюють фундамент нової глобальної системи XXI століття. Сучасний світ переживає безпрецедентну кризу – розпад міжнародного права є лише верхівкою величезного айсберга змін, що відбуваються.
Тривала нездатність провідних країн світу знайти спільне, ефективне та легітимне рішення для зупинки російської агресії є тривожним сигналом цієї кризи. Єдність союзників, яка спостерігалася на початку війни, зазнала значного політичного удару, а моральна перевага України як жертви конфлікту поступово знецінюється. Відновити колишню солідарність демократичного світу проти Росії в найближчі роки буде важко, оскільки фрагментація триває по нових лініях поділу, а демократичні цінності втрачають свої лідерські позиції. Проте, зрештою, результати війни в Україні визначатимуть, яке місце в майбутній світовій архітектурі займуть такі ідеали, як свобода, демократія, державний суверенітет, права людини, справедливість і гуманність. Чи стануть вони основою для нових досягнень, чи залишаться лише застарілим декором?
Для України стоїть важливе завдання — створення якомога більшої коаліції справжніх партнерів, збереження кола друзів та пошук нових креативних форматів співпраці. Це завдання стає неможливим без внутрішньої згуртованості, сили волі, чіткої національної мети і мотивації до боротьби. Ми повинні щодня демонструвати, що не здатні здаватися, ані на фронті, ані в тилу. Українці, як всередині країни, так і за її межами, повинні залишатися єдиними у своїй вірі в краще майбутнє.
Ми виграємо цю війну. Ми можемо її виграти, але не масою, а моральним гартом наших людей та креативністю, інноваціями у військовій справі та дипломатії.
Ми здатні досягти перемоги, залучаючи світ до нашої культури та традицій, демонструючи елегантність у бізнесі та інноваціях. Навіть у найвіддаленіших куточках планети ми повинні залишатися вірними своїй ідентичності та рідній землі.
Цей виклик не можна недооцінювати – це не просто маніпуляція термінами, а справжня спроба змінити концепцію міжнародних відносин між країнами.
Неймовірно, як на світовій шаховій дошці пробують маніпулювати ролями жертви та агресора - ініціатора безпрецедентного збройного нападу в Європі з часів Другої світової. Спрощення історичного конфлікту між імперською, авторитарною, мілітаризованою, фашизованою країною-колонізатором та незалежною демократичною національною державою з європейським вибором створило наївну ілюзію можливості швидкого рішення з кількох десятків пунктів, написаного на чернетці. Воно нібито є просто питанням тиску і ціни. Ганебно, що цей тиск здійснюється саме на Україну.
Попіл цих чернеток має бути розвіяний, щоб відкрити шлях до справжньої дипломатії, яка шукала б реальний мир та його гарантії для України від стратегічних партнерів. Одним з найперших аргументів проти цієї ілюзії є реальна готовність Росії просувати свої інтереси в найближчі роки – до країн Балтії, Польщі та Північної Європи. Які вимоги тоді висуватиме Росія? Де вона малюватиме нові кордони в межах НАТО і вимагатиме визнання російської мови, російських шкіл, а також російської пропаганди у певних країнах Євросоюзу?
Простих рішень не було і не буде, коли ідеться про інстинкти Росії до окупації процвітаючих територій. Світ просто має нарешті взяти в розрахунки істинну Росію і побудувати нову, адекватну спільну політику щодо неї як агресивної, проблемної імперії. Не романтизувати її "велич" крізь сторінки романів Толстого і вистави Большого театру, а побачити її суть крізь оптику історичних практик геноцидів, колонізацій, корупції, війни і тюрми, крізь воскреслу російську ідеологію фашизму, реставровану ностальгію, політичні вбивства. Все це уже оформлено у відповідні державні стратегії безпеки, зовнішньої, культурної, інформаційної, технологічної, демографічної політик Російської Федерації. Читайте уважно, адже на сотнях сторінок додатків до указів президента Росії немає жодних кроків до миру - хоча є багато слів про мир. "Русский мир".
