"Пріоритет віддається людині, а не прагненню до помсти": чому Україна здійснює обміни військовими злочинцями.
На думку експертів-правників, судові процеси in absentia - або звільнення в рамках обміну полоненими - залишаються важливими інструментами для встановлення правосуддя.
Незабаром після початку масштабної агресії, російський пілот Су-34 на ім'я Олександр Красноярцев був збитий під час авіаудару по Чернігову, що розташований на північному сході України.
Після катапультування 36-річний льотчик приземлився у дворі приватної садиби і, намагаючись уникнути затримання, застрелив цивільну особу зі свого особистого арсеналу. Згодом Красноярцева було захоплено в полон.
У листопаді 2023 року його засудили до 14 років ув'язнення у відсутності, а також зобов'язали сплатити два мільйони гривень (еквівалентно 47 000 доларів США) в якості моральної компенсації.
Однак пілот вже покинув територію: його обміняли через місяць після захоплення, ще до того, як йому офіційно пред'явили підозру у злочині.
Для деяких українців цю ситуацію було важко збагнути.
"Він забрав безліч життів, а Україна вирішила його обміняти. І тепер на суді опинилася фотографія - досить креативно", - зазначено в одному з коментарів під постом "Суспільне Чернігів" у фейсбуці.
"Ця тварюка бомбила місто. Як можна було цю сволоту відпустити?" - написано в іншому.
Проте юристи стверджують, що заочні суди - або звільнення в рамках обміну полоненими після вироку - все ще є важливою частиною забезпечення справедливості, наголошуючи на необхідності використовувати будь-які можливі засоби для звільнення полонених українських військових та цивільних.
Більшість справ, пов'язаних з воєнними злочинами в Україні, розглядаються без присутності обвинувачених, оскільки неможливо отримати фізичний доступ до російських військових та територій, які знаходяться під окупацією.
Проте, на лаві підсудних, хоча і не часто, можна зустріти росіян, яких підозрюють у скоєнні злочинів проти людяності. Заступник генерального прокурора України Андрій Лещенко розповів IWPR, що на 16 грудня 2025 року було притягнуто до кримінальної відповідальності 28 військовослужбовців з Росії, з яких 20 були засуджені.
Лещенко роз'яснив критичну необхідність повернення військовополонених з російських в'язниць, навіть якщо це передбачає звільнення таких людей, як Красноярцев.
"Мета у держави, й у цілому в усіх органах, які працюють або дотичні до питання щодо проведення обмінів, - це повернення наших захисників із полону", - сказав він, "бо умови утримання Красноярцева у нас у полоні й умови утримання нашого захисника в полоні на території Російської Федерації, суттєво відрізняються. Навіть незалежні спостерігачі, як-от моніторингові місії ООН, констатують факт про те, що абсолютна більшість українських військовополонених піддаються тортурам, катуванням під час перебування в полоні".
На відміну від України, Росія не дотримується норм міжнародного права, які надають імунітет комбатанта звичайним солдатам, що не скоювали воєнних злочинів.
Проте, варто зазначити, що, наприклад, підрозділи "Азов" та "Айдар", які в Росії класифікуються як терористичні організації, піддаються критиці лише через те, що їхні члени служили у цих військових формуваннях, і їх звинувачують у терористичних діях.
Деякі російські полонені також мали особливо високу цінність для обміну, продовжив він.
"Є певні категорії військовослужбовців, які, як ми розуміємо, становлять великий інтерес для Росії", - сказав Лещенко. "Наприклад, ті ж самі кадирівці, пілоти, якісь дефіцитні спеціальності, скажімо так, або спеціальності, на які треба великий час, щоб навчити людей. Відповідно, Росія їх запитує в першу чергу. І бувають такі моменти, коли питання стоїть як ультиматум. Або обмін відбувається, якщо ви туди включаєте цю людину, або взагалі обміну не буде".
Юрій Білоус, адвокат, що відстоює права жертв російських військових злочинів, підкреслив, що українське суспільство в цілому усвідомлює важливість проведення обмінів для того, щоб повернути додому військовополонених та цивільних осіб, які утримуються незаконно.
Однак, якщо розглядати це з точки зору певної особи та злочину, вчиненого проти неї або її близьких, ситуація сприймається дуже болісно. Люди прагнуть, щоб конкретний злочинець відповів за свої дії. Це і є основна перевага особистої участі в судовому процесі порівняно з відсутнім.
Згідно з інформацією Лещенка, рішення щодо обмінів приймає Координаційний штаб, який займається питаннями військовополонених.