Росія застосовує улюблену технологію страху, грандіозний міф про неосяжно велику державу, її силу і вплив, з яким краще рахуватися. Російські найманці в Україні, вчиняючи воєнні злочини, часто говорять, що просто хотіли, аби українці "поважали Росію".
Цього ж хоче і керівництво Росії - примусити світ до поваги. Але не треба боятися таку Росію. Її не існує.
Внутрішня картина виявляє інституційно слабку державу, економіку, яка генерує лише 1,9% світового ВВП, здобуваючи ресурси із землі. Не обмежуйтеся лише екскурсією до московського центру; зверніть увагу на події, що відбуваються за межами Кремля. Там розгортається величезна територія з деградованим людським капіталом, короткою тривалістю життя, знищеним навколишнім середовищем та зруйнованою інфраструктурою. Це занедбані місця без доріг, просякнуті внутрішніми суперечностями, що можуть призвести до політичних, етнічних чи релігійних конфліктів. Уважно розгляньте можливість розпаду цієї системи в XXI столітті як реалістичний і бажаний варіант, а не лише ймовірний, але апокаліптичний сценарій.
Без цього нового бачення, яке підтверджується численними міжнародними індикаторами розвитку економіки та соціального стану, переговори з росіянами є лише грою на їхніх умовах. Вони вправно перетворюють дипломатичні зусилля на тактичні маневри: від вбивства старійшин бунтівних племен у XVIII столітті під час мирних перемовин до марнування часу в XXI столітті на екскурсіях до Грановитої палати та обідах з "посікунчиками". Поки вас захоплюють ці хитромудрі церемонії "царського двору", стратегічні цілі росіян залишаються незмінними.
Переслідуючи ці манівці, можна отримати тимчасове затишшя або перемир'я, навіть якщо це обертається приниженням. Проте, зрада та війна неминуче відновляться. Це суть Росії, її сутність. Конфлікт в Україні, що триває з 2014 року, ілюструє це численними трагічними ситуаціями — від Іловайська до порушених обіцянок не вбивати українців на Великдень. Сьогодні вони не готові обіцяти утриматися від насильства на Різдво, але й не бажають відмовлятися від питання відновлення діяльності московської церкви на українських землях.
Без всебічного аналізу Росії та її внутрішніх "таємниць" нова помилкова "філософія партнерства" може занурити нас у фальшивий процес переговорів, результатом якого стане лише "Мюнхен-2", де суверенітет нації стане відкритим предметом угоди.
Росія продовжить блефувати, говорячи про свої географічні розміри як про аргумент своєї сили і знову шукатиме просте і вигідне для себе рішення шляхом торгу, тиску і окупації. Це буде великий, стратегічний програш для вільного світу, перед яким, можливо, буде якесь коротке переможне просте рішення для України.
Зараз геополітика буде визначатися фундаментальним вибором між добром і злом. Цей моральний вибір для Західного світу позначиться позицією щодо України. Хтось матиме сміливість принципово стояти на світлій стороні, а хтось побачить тут вигідний торг чи компроміс.
Спокуслива пропозиція для певних осіб. Проте насправді такий світ не стане безпечним для жодного, оскільки він підриває демократію або змушує відмовитися від основних цінностей заради влади.
Поки світ перебуває в стані вибору між різними орієнтирами, у той час як в автократіях державна політика та інтереси визначаються волею однієї людини, в демократичних країнах стратегічні рішення формуються колективно націями, поколіннями та громадянами, які мають право голосу та суттєвий вплив на події.
Тому я вірю, що ми не будемо самі з цією бідою. Ми будемо в колі справжніх союзників, ми переможемо і відстоїмо нашу свободу, себе і наші цінності, заради яких загинули тисячі українських героїв впродовж століть боротьби, і заради яких уже четвертий рік на суші, на воді та в небі наші воїни тримають наші терени.
Віктор Ющенко