"Від них ми отримуємо запити щодо узгодження певних осіб для обміну", - зазначив він. "Ми вже аналізуємо ці питання в списковому форматі та приймаємо рішення: обмін чи без обміну."
Координаційний штаб утримався від коментарів щодо процесу обміну військових злочинців, зазначивши, що ця тема є надто чутливою.
Інша справа, що стосується Чернігова, пов'язана з російським танкістом Леонідом Щьоткіним, якого заочно засудили до 11 років ув'язнення. Він віддав наказ своєму підлеглому, старшому сержанту Михайлу Кулікову, здійснити постріл осколково-фугасним снарядом по житловому будинку 26 лютого 2022 року. Внаслідок цього удару постраждала квартира на десятому поверсі.
Подібно до Красноярцева, його затримали в день скоєння правопорушення та здійснили обмін ще до того, як йому офіційно оголосили звинувачення.
Замість того, Кулікова, який також був захоплений у полон у той самий день, судили в очному режимі. Його захищав адвокат з Чернігова Павло Костюченко, котрий брав участь у досудовому розслідуванні та судових слуханнях. В результаті суд виніс йому вирок у вигляді десяти років ув'язнення.
Адвокат його повідомив Суспільному, що подав апеляцію, проте вирок залишився незмінним. Кулікова обміняли після того, як вирок набрав законної сили.
За інформацією адвоката та спеціаліста Громадської організації "Медійна ініціатива за права людини" Андрія Яковлєва, російські військові, засуджені за воєнні злочини, не оскаржують рішення українських судів, за винятком випадків, коли їх представляють адвокати, призначені державою.
"Це дійсно складна юридична ситуація," - продовжив він. "Щодо тривалості процедури оскарження, багато що залежить від скаржника, який є росіянином і прагне самостійно подати апеляцію для перегляду своєї справи. Якщо він визнає факти вбивства, але не погоджується з юридичною кваліфікацією чи ступенем тяжкості злочину, він може не прагнути до повного перегляду справи. Натомість, він може одразу перейти до касаційної скарги у Верховному Суді. Проте, якщо він наполягатиме на своїй невинуватості, йому спершу доведеться пройти через апеляцію, а вже потім звертатися до Верховного Суду."
Обмін російських військовослужбовців не свідчить про закриття їхніх кримінальних справ. Відповідно до українського законодавства, допускається передача навіть засуджених агресорів в рамках обміну полоненими, аби максимально швидко повернути українських захисників додому.
Існує конкретний правовий механізм для цього, зокрема, постанова Кабінету Міністрів, яка регулює процедуру передачі військовополонених агресору та звільнення українських захисників.
Згідно зі статтею 84-1 Кримінального кодексу України, яка була оновлена в липні 2022 року, особи, які були засуджені, можуть отримати звільнення від відбування покарання, але не від кримінальної відповідальності. Це означає, що судовий вирок продовжує залишатися в силі, а особа зберігає статус засудженої та свої судимості. Держава лише припиняє її утримання на своїй території та передає до Російської Федерації.
Вирок залишається в силі, і особа, яка була засуджена, юридично вважається винною у вчиненні правопорушення.
Аналогічний підхід застосовується і до підозрюваних або обвинувачених у воєнних злочинах, які ще перебувають під слідством. Для обміну слідчий суддя за клопотанням прокурора скасовує запобіжний захід, після чого особу звільняють з-під варти та передають для обміну.
У подібних ситуаціях кримінальне провадження не закривається, а призупиняється або продовжується у формі розслідування чи судового процесу за відсутності обвинуваченого (in absentia). Це дає змогу зафіксувати факт злочину та зберегти юридичну відповідальність, навіть якщо особа була передана за межі України.
Білоус зазначив, що обмін воєнних злочинців, які були засуджені очно, впливає на самих винуватців, створюючи у них відчуття внутрішньої амністії.
Коли вони усвідомлюють, що незалежно від своїх дій в Україні, яких би злочинів не вчиняли чи якої б шкоди не завдавали цивільним особам, солдатам чи військовополоненим, найгіршим наслідком для них буде лише утримання під вартою та участь у судових процесах, але не реальне покарання, це, безсумнівно, впливає на їхнє розуміння відповідальності.
Білоус також зазначив, що всі його клієнти одностайно підтримують проведення судових засідань у присутності усіх учасників. Він додав: "Звичайно, кожен прагне побачити обвинуваченого в очі на судовому розгляді, і коли таких осіб обмінюють, це неодмінно спричиняє певне розчарування серед людей".
